Іржаве Серце

— ЛКК-1 Буревій, дайте відповідь, — з динаміка передавача лунав голос операторки. — ЛКК-1 Буревій, дайте відповідь.

Пілот із силою вдарив по панелі керування. Передавач вийшов з ладу ще два цикли тому: він все ще приймав сигнал, але замість відповіді повертав мертву тишу. Хлопцю залишалося лише безпорадно роздивлятися маленькі сяючі вогники станції на тлі жовто-зеленого газового гіганта.

Проте турбували його не обшарпана станція чи зламаний передавач. Ще під час виходу з гіперпростору радіостанція почала розриватися від повідомлень, транслюючи єдине попередження: «Оминайте Астру. Оминайте Астру».

Хлопець і був би радий дослухатися до повідомлень, але паливо майже повністю закінчилося. Від цивілізованих систем Буревій відділяло три чи чотири стрибки через гіперпростір, тому інших варіантів, окрім докування тут, не було.

— Ну як там? — пілот зазирнув під панель керування.

З-під панелі з’явилося висувне око маленького, майже кубічного дроїда. Під масивним оптичним модулем запалав один зелений діод.

— Гаразд, давай спробуємо… — пальці хлопця вбили потрібні комбінації на клавіатурі. — Астро, прийом, говорить Буревій.

Динамік відгукнувся тихим шумом.

— Зрозуміло. Пішли, К3. Ти копирсатимешся з панеллю зв’язку, а я перевірю спорядження.

Залишивши дроїда під розібраною панеллю, пілот попрямував до вантажного відсіку. Усі контейнери були на місці, в потрібному порядку, але сигнал тривоги все ще не давав спокою. Щоб хоч якось заспокоїтись, хлопець взявся штурмувати банку бобів з томатами на камбузі. Коли з пародією на нормальну їжу було завершено, К3 сповістив про те, що передавач все ж вдалося привести до ладу.

— Ну що там? — Аппо зайшов на місток та сперся на спинку штурманського крісла.

Дроїд вказав рукою-щупом на приладову панель, на якій вже палала заповітна фіолетова лампочка — корабель нарешті був в етері. Пілот нахилився до мікрофона:

— Астро, прийом, викликає ЛКК-1 Буревій.

— Буревій, прийом. Ми вже думали пускати ракети. Що сталося? Прийом, — радісно сповістила операторка на тому боці етера.

— Неполадки з передавачем, стали на аварійний ремонт.

— Чому не увімкнули аварійні вогні?

— А-а-а, — протягнув пілот і втупився на дроїда.

Той злісно глянув на господаря і похитав своїм щупом.

— А… вони теж вийшли з ладу, — сказав пілот, прикриваючи обличчя від сорому.

— Зрозуміло. Ваш ангар під номером 3-78.

— Буде зроблено у кращому вигляді, кінець зв'язку, — пілот перевів погляд на К3. — Як ти міг забути увімкнути аварійку?

Дроїд, явно протестуючи, почав щось бубоніти.

— Та чорт з ним, К3. Вмикай автопілот, а я піду підготуюся до стикування.

Пілот влетів до своєї каюти, натягнув шолом та запхав бластери в кобури на стегнах. «Оминайте Астру. Оминайте Астру», — все ще лунав сигнал тривоги в думках хлопця.

— К3, ти за головного, — сповістив пілот, увімкнувши басовий модулятор голосу. — Можу затриматися до полудня. Одним тільки вищим силам відомо, які тут митні процедури.

У відповідь дроїд знервовано запищав з рубки корабля.

— Не турбуйся ти так, нічого страшного не буде. А якщо поводитимешся як слід, то, так і бути, пошукаю тобі щось цікаве на Шибенику. Бувай, друже!

Не дочекавшись відповіді, хлопець рушив у бік стикувального відсіку. Легким рухом він активував спусковий механізм гермодвері, і перед ним постав брудний іржавий ангар.

Станція виглядала застарілою і занедбаною, фарба на металевих перегородках почала відлущуватися, у деяких місцях вже потекла система вентиляції. Картина, що постала перед очима, геть не навіювала оптимізму. Та не встиг Аппо зійти з трапа, як перед ним матеріалізувалися троє людей у формі.

— Капітане ЛКК-1 Буревій? — без особливого інтересу запитав найвищий з трійці.

— Він самий.

— Служба охорони станції, я лейтенант Ергон, — чоловік середніх років простягнув пілотові руку, але жест залишився без уваги.

— Чим зобов'язаний візиту?

— Звичайна перевірка. Ваше ім'я, тип вантажу на борту. Якщо військовий, то до якої організації належите? Скільки вже в дорозі?

— Якось забагато запитань для звичайної анкети…

— Знав би він, як нас це дістало, — кинув один із супутників лейтенанта іншому охоронцеві.

— Тихіше, Штайне, — Ергон заспокоїв молодшого напарника. — Такі розпорядження начальника станції. У зв'язку з погіршенням обстановки у Віддалених Секторах наказано проводити анкетування і поверхневий огляд усіх новоприбулих осіб, — втомлено відчеканив лейтенант.

По обличчю Ергона зчитувалося, що процедура справді виснажила не тільки його, а й увесь персонал станції. Кілька техніків, сховавшись під посадковою стійкою якогось транспортника, байдуже потягували цигарки, а дроїди-носії до того проржавіли від постійної роботи, що жодне техобслуговування їм вже не допомогло б.

