Іржаве Серце

Кабінет начальника суттєво відрізнявся від інтер’єрів станції. Стіни блищали від чистоти, величезне оглядове вікно виходило прямо в космос, а розкішне оздоблення меблів ніби натякало, що тут перебуває хтось дуже важливий. Навпроти вікна стояв великий стіл та крісло з натуральної деревини, лаковані і блискучі, як і все навколо.

— Начальник Орса, пілот ЛКК-1 Буревій доставлений відповідно до вашого розпорядження, — глухо промовив Ергон.

Раптово Аппо почув те, чого не очікував почути на станції, де переважну частину населення складали люди та споріднені види. Гучне, характерне стрекотіння наповнило кабінет. Пілот навіть сіпнувся, але ніхто з супроводжуючих не подав виду. У той момент він зрозумів, що джерело звуку знаходиться в кріслі.

Сидіння повільно повернулося і погляду пілота відкрилася дуже цікава картина: начальником станції виявився ніхто інший, як представник раси муріанців. На відміну від своїх родичів, цей інсектоїд був справді неймовірних розмірів. Величезне, жирне тіло, вкрите пласкими лусочками, здригалося від кожного подиху муріанця. Шість лап безперервно ворушилися, роблячи істоту схожою на огидну муху.

Лиса голова муріанця ідеально вписувалася в інтер’єр — така сяюча, ніби її щойно відполірували. Але найгіршими були очі та щелепи. Очі, які абсолютно нічого не передавали, порожні й злісні, як у зголоднілого собаки. А щелепи… Кілька рядів огидних зубів дуже пасували образу «місцевого поганця». Від цього виду Аппо насилу стримував вміст свого шлунку.

— Ч-ч-ч, пане Аппо? — голос муріанця абсолютно не відповідав його зовнішності. — Гадаю, що так, — приємні обертони заповнювали все приміщення, а скрекіт здавався не таким вже й мерзенним.

— Ми знайомі? — запитав пілот.

— Ні, звісно ні. Ваше ім'я я дізнався близько години тому. Хлопці, ч-ч-ч, — Орса махнув офіцерам. — Почекайте за дверима.

— Але… — Ергон спробував втрутитися.

— Ти чув, що я сказав?! — зіниці муріанця миттєво звузилися.

Ергон забарився, але виконав наказ. Останнім залишаючи кабінет, він кинув на пілота якийсь занадто співчутливий погляд.

Аппо здивовано втупився на муріанця, та так, що навіть крізь тонований візор шолома можна було побачити німе запитання пілота.

— Я, — одна пара рук начальника манірно поправила лусочки на шиї, — радий, що доля привела вас сюди.

— Що вам потрібно?

— Людина справи, а не слова, — звіриний оскал муріанця можна було сприйняти за посмішку. — Я таке поважаю. Прошу, сідайте, — Орса вказав на левітуючу лаву зі спинкою, яка з'явилася з-під підлоги.

Аппо примостився й обережно почав вивчати кабінет муріанця. Дорога фурнітура, хромовані стіни — весь річний бюджет станції йшов на утримання цього трутня. Одне оглядове гігантське вікно мало метрів п'ять завдовжки і три заввишки. Вид із нього, звісно, відкривався фантастичний. Здавалося, що звідси можна доторкнутися до верхніх шарів атмосфери планети-гіганта.

Але це була лише частина живої картини, яку Орса спостерігав щодня, адже близько двох третин вікна виходило на зірку в серці планетарної системи. Невелике сонце заповнювало своїм світлом увесь кабінет, тож додаткового освітлення не потребувалося.

— Так от, пане Аппо, — стрекотів далі муріанець. — Дозвольте представитися особисто. Грелл Орса, начальник станції, ч-ч-ч. Мені потрібна допомога, тому ми й тут.

— Вам? Моя? — Аппо видав звук, схожий на істеричний сміх. — Я простий пілот, пане Грелл.

— Можливо, — муріанець погладив подобу вусів і бороди на своєму незграбному сальному обличчі. — Але мені саме пілот і потрібен.

Краєм ока Аппо побачив дивну ємність у найтемнішому кутку кабінету. Поки Грелл сипав люб'язностями, пілот намагався розгледіти потьмянілий скляний паралелепіпед. «Оминайте Астру».

— Загалом, мені потрібно, щоб ви, Аппо, злітали декуди і дещо перевірили, — за кількістю скрекотіння, яке виривалося з вуст муріанця, було зрозуміло, що тема розмови його дуже збуджує.

— Чи можу я відмовитися? — Аппо вирішив не зволікати.

— Гм, — м'язи на обличчі інсектоїда напружилися, — звісно можете… Але навряд чи ви, — останнє скрекотіння віддавало якимось пихатим тоном, — бажаєте проходити всі, ч-ч-ч, передбачені законом процедури, пов'язані з вашим кораблем.

Аппо цього справді не хотів. Під словом «процедури» ділки на кшталт Грелла зазвичай мали на увазі повний розбір корабля на запчастини та перевірку логів бортового журналу. В галактичних службах дійсно існувала така процедура, але вдавалися до неї вкрай рідко, хіба що як покарання, адже назад корабель зібрати було майже неможливо.

— Справді, не хотілося б дивитися на тельбухи Буревія, — не думаючи відповів пілот, намагаючись вдавати чемного.

