Іржаве Серце

— Є! — волали в один голос Леонард та Жак. — Є!

— Що у вас трапилося? — до каюти вченого ввалилися Шостий та Бет, не розуміючи причину радощів.

— Є зачіпка! — стрибав на місці Жак.

Другий тиждень у вимушеному вигнанні проходив спокійно настільки, наскільки дозволяла ситуація. Тишу іноді порушували зальотні головорізи, але Аппо вже так призвичаївся до гіперпросторових фінтів, що до бою навіть не доходило.

— Яка зачіпка? — спитала Бет.

— Одна станція, якраз неподалік від Іден Нексусу, — почав вчений і запнувся. — Щоправда… на теренах Альянсу.

— І що там? — спокійно спитав Шостий.

— Ми проаналізували ще раз архіви перевезень, які я знайшов у справі Іден Нексусу, ті таблиці з доставками генерала, а також артефакти зображення, які утворює фішка…

— А також ще раз перебрали мапу, провели збір даних з носіїв у кубі… — перервав Жака вчений.

— Коротше, якщо можна, — втомлено видав Шостий.

— Якщо коротше, то існує ненульова ймовірність того, що на станції Філка може бути більше інформації про генерала, — усміхнувся Лео. — Чи про щось, що він шукав.

— Я думала, що ми шукаємо фрагмент мапи, — скривилася Бет.

— Наш голова місії вважає, що все це частина одного пазла, — пояснив Жак та простягнув розвіднику галатек. — Тут усе, глянь, будь ласка.

Шостий подякував хлопцям та мовчки попрямував до своєї каюти. Галатек торкнувся термінала, а на моніторах з’явилася досить зрозуміла діаграма зв’язків у вигляді графа. Шостий навів курсор на одну з вершин графа і поряд з ним спливла нотатка:

— Так, генерал знайомиться зі Зламом… Дата невідома, — курсор зсунувся до іншої вершини. — Генерал вирушає на Архонт… Ось, тут вже Лео відправився туди ж… Посилається на Астру… Пілот прибув на станцію, забрав Окіту… Перевезення озброєння… Станція Філка. Що тут шукав Хідроу? Дата? Невідома.

Наступні п’ять годин Шостий гіпнотизував граф, роблячи записи у своєму маленькому дорожньому блокноті. Після цього мозкового штурму у розвідника залишилося одне питання: до чого тут Іржаве Серце?

— При тому, що… Так, ще раз… — Шостий заплющив очі та відкинувся на кріслі.

***

«Отже, уявімо, — пролунало в темряві свідомості, — навіщо все це і як воно пов’язано із Серцем?»

З небуття зʼявився образ Злама. Кіборг із темним коротким волоссям вдивлявся у Шостого, намагаючись щось сказати. Поряд зʼявився генерал — у своєму білосніжному костюмі і з вусами. Злам моментально забув про Шостого, переключившись на Хідроу. Між ними зав’язалася розмова.

«Якщо Цепелі хотів, щоб ми знайшли мапу, але при цьому він для чогось, як казала Бет, працював із Хідроу… Чому він це робив?»

Злам та генерал повернулися до розвідника спиною. Прямо за ними матеріалізувався мімік з Архонту і ще кілька його родичів, але напівпрозорих.

«Міміки якось взаємодіють із ортоладієм… На Архонті досліджували цей вплив. Кілька тамошніх міміків… Були відправлені на Астру, а один з них, з якоїсь причини, втік аж до Покинутої системи».

Після цього міміки розтанули, як і генерал з кіборгом. Шостий дійшов логічного висновку: не просто так для чогось Зламу знадобилося кілька міміків.

«Ми знаємо, що існують серця з ортоладію…» — Шостий побачив сам себе з серцеподібною кулею у руках. «Великі, маленькі, величезні…»

Позаду розвідника виросли знайомі структури, довжелезні полиці з блоками пам’яті, об’єднані силовими кабелями та зовсім невеличкі кульки сріблястого кольору — так би мали виглядати ортоладієві серця у майбутньому. Як мінімум, так собі їх уявляв Шостий.

