Розділ XXIII. Частина 2
— Як думаєш, що нас чекає в Казино? — Окіта намагалася привести до ладу намагнічувач двигена.
— Хто б знав... — Бет із ліхтариком в руках підсвічувала потрібні компоненти величезної друкованої плати під підлогою Буревія.
— Ну ти ж... Ніби з генералом там...
— І що з того? — важке сяйво двох ізумрудів змусило лоріанку відвести погляд.
Поки пілот морально готувався до польоту на Іден Нексус на чолі флотилії кораблів Спілки, Окіта та Бет ще раз вирішили пройтися по всій енергосистемі корабля. Лоріанка цей процес не довіряла навіть К3 — забагато прихованих конденсаторів та реле знаходилося над магістраллю двигена, штучні очі могли й не побачити проблеми.
— Вибач, Бет. Я мала на увазі, що він якісь деталі тобі розповідав.
— Знаю не більше за вас, — знизала плечима руда.
Окіта сподівалася, що проведений разом час йде на користь Бет. Ззовні все так і виглядало: дівчина стала набагато спокійнішою в компанії лоріанки, а кількість злісних поглядів у бік інших членів екіпажу значно зменшилася.
До того ж, у рудій Окіта бачила свою «ідеальну» сестру. Вправна, смілива та здатна постояти за себе — такою б лоріанка і сама хотіла бачити себе. Втім, вона намагалася не перевтомлювати руду своєю увагою.
— Ось і все! — Окіта вилізла з люка. — Дякую за допомогу!
— Нема за що. Треба ще тебе навчити нормально стріляти...
— Це до чого? — лоріанка натягнула усмішку. — Я механік, а не солдат.
— Розумна дівчина має вміти не тільки в нутрощах корабля копирсатися, а й за себе постояти, — Бет сумно подивилася кудись в сторону містка Буревія. — Бо поряд не завжди буду я... або Аппо.
Пілота ж поглинули розрахунки маршруту. Одна справа, коли корабель всього один — для нього достатньо трьох просторових вхідних та вихідних координат. А коли через навігаційний маяк проходить ціла флотилія, то обчислення трохи ускладнюються.
— Тау-форма, омега-форма... — під ніс бубонів Аппо, нависаючи над навігаційним компʼютером. — Грем! — рявкнув хлопець в мікрофон. — Гравітаційна стала в стандартній моделі з урахуванням рентгенівського випромінювання ¬— чому дорівнює?
«Для великих об’єктів?» — донеслося з динаміку.
— Для флотилії.
«Гм... Хвилину... Одна ціла та сімдесят вісім сотих».
Руки вбили комбінацію в компʼютер.
— Капітане, обчислити ще раз? — запитав К3 з динаміка.
Аппо ніяк не міг звикнути, що дроїд одночасно перебуває у двох агрегатних станах: і в тілі, запозиченому у бармена з Шибеника, і бортовому компʼютері. Іноді ці версії К3 між собою навіть сварилися, але головною залишалася та, що жила в мізках корабля.
— Так, три рази, а краще навіть п’ять. Я не хочу випадково рознести чужу флотилію на атоми, — промовив Аппо.
За останні три години пілот встиг нарахувати щонайменше три фрегати, вісім транспортників та цілу ескадрилью винищувачів різного калібру. Весь флот Спілки виглядав новим та свіжим, а тому Аппо не поділяв побоювань Грема — Іден Нексус будуть захищати кораблі, яких навіть в Альянсу або Конфедерації ще немає на озброєнні.
— Лео, думаю, що не все так погано, як тобі здається.
«Облиш. Шостий правий, це вже не моя станція. Давно не моя», — казав старий в радпром.
— І все ж таки, не засмучуйся так сильно. На тобі останні кілька днів обличчя немає.
«Це наказ, капітане? Ви лише скажіть, а юнга Грем залюбки натягне либу і не буде псувати вам настрій».
— Лео, — пілот закотив очі. — Давай без цього...
***
Окіта уважно спостерігала за тим, як всі контролери двигена приймали координати від головного комп’ютера. Зеленою стрілою проносилися туди-сюди сигнали платою, логічні елементи важко зітхали, обробляючи усі координати.
Корабель повільно випливав за межі протонного екрану, який відділяв внутрішнє приміщення порту від відкритого космосу. Щойно кормова частина нарешті вийшла у вільне плавання, двиген та двигуни з батареями важко завібрували, створюючи додаткове навантаження на генератори гравітації.
