Іржаве Серце

Важкі двері зникли у стіні, відкриваючи прохід санітарного блоку. Не встиг загін переступити поріг, як всіх членів команди обдало спочатку гарячим повітрям, а потім — дощем з антисептичного розчину. За декілька секунд усі залишки бруду, крові та інших речовин буквально здуло з обладунків, шоломів та однієї маски. Коли дезінфекція завершилася, шлях до наступного приміщення нарешті був відкритий.

У маленькій лабораторії, серед купи проводів та моніторів сидів сивий дід. Він уважно вдивлявся в зображення на маленькому екрані та активно щось бубонів собі під ніс, аж поки нарешті не звернув увагу на рятувальну команду. Дід уважно подивився на присутніх та клацнув пальцями.

— Я думав, що вже точно мертвець, — з дикою усмішкою повідомив старий.

— Леонард Грем, я гадаю? — запитала Бет.

— Він самий, донько. Ти бачиш тут ще живих людей?

Грем легко підвівся зі свого обшарпаного крісла та наблизився до команди. З урахуванням ситуації дід виглядав нормально: жодної подряпини на шкірі, старий светр, джинси та дослідницький халат в коричневих плямах. Досить високий чоловік в літах трухнув своєю білосніжною гривою та закрутив неохайні вуса:

— Панове спостерігачі, прошу не звертати увагу на мій зовнішній вигляд! Я просидів тут три місяці з гаком, а єдиний робот, який відповідає за зачіски, на жаль, став жертвою тутешнього ШІ. Бритви в мене також не було з собою. Я, знаєте, сюди на два дні прилітав, — Леонард провів рукою по бороді. — Господи, мої манери! Ви, певно, зовсім втомилися!

Шостий не встиг нічого сказати, як перед командою зʼявився маленький розкладний столик з набором консервів на будь-який смак. Загін мовчки переглянувся та проковтнув слину.

— Прошу, любі гості! Поділимо хліб та сіль! — з усмішкою промовив Грем та знову поправив бороду. — Священні закони гостинності працюють навіть в таких обставинах!

Леонард не виглядав як людина, що намагалася вижити серед оточуючого жахіття протягом кількох місяців. Втім, небезпеки, характерної для багатьох таємничих персон у подібних обставинах, він не викликав. Єдине, що насторожило пілота — дивний холод, яким віяло з глибоких сірих очей чоловіка.

— Грем, я не думаю…

— Досить, капітане-розвіднику, ви блукаєте комплексом останні п’ять годин, а я не бачив живу людину й того більше. Я не думаю, що невеличкий ланч на десять-п’ятнадцять хвилин якось сильно нас затримає. Тим паче… — Грем оглянув присутніх. — Ніхто з вашої компанії не виявляє ознак протесту. До того ж… Матір Божа, а що тут забула така молода лоріанка? Це так зараз Конфедерація готує майбутніх солдат?

— Я… Мені вже двадцять… — зніяковіло відповіла Окіта, поглинаючи очима консерви.

— Двадцять, тридцять, — по-доброму усміхнувся дід. — Всі ви для мене діти. Що ж, Макарський та компанія, сідайте вже.

З-під підлоги з’явилися левітуючі лави. Вся команда не без задоволення впала на них, нарешті розслабивши забиті від постійної напруги м’язи.

— Налітайте… Я сам консерви не дуже полюбляю, до вподоби справжня їжа, але коли опинишся в таких умовах, то й не таке зʼїси, — Грем з вогником в очах відкрив металеву консерву з мʼясом та огірками.

Шостий нарешті зняв шолома та уважно подивився на Леонарда.

— За твоє здоровʼя, старий, — Шостий осушив невеликий тюбик з желеподібним борщем, не відводячи погляду від Грема.

— Ясно… — Леонард відклав свою консерву. — Не вийде спокійної бесіди. Ну, що знати хочеш?

— Нормальної бесіди? Ми продиралися бозна через яку дупу до тебе, — прошипіла Бет.

— І я вдячний вам за те, що ви мене вирішили врятувати, чесно.

— Що тут сталося? — тиснув Шостий.

— Я б знав, — Леонард сперся на руку та подивився прямо на розвідника. — Я прилетів сюди три місяці тому на інспекцію. Взагалі-то, ІАБ — не мій інститут. Я вчений ІКТ, приїхав сюди перевірити роботу ядра Передвісник.

— А далі? — спитав Шостий.

— А далі потвора вийшла з-під контролю. Я, чесно кажучи, так і не зрозумів чому саме. Я все життя вивчаю штучний інтелект, але це… Синапси та штучні нейрони працювали правильно, а от узгоджена матриця особистості, вона ж УМ, мала проблеми. До мого прибуття вже були збої систем, а коли я спробував…

— Що ти спробував? — по інтонації розвідника було зрозуміло, що той трохи напрягся.