«Можливо, якщо брати до уваги видіння Аппо, Зламу знадобився мімік, щоб якось унеможливити негативний вплив Іржавого Серця? Пілот отримав міміка, який призначався генералу? Чи самому Зламу?»

Над головою запалав величезний годинник. «Через час та простір… Злам залишив нам повідомлення… Генералу він сказав би, що, наприклад, міміки якось допоможуть йому в його цілях, спрямував його думки у бік Архонту, а там, завдяки своїм знанням, кілька штук чи викрав, чи отримав від Лопирьова… та відправив їх чекати носія. І випадково…»

Годинник, як і серця з ортоладію зникли, а їхнє місце зайняв фрегат Відчайдушний. «І абсолютно випадково носієм унікального міміка, мутованого під дією ортоладію чи радіації, став Аппо…» В обрисах знищеного фрегата Шостий побачив ту саму Тінь — кішкоподібну, тиху, покірну.

«А саме завдяки цьому міміку Аппо якось побачив те видіння. Іржаве Серце бажає, щоб його знайшли, але Злам, судячи з його дій, спеціально чи випадково саботував те, як саме і хто знайде його…»

Все розтануло, а уява наповнилася червоним світлом. В уявному центрі Всесвіту зʼявився постамент, який показав Злам, а перед ним нависала Тінь.

«Не ми разом… Аппо… Лише він знає, що там у Казино. Може він повинен знайти Серце? А що як він вже має все для цього необхідне? Грем казав про Долю, що Серце може бути ретранслятором. Що як пілот вже має останню координату тільки не знає про це?»

Над Тінню знову запалав годинник. «Час… Часова координата… Думай, Шостий, думай!» Годинна стрілка зробила черговий хід, але за мить вже зі скаженою швидкістю летіла назад, роблячи сотні обертів у протилежному напрямку.

Шостий розплющив очі і втупився в монітор:

— Має чи не має Аппо потрібної координати, а все одно потрібно навідатись до Філки. Можливо, там ми знайдемо щось ще.

***

Якщо Іден Нексус виглядав як куля у морі зелених хмар, а Шибеник як величезна квітка, то станція Філка радше походила на старезну Астру. Важка, металева, холодна — такою вона зустрічала гостей з борту Буревія.

Грем насправді не був знайомий з актуальною військовою мапою, тому виявилося, що Філка знаходилася не зовсім на теренах Альянсу. Станція спокійно оберталася навколо землеподібної планети на околицях фронтових секторів. Філка була відома тим, що займалася аграрною продукцією, тому коли Шостий дізнався про те, на чому станція заробляє, то ніяк не міг уявити, що саме тут забув свого часу генерал. Деяку ясність вніс Лео.

— Є одна ідейка, що саме він тут шукав… — шипів Грем, крокуючи сталевими коридорами. — Тут знаходиться відділ Архівного бюро Галактики, — пояснив Лео. — Поміж іншого — один із найбільших архівів документів Альянсу. І це дуже добре.

— Не довіряєш офіційним джерелам Конфедерації? — Шостий знервовано усміхнувся.

— Скоріше не довіряю нашим історикам, — підморгнув Грем.

Філка ніби не помічала прийдешніх, що Шостому дуже подобалось. Навіть на тлі місцевих інсектоїдів та людиноподібних видів команда не виділялася. Усі були зайняті своїми справами — місцеві менеджери бігали коридорами зі звітами про успішну посівну кампанію на планеті, технічні працівники щось ремонтували безпосередньо в атріумах.

Архівне бюро №273 розташувалося на п’ять поверхів вище ангара, в якому спочивав після нескінченного польоту Буревій. Охайна будівля нагадувала велетенську змію, яка спокійно розліглася на жвавій площі.

— Аппо, якщо зможеш… Тінню своєю стеж за всім, що відбувається, — Шостий поправив кобури на стегнах. — Бет так само… Але без Тіні.

