Іржаве Серце

Система, де розташувався Іден Нексус, ще не встигла прокинутися, коли за кілька астрономічних одиниць від планети-носія з гіперпростору виринула повноцінна ескадра військових кораблів. У той момент, як пізніше запевняли вартові станції, етер вибухнув повідомленнями про прибуття невеликої армії Спілки.

Комашиний народ ще не до кінця розумів, як сприймати прийдешніх. Вони з острахом вдивлялися в очі людей у формі, що поважно крокували вулицями Калару й привітно віталися з місцевим. Але не лише воїни Спілки дивували народ — легендарний пан Грем повільно проходився столицею з якимось невимовно сумним виразом обличчя. Лише коли на скляній башті губернатора зʼявився новий прапор, прості люди зрозуміли, що відбулося.

— Ну що? — розвідник наблизився до Лео, який роздивлявся листя папороті біля космопорту. — Рухаємо до Дреса?

Старий окинув поглядом команду: тут і пілот, і найманка, і К3. Лише про лоріанку забули.

— А де Окіта?

— Порається з автоматонами, — пояснив Шостий. — Та й ні до чого їй там бути. Пішли, Грем.

— Я...

— Це був найпростіший варіант отримати мапу, — Бет підвела свої зелені очі. — І ми хотіли сказати...

— Може, ми й не до кінця розуміємо ступінь твоєї жертви, — ініціативу взяв Аппо, — бо це, як-ніяк, — хлопець рукою вказав на будинки поряд та небо, — твоя робота, твоя праця... Але, ми вдячні тобі, що ти пішов на цю угоду.

Шостому здалося, що Грем у той момент пустив одиноку сльозу, але волога швидко зникла з очей старого, а на її місце повернулися знайомі зморшки:

— Годі вам, діти, — усміхнувся Лео. — Якби я міг самотужки захистити станцію, то сам би й залишився тут. А так... — вчений підняв голову та подивився на важкі фрегати, що застигли у височині. — Мій спадок, я сподіваюся, у надійних руках.

Несподівано старий стрибнув на трійцю та обійняв їх. Шостий, Бет та Аппо здивовано переглянулися. Ще більш несподівано до дивного обміну братерськими почуттями доєднався К3, притулившись до спини Лео.

— Дякую вам, що не дали мені розклеїтися... І що витягнули з «Архонта», — прошепотів дід та розімкнув руки. — А тепер вперед! За другим шматком мапи! К3... Ти вже можеш відлипнути від мене.

Команда весело усміхнулася, коли дроїд просто продовжив стискати старого.

— Йдемо вже, — Шостий луснув К3 по корпусу.

***

Загін знайшов Тао в тому самому кабінеті на останньому поверсі башти — в оточенні капітанів флотилії. Цивер жваво щось їм розповідав, віддавав накази, пояснював план подальших дій. Цього разу губернатор станції виглядав набагато більш спокійним та врівноваженим. Тільки-но Дрес побачив команду, привітно поклацав щелепами та прошмигнув через людей Спілки до своїх знайомих.

— Ц-ц-ц, капітане Шостий! Пане Грем! Пілоте! І...

— Бет, — сказала руда.

— І пані Бет! Як доклали мені капітани... Все вийшло?

— Ще б пак, — Грем витягнув зі своєї шкірянки обережно складений документ із золотою облямівкою.

Пілот простягнув циверу важкий фоліант паперів з двома галатеками та голографічними дисками. Все зелене чоло Тао вкрилося вологою, а вусики почали жваво рухатися:

— Ц-ц-ц! Офіц-ц-ц-ійно!

— Так-так, Іден Нексус із сьогоднішнього дня є частиною Спілки Незалежних Станцій, — проскрипів Грем. — Можеш не дякувати... — Лео хотів вже віддати грамоту, коли почув багатозначний кашель Шостого. — Кхм... точніше мені можеш не дякувати. А ось іншим членам екіпажу...

— Я пам'ятаю! Аліза!

Помічниця прибігла вся червона, захекана. Аппо вже напружився, очікуючи сюрпризу на кшталт: «Вибачте, ваша мапа десь загубилася» чи «Насправді в нас її ніколи не було». Але дівчина дістала заповітний куб із ламінованим сертифікатом справжності з великої сумки на плечі.

— Тепер моя частина угоди, — Тао взяв до рук куб. — Ц-ц-ц, пане...

— Йому, — Грем вказав на Шостого. — Або пілоту. Я просто підпис для Спілки ставив.

— Панове Шостий, панове Аппо, — урочисто процвірінькав цивер. — Ви, звичайно, могли запросити щось більше, але... Віддаю його вам у користування.

Розвідник отримав від коника куб, а пілоту дістався сертифікат.

— Отже...

— Тао, на кілька слів, — Лео вхопив цивера за руку так сильно, що в того аж очі здригнулися, й відвів його в сторону.

— Вітаю нас?

— Певно, що так, Бет, — сказав Шостий, роздивляючись дивний заіржавілий агрегат. — Це було простіше, ніж біганина на Вегасі...

— Ми ще не вибралися зі станції, — Аппо спостерігав за цивером та вченим.

— Не псуй момент, га? — усміхнулася руда. — Так, ми отримали, що хотіли. Тепер по конях?