— Нумо, хлопчику... — Окіта провела рукою по магістралі двигену. — Ти всього лише передаєш дані. Ще не ведемо флотилію. Все добре.
Погляд впав на трьох автоматонів, яких К3 навчив грати в подобу людського «дурня». І хоча головний дроїд Буревія розширив плати автоматонів до рівня базового самосприйняття, до повноцінного ШІ їм було ще далеко. Тому грали вони в карткові ігри радше як спосіб вирішити хто наступний піде працювати, доки інші заряджаються.
— Агов! — незадоволено кинула Окіта. — А ну всі по своїм місцям! Чого розсілися?
Автоматони відірвали очі від карт, потупилися на власницю та попрямували хто куди.
— От же ж... — лоріанка важко зітхнула та ще раз перевірила всю систему. — Кеп!
На іншому боці радпрому пролунав рідний голос: «Так?»
— Все готово. Буревій успішно транслює координати кораблям. Далі справа вже за вами...
«Дякую, Окіто. Що б я робив без такого механіка?»
— Не знаю, певно, страждав би від нудьги, — усміхнулася дівчина.
Окреме велике «дякую» Окіта хотіла б сказати Жаку Лавіну та інженерам-розвідникам за те, що в оновленому Буревії на другій палубі встановили нормальні оглядові ілюмінатори. Завдяки їм місце, де Окіта проводила левову частину робочого часу, не перетворювалося на кишківник з вузьких проходів зі штучним освітленням. Ілюмінатори давали змогу трохи відволіктися від своїх буденних справ.
— Ну що там? Коли вже... — Окіта не встигла закінчити фразу, як з-за протонного екрану показалися кораблі флотилії.
Першими на черзі були поважні фрегати, витягнуті та з міцною бронею. Вони виповзали з космічного порту наче...
— Кити! — лоріанка знайшла влучну аналогію. — Китоподібні, сторінка 89 «Атласу Землі». Великі ссавці такі, — нагадала собі дівчина.
Один за одним величезні — у порівнянні з Буревієм — фрегати вийшли у відкритий космос, плануючи трохи вище корабля. За ними показалася ціла зграя транспортних суден поменше. Замикали стрій винищувачі, які на якійсь неймовірній швидкості розрізали тканину всесвіту та кружляли навкруги основних судів.
Від цього видовища Окіту відволікла магістраль двигену, що запалала яскравим жовтим кольором. На терміналі поряд з'явилося повідомлення: «Передача даних пройшла успішно».
— Кеп! — Окіта приклала радпром до рота. — Є! Дані для стрибка транслюються!
— Дякую, подруго, — Аппо відклав прилад звʼязку та ще раз подивився на зображення з камер. — Ціла флотилія... Ех, бачив би це батько... і адмірал Андерсон.
Кораблі Спілки поступово переганяли Буревій, тому пілот вирішив не відходити від принципів побудови звʼязки кораблів при переході у гіперпростір. Важіль тяги зсунувся, і легкий корвет рвонув вперед, обганяючи навіть винищувачі.
Нарешті Буревій зайняв своє законне місце — позаду невеликого корабля повільно рухався цілий флот. Аппо відкрив канал звʼязку:
— Грем, транслюй через радіо. Отже... — пілот видихнув. — Пані та панове капітани флотилії Спілки, говорить капітан ЛКК-1 Буревій. Саме я буду вести вас до станції Іден Нексус. Перевірте, будь ласка, ваші навігаційні комп’ютери — я вже здійснив передачу основних команд пересування. Прийом.
По черзі капітани всіх суден — від великого фрегата до найменшого винищувача — підтвердили наявність потрібних координат та команд. Хтось навіть сказав: «От би завжди переходом командували такі спеціалісти», але пілотові було не до того. Тільки Окіта, яка з’явилася в рубці у той момент, могла бачити, як хлопець заливається потом і стискає важелі керування.
— Панове, все в нормі?
— Так, капітане Аппо, — в один голос відповіли всі командири кораблів.
— Остання перекличка перед стартом. ЛКК-1 Буревій, контакт розпочато!
По черзі з динаміка почало доноситися: «Фрегат Спілки "Кривавий" — є контакт, фрегат Спілки "Дийкстра" — є контакт, фрегат Спілки "Дружба" — є контакт, транспортник Спілки "Каталізатор" — є контакт...»
— ЛКК-1 Буревій, — погляд ковзнув на навігаційний компʼютер, де павутинням сяяли всі назви кораблів флоту. — Є контакт.
За лобовим склом розтягнулися смуги гіперпростору, і вся флотилія на чолі з Буревієм зникла вдалині.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!