— А я? Бути таким же чарівним, як і завжди?

— Так, Лео. Бути таким же чарівним.

Всередині Архіву людей було небагато, а перед стійкою прийому черга взагалі була відсутня. Поважні люди в мантіях не ходили — пливли над підлогою. Хтось гортав важкі фоліанти, хтось намагався втримати в руках цілі вежі з прозорих планшетів.

— Вітаємо в Архівному Бюро! — сповістив лисий дідок у фіолетовій рясі. — Чим можемо…

— Проведіть нас до начальника, — сухо відрізав Шостий.

Аппо, Бет та Лео з подивом зиркнули на Шостого.

— Зовсім на нього не схоже, — прошепотіла Бет у радпром шолома.

— Щось він зовсім на нервах, — відповів Аппо.

Дідок приспустив окуляри з товстим склом, зміряв поглядом Шостого та Грема. Також він прискіпливо дослідив двох людей у повному бойовому спорядженні з тонованими шоломами, але все ж повів четвірку до зали начальника.

Зсередини Архів втопав у прохолодному синьому світлі, яке виходило з тонких отворів у стінах. Підлога, зроблена з армованого скла, оголювала нижні рівні будівлі — під ногами можна було розгледіти кілометри різноманітних полиць з документами.

***

Аппо намагався дослухатися до почуттів, але Тінь мовчала. Вона так само, як і пілот, мовчки крокувала коридорами Архіву, досліджуючи кожен сантиметр навколишнього простору. Це відчуття хвилювало хлопця більше, ніж уявна небезпека. Нова здатність промацувати простір без прямого дотику аж занадто сильно змушувала нервові центри напружитися.

Охайний кабінет головного Архіваріуса Зела мало відрізнявся від коридорів Бюро — те саме скло та прохолодне освітлення. А ось що здивувало пілота, так це зовнішній вигляд Архіваріуса:

— Грк-грк, — донеслося зі сторони прозорого стола. — Вітаю щиро гостей!

Спочатку Аппо здалося, що Зел спілкується з командою з якогось іншого приміщення. Хлопець і найманка одночасно почали озиратися у пошуках джерела звуку, аж поки не зрозуміли, що дивний кактус у скляному вазоні по той бік стола і був Архіваріусом.

— Грк-грк, — знову прогарчав Зел. — Хелі, дякую, що привів їх, можеш йти.

На цьому дідок зник за дверима, замкнувши їх з того боку. Тінь на такий розвиток подій ніяк не зреагувала.

— Ви, панове, з якою метою прибули сюди?

— За відповідями, — жорстко промовив Шостий.

Від інтонації розвідника істота в голові пілота неприємно здригнулася. Перед очима заблимали якісь картинки, схожі на приміщення Архонту у кращі часи.

— Хто ви такі? — спитала рослина. — Чи не ви Натан-Лев Макарський? А з вами пан Леонард Грем та двоє куплених наймитів?

— За язиком стеж, придурку, — випалила через шолом Бет. — Наймити — це раби. А ми тут з власної волі.

— Грк-грк, так, впізнаю. Пані Елізабет Торн… — Зел потягнувся своєю гілкою до прозорого екрана.

Між столом та компанією спливли голограми всієї команди Буревія.

— Ми у розшуку, це правда, — спокійно відповів Шостий. — Але Філка не знаходиться під юрисдикцією галактичних держав, до Спілки не відноситься. Ви впевнені, що бажаєте влаштувати ґвалт?

— Ні-ні, — прогарчала рослина, поправляючи голки на стовбурі. — Просто запитав. То з якою ціллю ви прибули на нашу мирну станцію?

— Нам потрібен доступ до вашого архіву, — промовив Грем.

— Чи не до секції повоєнного періоду? — запитав Зел. — Здається, близько шести чи семи років тому сюди прибував один поважний генерал і також дещо шукав.