— Передусім нас цікавить мета візиту і наявність контрафактних товарів на борту, — продовжував Ергон. — Нічого більше.

— Ну… — пілот сперся на гідравлічну балку трапа. — Забороненого нічого немає. Звати мене Аппо. В дорозі вже кілька місяців. Щось ще? — поцікавився хлопець.

— Тип вантажу, — випалив Ергон, пильно вдивляючись у пілота.

— Ортоладій.

— Ортоладій перевозимо, так? — на лобі лейтенанта здулася вена. — Ви в курсі…

— В курсі, в курсі, — перебив його пілот, — але в мене його небагато. Для використання в особистих цілях. Тим більше, що затримуватися тут не збираюся. Мені б підзаправитися та…

— Я б і радий вас відпустити, але доведеться провести додаткове сканування вантажу, — цього разу перебив пілота вже Ергон. — Не хвилюйтеся, на борт ніхто не заходитиме.

У голові хлопця промайнула думка: «Одне й те саме, раз за разом». Після секундного вагання пілот відійшов від трапа і натиснув кнопку на поруччі:

— Як знаєте.

Трап Буревія зник під обшивкою, а гермодвері випустили потік пари — корабель надійно замкнувся. Офіцери дивилися на пілота зі слабко приховуваною злістю, але нічого протиправного поки не робили. Ймовірною причиною цих поглядів стала мовчазна відмова Аппо платити хабар.

Зазвичай мало хтось з пілотів погоджується на сканування корабля у віддаленій системі, особливо ті, хто перевозить на борту контрабанду. Справа здебільшого зводилася до хабаря посадовій особі при виконанні, але за весь політ Аппо настільки втомився від цього, що вирішив ризикнути. Тим паче, що Буревій мав на борту дещо важливіше за шматок контрафактного металу.

Металева рамка сканеру зробила кілька обертів навколо корабля перед тим, як зникнути в стелі. Троє охоронців з тупим виразом обличчя вивчали схеми Буревія, подекуди кидаючи дивні погляди на тонований візор пілота.

Хлопець ще раз уважно оглянув ангар — жодного справного зорельота, крім Буревія. Старий транспортник на тому боці елінгу спокійно стояв, прибитий до підлоги магнітними скобами без можливості кудись втекти. Все виглядало так, ніби на Астру вже давно ніхто не прилітав.

— Ми змушені заарештувати вас, капітане, — сказав Ергон та клацнув запобіжником гвинтівки.

— Дідька лисого, — томним басом пробубнив парубок з-під шолома. — У вас немає підстав.

— Підстави завжди знайдуться, — випалив другий офіцер.

— Якщо так хочете хабар, то хрін із вами, — роздратовано кинув Аппо.

— Боюся, що справа тут не в хабарі. Пройдемо з нами.

Іншого варіанту, окрім як підкоритися наказу, не було. Бластерна гвинтівка лейтенанта могла перетворити нирки, печінку і кишки пілота на аморфну масу швидше, ніж той встиг би зреагувати. Мовчки піднявши руки за голову, Аппо поплентався разом із новими супутниками кудись углиб станції.

Коридори виглядали ще гірше, ніж ангар. Здавалося, що внутрішня обшивка пережила кілька війн, повних розгерметизацій та вибух наднової. Пілот не без інтересу роздивлявся стіни і переборки станції, намагаючись уявити, скільки років минуло з моменту введення її в експлуатацію. Все вказувало на те, що на станції жили переважно люди і їм споріднені види. Про це свідчили особливості будови приміщень і характерне гравітаційне поле.

Кілька разів на шляху четвірки траплялися великі атріуми, які більше були схожі на повноцінні міські вулиці, по яким мали пересуватися натовпи місцевих жителів, але крім двох-трьох перехожих нікого не було. Проходячи через черговий такий атріум, пілот звернув увагу на метушню. Посеред «площі» група офіцерів безпеки несамовито била старого торіанця.

— Це теж «наказ вашого начальника»? — запитав Аппо в лейтенанта та кивнув у бік інших офіцерів. «Оминайте Астру», — сигнал тривоги продовжував лунати в голові.

Ергон зупинився і перевів погляд з пілота на групу охоронців. Важкі брови лейтенанта насупилися, на лобі знову здулася вена. Пілот з цікавістю спостерігав за бурею емоцій на обличчі представника охорони станції, але не міг зрозуміти, за кого той уболіває — за старця кольору вицвілої міді чи за товаришів по службі.

— Лейтенанте, — звернувся молодший за званням, — чи варто…

— Ні, йдемо куди йшли, — Ергон заграв жовнами і рушив уперед.

Пілот здивувався, що лейтенант нічого не сказав у відповідь на дотепне, на думку самого пілота, зауваження. Тоді Аппо остаточно переконався, що відчуття неправильності ситуації не підвело його ще в ангарі.

Нарешті, за хвилин двадцять невпинної ходьби, пілот постав перед красивою різьбленою металевою панеллю, яка виявилася дверима до кабінету начальника станції. Ергон приклав до картрідера ідентифікаційну картку і відійшов від дверей. Поки двері повільно відчинялися, лейтенант нахилився над вухом пілота і прямо в звукоприймач на скроні прошипів:

— Якщо хочеш жити, краще не сперечайся з Греллом. Ти не перший, хто потрапляє в цей кабінет таким шляхом.