— Я спробував відокремити УМ від основного ядра, щоб ізольовано виправити проблеми матриці, — дід сумно вказав на екран на протилежному боці кімнати. — УМ-то ізолював, а ось ядро отримало контроль над системою. А з матрицею особистості ми провели три незабутніх місяці дискусій та роздумів, як все це виправити.

— Тобто ти причина того колапсу ззовні? — спитала Бет.

— Я? — усміхнувся Грем. — В жодному разі. Я увесь час проводив дослідження і комплексу, і ядра, і УМ. Причина цього безладу — неполадки ядра, які що так би вилізли, що так. УМ, що скажеш з цього приводу?

— Я підтверджую слова професора Грема, — пролунав жіночий голос з динаміків на стелі. — Несправність ядра була закладена ще під час проєктування системи, тож це провина інженерів, що створювали ШІ.

— А як тобі ці експерименти? — продовжував Шостий.

— Ну… Я вчений, капітане. А в останні роки Конфедерація конче потребує повноцінного паритету з Альянсом. І хоча моя наукова площина стосується комп’ютерів та ШІ, але і наш інститут має секретні підрозділі та філіали. Тому не мені грати в святого…

— Як ти просто про все говориш, — роздратовано сказав розвідник.

— А мені плакати? Всі, хто працював тут, знали на що йдуть і які можуть бути наслідки. Мені просто байдуже.

— Просто байдуже? — навіть Бет було складно переварити рівень цинізму.

Пілот, розвідник та найманка напружилися, наче перетягнута струна на скрипці. Аппо непомітно поклав руку на руківку бластера.

— Так, донько, — Грем подивився прямо в очі рудій. — Я стільки побачив за своє життя, що пара сотень трупів та ріки крові це не найстрашніше, що може статись.

Приміщення втонуло у в’язкому мовчанні. Шостий намагався влучніше підібрати слова, Бет шоковано потупилася поглядом у стіну, Окіта мовчки жувала щось схоже на тушонку, а пілот уважно вдивлявся в старця та намагався зрозуміти, що тут не так. «Навколо кривава бійня, а він… Сидіть собі та консерви їсть. Шостий, що думаєш?» — подумки питав розвідника пілот.

— Чому ти не спробував втекти? — нарешті спитав розвідник.

— Тю, капітане-розвіднику, а я не намагався? Я перший місяць те й робив, що намагався втекти. Ба більше — весь безлад за межами цієї кімнатки не відбувся одночасно. Спочатку нас тут усіх заперли, ШІ сказав, що патрулі Альянсу снують навколо. Нічого, було таке вже, так мені сказали. Посиділи тиждень, все нормально. Почали відновлювати життєдіяльність бази. А потім почали тутешні експерименти зникати, один за одним. Це вже я потім в логах знайшов інформацію, що то ШІ бавився. А ось на третій тиждень в ув’язненні почалася різанина. Там був… — Грем скривився. — Там була жєсть. Гидота, яку тут вивели, оскаженіла та почала без розбору нищити все живе. Ви думаєте, що ці звірі всі без інтелекту? Ха-ха, ІАБ займалася схрещуванням, симбіозом людей та різних потвор. Вони всі колись були людьми. Ну… Скоріше недолюдьми, в’язнями, ґвалтівниками. Але, зрештою, розумними.

— Щось тут не те, Грем, — Шостий важко протер очі. — Не те.

— Що саме? — Леонард невдоволено склав руки на грудях.

— Хто відправляв ці сигнали тривоги? ШІ говорить, що це робив він. Але йому це для чого? Поки ми тинялися лабораторіями, то спіймали ретрансльований сигнал Лопирьова, який явно не призначався для наших вух. Зрештою, твій сигнал, який транслювався базою. Хто з вас трьох?

— ШІ, — відповів Грем та насупив брови. — Ви далеко не перші, хто сюди прилітає… Лише в цьому місяці було кілька патрулів Альянсу, якийсь забулдига-найманець… — Леонард загинав пальці. — Якісь лоріанки тут були… А ще… Ну, коротше, спрощу опис — Передвісник сюди заманював біологічний матеріал для своїх дослідів. Ми разом з УМ змогли замаскувати під цей сигнал тривогу, яку записав Лопирьов. Щоб про це не дізнався Передвісник, ми трохи пошаманили над ядром… Тому справжня тривога змогла пробитися до зовнішнього світу, а ШІ нічого не запідозрив.

— Макарський, падла, ти звідкіля це знав? — прошипіла Бет.

— Логіка, пані капітанка, — відрізав Шостий. — Якось вже занадто любʼязним ШІ був на вході в ІАБ. Намагався нас якось спровадити звідси, про протоколи безпеки розповідав…

— А що… Що стало з тими, хто до нас сюди прибував? — перелякано спитала Окіта.