— Генерала випадково звуть не…

— Ш-ш-ш! — здригнулися голки на всій рослині. — Ми дамо вам доступ, якщо ви полишите станцію за кілька годин. Нам не потрібні тут проблеми. Але всі, грк-грк, пристрої, включно зі зброєю, ви полишите тут.

Шостий подивився на команду і прискіпливо втупився у Зела.

— Від кого вам захищатися тут? — спитала рослина. — Тут Архів, а не поле битви. Свої речі залишайте тут, а до потрібної секції ведуть двері ліворуч від вас.

Розвідник наблизився до столу, пройшовши голограми наскрізь, та поклав на стіл свої пістолети:

— Знаючи наші попередні пригоди, я б не був настільки впевнений, що ваш Архів не перетвориться на поле битви. Навіть без зброї.

— Спробуйте цього не допустити, пане Макарський, — провібрувала рослина. — Не думаю, що після вашого ґвалту нас приймуть бодай у СНС, не кажучи вже про більш пристойні галактичні утворення.

***

Команда сумно споглядала довжелезні полиці з нескінченними паперами.

— Зел сказав, що Хідроу занурився у витоки конфлікту Альянсу та Конфедерації. Для чого б це? — Грем гортав голографічний планшет з якимись відомостями про перші роки людства в Галактиці.

— Не знаю, — Шостий видерся по драбині до найвищої полиці. — Що б йому взагалі тут шукати? І чому в повоєнній секції так багато матеріалів про таке далеке минуле?

Аппо ходив рядами, іноді призиваючи Тінь. Створіння уважно сканувало поглядом папери й планшети, іноді зупиняючись біля згадок про міміків.

— Бет, — промовив Лео, — ти ніби з генералом провела загалом більше часу, ніж ми всі разом узяті. Що б така людина, як Хідроу, тут шукала?

Дівчина ходила слідом за пілотом, вивчаючи ті місця, де зупинялася мить тому Тінь.

— Не знаю… Чесно, не знаю, — казала Бет. — У нього досить велике коло інтересів. Від історії війни до якихось збочень циверів… Щось таке одного разу він шукав в екстранеті.

Зала занурилася майже у мертву тишу. Команда навмання блукала серед полиць, шукаючи щось одне тільки Богу відоме. Шостий стрибав від книг до планшетів і назад, швидко гортаючи сторінки та намагаючись знайти бодай якусь потрібну інформацію.

— Що тут стосовно міміків? Є якісь цікавинки?

— Так, Шостий, диви, — Аппо вказав Тіні на стіл, куди вона виклала з десяток томів та сувоїв. — Істоти колись були досить поширені в Галактиці. Цивери їх навіть приручали. Але тут загалом енциклопедичні відомості.

— Мда… — потягнув Шостий. — Не густо. Грем, є якісь здогадки? Чи може у Жака були?

— Ні, на жаль. Ми просто висунули теорію, що генерал тут був. Але теорія справдилася, якщо вірити Зелу.

Шостий на мить заплющив очі і видав:

— Обробка всіх цих документів може зайняти тижні. У нас немає на це часу. Грем, — розвідник підійшов до вченого та взяв його за плечі, — будь ласка… Народи будь-яку ідею. Я можу проаналізувати, я можу розробити план, але я й гадки не маю, що нам тут шукати.

— Ну… Суто в теорії… Зачекайте!

Лео вирвався з рук Шостого та задумливо почухав макітру. Після цього старий наблизився до найближчого терміналу, як робив вже з десяток разів до цього, і почав щось вбивати у пристрій.

***

— «Міміки, Іржаве Серце та інші легенди Наддалеких регіонів», — прочитав Шостий. — Хто б знав, що така книга існує?

Команда дивилася на старезну книженцію, затамувавши подих. Крихка книга з тонкою шкіряною обкладинкою більше нагадувала дорожній журнал, ніж дороге видання. Втім, товщина тому ніби натякала на важливість цієї речі.

— Видана… — Грем обережно відкрив обкладинку. — В єдиному екземплярі.

— Як ти знайшов її?