— А то! — весело Грем, з’явившись перед командою. — До речі, що там за третя частина мапи, про яку казав Хідроу? Не знаходите це дивним? Мапа, що веде до казино, розділена на три фрагменти...

Команда зітхнула з облегшенням, коли знову побачила Лео в доброму настрою. Старий, здавалося, щиро усміхався й жваво щось розповідав. Аппо дещо насторожив переляканий Тао, який зі явним страхом в очах проводжав поглядом четвірку, але черговий жарт вченого відволік його від цього спостереження.

Тим часом вулиці Калару повернулися до звичного ритму. Ранкове нашестя військових уже не було головною новиною — місцеві досить швидко знайшли з ними спільну мову. Коли на головних вулицях та адміністративних будівлях з'явилися голографічні формуляри, які повідомляли, що Іден Нексус не під окупацією, а тепер входить у склад Спілки, коники та інші раси повернулися до своїх буденних справ.

Аппо в компанії інших членів екіпажу повільно рухався через головний проспект Калару, заходив в маленькі крамнички та коштував місцеві безалкогольні напої. Спокійну рутину трохи розбавила Окіта викликом по радпрому.

«Кеп... Аппо! Я ж нічого в тебе, загалом, не просила, але...»

— Що таке? Тобі щось взяти? Смаколиків якихось? — хлопець подивився на Шостого, який пхав до рота третє тістечко поспіль.

«Ні... Ну...»

— Кажи, як є, — Аппо ледь встигав відмахуватися від чергового коктейлю.

«Гітару!»

Від неочікуваного прохання пілот ледь не задавився:

— Гітару?

«У Тао Дреса точно повинна бути якась гітара. Тим паче він колекціонує людські артефакти...»

— Я спробую, але нічого не обіцяю. А ти вмієш грати?

«Колись уміла... Хочу відновити навичку».

— Тоді з тебе концерт для нас!

«Аппо...» — пілот навіть уявив, як вона закочує очі.

— Зрозумів-зрозумів. Щось вигадаю.

На допомогу, як не дивно, зголосився Лео. Шостий, К3 та Бет рушили до Буревію для підготовки до відльоту та останніх налаштувань чипа в голові розвідника, а пілот з вченим повернулися до башти Дреса. Аппо намагався уявити обставини, за яких Окіта навчилася грати на гітарі, але останні пригоди і без того були досить дивними, тож такими питаннями він вирішив не напружувати мозок.

Тао Дрес досить сильно здивувався, коли знову побачив на своєму останньому поверсі Аппо та Лео, але спробував не подати виду. Почувши від пілота причину повернення, цивер без зайвих роздумів відповів:

— Гітару? Гм... З урахуванням вашої допомоги, думаю, я можу вам надати не один інструмент, але з працюючих екземплярів... — і знову відправив свою помічницю бігати поверхами башти у пошуках необхідного експонату.

Через деякий час Аліза повернулася — цього разу ще більш червона та незадоволена. В руках дівчина тримала напівпрозорий кейс із красивою дерев'яною гітарою.

— Тут є клімат-контроль, — пояснив цивер, вказуючи на панель керування кейсом. — Бажано інструмент не ґвалтувати перепадами тиску... На цьому, сподіваюся, все?

***

Від неспішної прогулянки до Буревія пілота відірвало дивне почуття чиєїсь присутності. Лео, вже досить захмелілий, знову про щось з інтересом розповідав, кидаючи погляди на гітару в кейсі. Аппо ж все ніяк не міг зрозуміти, що саме стало джерелом дивної тривоги. Вулички, такі теплі та спокійні, так само привітно спочивали у відблисках жовтих ліхтарів, а ніжні салатові хмари повільно повзли горизонтом, обіймаючи сонце.

Вже наближаючись до космопорту, пілот ледве встиг запхати Лео та кейс з гітарою у якийсь провулок, аби не налетіти на двох здорованів. Обличчя одного з них здалося хлопцю до болю знайомим, але він не міг второпати звідки саме.

— Падло! Сволото! — гарчав лисий у скафандрі. — Як ми проґавили?

— Так, Нексус тепер під Спілкою... — відповідав бородатий чолов’яга. — Щелепа буде дуже незадоволений.

— Ти бачив флот? Як нам тепер звідси...

Аппо обережно дістав радпром та увімкнув його:

— Шостий... — шепотів хлопець. — Або хтось з наших... Прогрівайте двигуни вже.

— А для чого нам взагалі все це?

— Бо Щелепа конче хоче потрапити туди, — бородань вказав пальцем кудись наверх.

Лише зараз, у теплому сяйві ліхтарів, побачивши цю купу мʼязів, Аппо згадав, що це за другий чоловік. Буквально в трьох метрах від пілота стояв той самий рейдер, який ледь не розніс Буревій з важкої ракетниці. «Той чоловʼяга... Він був в системі з втраченим навігаційним маяком Казино», — думав хлопець.

— Так що ми робимо, Жоржино?

— Шукаємо Буревій. Якщо доля на нашому боці, то як мінімум знайдемо там щось, що команда винесла з Вегасу.

Ця репліка була останньою, яку встиг почути пілот. Розуміючи, що стартувати потрібно негайно, Аппо привів до тями Грема, всучив йому кейс з гітарою та попрямував тихим провулком до корабля.