— Та що, дитя, — Грем сперся на руку. — Нічого хорошого. Їх чекало лише нескінченне жахіття . Стали жертвами експериментів ШІ.

— Ти знаєш причину такої поведінки? — спитав Шостий Грема. — Не причину збоїв, а чому він так себе поводить? Невже не було ніяких запобіжників?

— Я мав багато часу поспілкуватися і з УМ Передвісника, і з його ядром… Чесно кажучи, тому я й не поспішав тікати звідси, — усміхнувся Грем. — Штучний інтелект то моя спеціальність, а такі випадки виключення з правил. До того ж, Передвісник колись розроблявся в моєму Інституті компʼютерних технологій… Він створювався для роботи над генами та біологічними структурами, а отже…

— Ти знаєш причину, Грем? — перебив діда Шостий.

Леонард підняв сірі очі та уважно подивився на розвідника.

— Причина виходить за межі ваших уявлень про компʼютерну схемотехніку, пане Макарський, — холодно відповів вчений. — Але навіть для мене така поведінка незрозуміла. До речі, ви від пана Хідроу?

— Угу, — в один голос видала команда.

— Генерал казав, що ви домовлялися про співпрацю ще до твоєї поїздки сюди, — сповістив Шостий.

— Так, то правда. Єдине, що… Ну, я, чесно кажучи, не дуже в казки про казино вірив, але якщо ви тут, то Хідроу, вочевидь, має більш ніж вагомі причини, щоб витягнути мене з цього безладу.

— А ти знаєш, що в тому казино шукає генерал? — випалила Бет.

Шостий зиркнув на найманку та на пілота.

— Слухи різні є, що там ховається, — дід відкинувся на кріслі. — Мені було сказано, що потрібен спеціаліст з ШІ. Такого спеціаліста як я зазвичай кличуть, коли мова йде про Справжній Штучний Інтелект. Тому… Давайте поговоримо про це на вашому кораблі. Доведеться трохи помандрувати, але інакше звідси не виберемося.

— Що? — втомлено спитала Бет. — Куди нам ще пертися? Я думала в тебе тут є якійсь прихований ліфт.

— Є шлях. Я цією тропою базу обходив, коли все це почалося. Я так розумію, що висуваємось вже зараз?

Шостий перевів погляд з Грема на свою команду. Залишатися тут ще хоча б на декілька годин і тільки потім тікати не було варіантом. Або зараз останній марш-кидок, або і загін, і Грем залишаться тут назавжди.

— Йдемо, Грем. Потім все обговоримо, — Шостий підвівся. — Збирай речі.

— Omnia mia mecum porto*, — дідок направився до компʼютера. — Ми нищимо ШІ чи у нас програма мінімум?

— Ти можеш його знищити? — спитала Бет.

— Так, правда й усі надбання бази зникнуть назавжди…

— Бачили ми ці надбання, — встряг пілот. — Знищуй.

— Капітане-розвіднику? — Грем подивився на Шостого.

— Ми зустріли дроїда, який сказав, що у разі втручання в роботу ядра відбудеться самознищення бази, — розвідник перевірив зброю.

— Це так, Макарський. Але ми можемо відкласти спробу форматування основних банків ШІ до певного моменту. А потім дистанційно це зробити.

— Дій, Грем. Дій.

— Моя люба УМ, — Леонард звернувся до компʼютера. — Ось і настав наш час розставання. Я буду сумувати за тобою.

— Дякую, пане Грем, — відповів динамік монітора. — Було за честь працювати з вами.

— Активуй протокол 01-HJ. Відклади його виконання на… Скільки ж знадобиться, щоб дістатися до виходу… — Грем почухав потилицю. — На годину. На годину буде достатньо.

— Виконую, пане Грем. Ініціалізація протоколу… Створення відкладеного завдання…

— Ви як? — Шостий звернувся до команди.

— Жити будемо, — сказала Окіта та насилу підняла великий палець вгору.

— Будемо-будемо, — Бет подивилася на Шостого. — Хідроу давав вказівки з приводу ШІ?

— Ні. Але про дослідження та їх результати були цілком конкретні вказівки.

— Тоді двох зайців одним пострілом? — спитала Бет.

— Думаю, що так, — знизав плечима Шостий. — Ти як, пілоте?

— Цілком нормально. Трохи втомився, але бачу, що вам важче.

— Добре, тоді…

Грем закінчив налаштування компʼютера. Дід окинув поглядом приміщення, яке було для нього домівкою останні три місяці та сумно зітхнув. З усього набору обладнання у кімнаті він взяв лише один маленький бластер — навіть фільтраційна маска залишилася висіти над монітором.

--------------

Omnia mia mecum porto (лат.) — Все своє ношу з собою