— А ви розумніші, ніж здаєтеся, ч-ч-ч, — Грелл погладив свою морду, — особливо в цьому дурному шоломі. У будь-якому разі, одні плюси для нас обох. Я не вивчаю вміст вашого корабля, а ви допоможете мені.

— Що ж вам потрібно?

— Дрібниця. У мене загубився кораблик у сусідній системі, невеличкий корветик, на кшталт вашого, ч-ч-ч… Людей у мене, пане Аппо, не так вже й багато. Досвідчених ще менше. А ви, одразу видно, людина з досвідом, ч-ч-ч... З огляду на те, на чому ви в таку глушину залетіли.

— Полечу я, звісно ж, на вашій посудині, — припустив пілот.

— Звісно! Інакше який сенс вам віддавати ваш же, ч-ч-ч, корабель. Ви ж утечете. Але я піду вам назустріч, оплачу ремонт вашого літаючого мотлоху. Сканування, ч-ч-ч, — Грелл покрутив інфопанель у руці, — показало низку несправностей на вашому кораблі. Послуга за послугу. Головне для вас — слідувати за сигналом маячка, — на останній фразі муріанець зробив особливий акцент.

Аппо напружився. Втома від польоту знову далася взнаки, та й дурна чемність добряче набридла пілотові. «Ще й ремонтників на борту не вистачало».

— Не переживайте ви так, ч-ч-ч, — застрекотів Грелл, мабуть відчуваючи зростаючу тривогу пілота. — У нас є дроїди, які вміють поводитися з такими відрами, як ваше. А ще я можу дати вам одну дівчину, вона вам сподобається...

— Мені повії ні до чого, — відрізав пілот.

— Люди… — фиркнув Грелл. — Вона технік. Якщо не довіряєте мені, ч-ч-ч, то довіртеся хоча б їй. Ви єдині у своїй ненависті до мене, запевняю.

— Коли приступати? — пілот розумів, що вибір у нього невеликий. «Убити може не вб'ють, але без корабля залишать».

— Зачекайте, помічницю за дверима. Вона скоро, ч-ч-ч, підійде, — без особливого інтересу сказав Грелл.

— Може, поділитеся хоча б куди летіти?

— Гм, ч-ч-ч, мій кораблик пропав у системі, яку ви називаєте НхʼГао…

— Покинута система? — з жахом випалив пілот.

— Вона сама, ч-ч-ч, — Грелл спрямував свій погляд на візор шолома, прямо туди, де мають розташовуватися очі пілота.

— Але там же… Як мені там взагалі щось знайти?

— Ось, — Грелл кинув на стіл металеву шайбу з двома контактами.

Аппо обережно взяв прилад. Тільки зараз він помітив, що в центрі шайби є невеликий діод під товстим шаром прозорого пластику. Пристрій раз на хвилину мерехтів тьмяним червоним світлом.

— Що сталося з вашим кораблем?

— Питання, ч-ч-ч, питання… Це вже не ваша справа. Головне — знайти…

— Моя справа, тому що я не хочу, щоб уже на мої пошуки вирушали з таким самим маячком, — перебив Грелла пілот.

— Розумно, — муріанець видав звук, схожий на сміх. — Що ж, ч-ч-ч, ми збираємо метал з кораблів, що розбилися, і один мій конвой зник близько місяця тому. На його пошуки відправили корвет, який теж зник. Це все, ч-ч-ч, що вам потрібно знати, — у голосі Грелла проскочила дивна нотка, яку складно було чітко проінтерпретувати.

— Зрозумів. Що ж, тоді не смію відкладати політ.

— Так-так, ч-ч-ч, ідіть.

Аппо піднявся з лави і без подиву виявив, що ноги насилу його тримають. Справа, імовірно, була в тому, що гравітаційний модуль станції відрізнявся від модуля на Буревії.

— Вам недобре? — спокійно запитав Орса, поправляючи лацкан каптана.

Пілот втупився на начальника станції через візор шолома. Недбало відкинутий клапоть тканини відкрив Аппо вид на роздуті вени інферально-чорного кольору, які щільною сіткою вкрили шию муріанця. Такий зовнішній вигляд був явно ненормальним для представників інсектоїдного виду, яскраво контрастуючи з ніжно-зеленою текстурою шкіри на решті тіла Грелла.

— Ні, зовсім ні. Просто втома від польоту, — Аппо знайшов у собі сили і випростався. — Генератор гравітації на Буревії трохи слабший за тутешній.

— Так, це однозначно так і є. Як вам відомо, на станціях зазвичай, — Грелл дістав важку сигару завбільшки з дитяче передпліччя і неквапливо її розкурив, — гравітули набагато сильніші, ч-ч-ч, ніж на зорельотах.

— З вашого дозволу, — Аппо чемно відкланявся і попрямував до виходу.

Автоматичні двері зачинилися за хлопцем, ніби дві важкі металеві щелепи. Голова з якоїсь причини відмовлялася адекватно сприймати дійсність, тож пілот прийняв звичну для себе роль відстороненого спостерігача. Пройдений до станції шлях був настільки виснажливим, що мандрівка, нехай і в небезпечну систему, виглядала радше як легка прогулянка перед фінальним забігом.