— Все просто, Шостий. Що у нас? Міміки, ортоладій, легенди… Ось і все. А таких книг, що містять в собі бодай три чи чотири зв’язані терміни в архіві буквально п’ять штук, — сказав Лео та застиг у позі мислителя. — Щоправда, довелося навмання алгоритм пошуку збирати, ін’єкцію в базу даних робити…

— А інші чотири? — спитала Бет.

— Вже запозичив, — усміхнувся Грем, вказуючи на галатек у внутрішній кишені куртки. — Але навряд чи там щось цікаве…

— Лео! — команда з докором подивилася на вченого.

— Не час для мораліте! Цю книгу, — старий вказав на фоліант, — я звідси винести не зможу! Тому давайте вже дізнаємось правду!

Не минуло й десяти хвилин, як Шостий ледь зі стільця не впав.

— Не унеможливлення Зламу було потрібно! Я помилився, все навпаки, — розвідник пальцем пройшовся по рядку книги. — Бачите? Для взаємодії із Серцем потрібний організм. І кілька варіантів, як саме модифікований, — Шостий уважно подивився на три діаграми, намальовані нижче. — Простий організм не витримає взаємодії з артефактом. Перший варіант: штучна модифікація для покращення обробки даних з Серця. Себто, кіборг. Другий варіант…

Лео, Шостий та Бет подивилися на пілота:

— Піддослідний на передостанній стадії ураження спорами міміка… — прочитав Аппо.

— Але цей варіант вважався ненадійним, — промовив Лео. — Адже передостання стадія дуже швидко проходить і мімік полишає організм носія.

— Третій варіант якийсь… Потрібна надістота? Ідеальний хижак? — спитала Бет. — Що мається на увазі?

— Надістота… — прошепотів Грем. — Абсолютне поєднання органіки та неорганіки. З нервовою системою, але створеною штучно душею. Тобто людина-нейроінтерфейс. Але що саме у цій формулі є «душею»?

— Як це розуміти? Добре-добре, — Шостий всівся на крісло. — Тобто ми маємо наступне… Злам з якоїсь тільки йому відомої причини робить три частини мапи, які можуть самостійно маніпулювати власниками, щоб потрапити до нас. Після цього…

— Він знайомиться із Хідроу, підкидаючи йому ідеї про володіння Серцем. Вочевидь грає на бажаннях генерала до слави та могутності, — продовжила Бет.

— Потім генерал відправляє на пошуки своїх рейдерів, але нічого не знаходить… — Шостий відкрив рота. — Через це він злиться, але все ще разом зі Зламом намагається знайти спосіб дістатися Серця. Звідси дізнається, — розвідник вказав на книгу, — що просту людину артефакт знищить, а тому потрібний якийсь засіб… А мімік пілота точно не призначався генералу? Неважливо… Після того вони якось дістають міміків з Архонта, та три… Три штуки було загалом на Астрі та у Покинутій системі?

— Так, — відповів Аппо. — Один на Відчайдушному, два на станції.

— Три штуки відправляються туди, маринуються… І при цьому Хідроу не знав про мапу чи не знав, що це Злам її зробив, — Шостий почухав макітру. — Дурня…

Зала стихла, лише гучне сопіння Грема нагадувало про існування звуків. Зрештою, старий видав:

— Якісь пʼятивимірні шахи, їй-богу. Навіщо так ускладнювати життя? Злам не міг просто дочекатися нашої команди у тихому місці та передати усі вказівки? Чи одразу в мапу запхнути.

— Думаю, ні, — сказав Аппо. — Кіборг казав, що Серце показувало йому майбутнє, він бачив варіанти майбутнього. Ймовірно, що трохи перемудрив із системою захисту. Він же… Ну, фактично одночасно жив у минулому, майбутньому і теперішньому. Важкувато тримати в голові одночасно усі логічні ланцюги.

— Йдемо звідси, — втомлено прошепотів Шостий. — Частково план Хідроу та Злама нам став відомий… Але нових відповідей чи орієнтирів ми не отримали.