Іржаве Серце

Трійця повернулася до Району доків на тому ж таксі. Після відвідування мармурової будівлі посольства Шостий зайвий раз рота не відкривав, лише коротко видав:

— Із Лавіном не все так просто. Деякий час тому він зникав з поля зору моїх людей, і ніхто не знає куди. Робимо вигляд, ніби нічого не відбулося.

На розпити Аппо розвідник лише відмахувався, пояснюючи, що у нього самого замало вхідних даних. Бет же, у притаманній манері, мовчки слухала й намагалася згадати, що саме генерал казав про інформатора:

— А що з тим, як його… — Бет клацала пальцями. — З Лавіном? Ти казав, що маєш якісь претензії до нього…

— Малий покидьок забагато знає, — Хідроу скаженів при згадці про хлопця. — Я обов’язково з ним розберуся, але вже після того… Після того, як відправлю вас на пошуки частин мапи.

Вони так і сиділи у тому підвалі під кабінетом генерала й колупалися у схемах кіборга. Бет вчергове кинула погляд на металеву частину обличчя істоти: навіть у зеленій напівтемряві виднілися дивні візерунки на ортоладієвих протезах. Як уже пізніше дізналася найманка, цей же прямокутний орнамент вкривав поверхню куба-мапи.

— А як саме ти збираєшся… Ну, розібратися?

— Поки не знаю. Якщо зайвий раз не буде відсвічувати, то хай сидить собі на Шибенику, — генерал протер спітніле чоло.

— Як він взагалі втік? Там же ГВПшники були, — Бет зняла ортоладієву пластину над оком кіборга. — Неможливо, щоб…

— Все можливо. Є деякі думки з цього приводу. Думаю, в розвідувальному корпусі є зрадники.

— Зрадники?

— Так. Особливо мені не подобається Лайтоллер.

Бет усміхнулася:

— А Шостий?

— Макарський з іншого тіста. Він… здається надійним.

Найманка кинула погляд на розвідника, який уважно роздивлявся провулок перед домівкою Жака Лавіна. «Надійний... Певно, що такий же надійний, як і я, — думала дівчина. — Всі ми тут зрадники, генерале. Всі».

Шостий ще раз просканував місцевість поглядом і рушив прямо до різьблених дверей. Майже завжди людна вулиця з якоїсь причини зустріла екіпаж Буревія зловісним мовчанням. Але Бет здивувало інше: її натренована за роки важких випробувань інтуїція мовчала. Зазвичай саме це шосте відчуття повідомляло про наявність загрози, але зараз нічого такого не було. Навіть гілля кленів у штучних квітниках посеред вулиці застигли й не рухалися.

— Щось не те, не відчуваєте? — зненацька спитав пілот.

Бет та Шостий подивилися на нього, але нічого не відповіли. Дівчина ще раз спробувала зазирнути у вирій власних відчуттів, і... Дійсно щось відчувалося у повітрі. Не пряма загроза і не очі мисливців за головами за найближчим поворотом. Щось приховане, слизьке і неприємне.

— Годі балачок, — натужно відповів Шостий. — Йдемо вже до нього, — і постукав у двері.

Не пройшло й хвилини, як двері відчинилися, і у проході показався Жак. Бет вгризлася поглядом у хлопця, але нічого підозрілого не побачила. Такий же смуглявий, чорноокий парубок із чорним чубом. Жодного натяку на переляканий погляд чи тремтячі колінки — ніби тільки вчора бачились у тюремній камері Нокламатора розвідників.

— О! Любі мої друзі! — радісно сказав Жак та усміхнувся. — Майже в повному комплекті. А де Окіта?

— Можемо зайти? — Шостий усміхнувся у відповідь, але зробив це радше з ввічливості.

— Гм... — на секунду забарився Жак. — Так, звичайно! Вибачте, в мене виникли невеликі проблеми із законом, тому я трохи, — хлопець зніяковіло засміявся, — нервую.

— От і добре, що ми до тебе навідалися, — Шостий легесенько штовхнув двері та зайшов у квартиру.

Хоча до цього Бет не була в гостях у інформатора, вона не могла не помітити, що квартира аж занадто пуста. Вочевидь, на підлозі та скляних полицях не діставало якихось предметів, а поодинокі цінники на стелажах свідчили про те, що й товарів тут немає.

Жак замкнув за дівчиною двері та в мить змінився в обличчі:

— Ви чого тут забули? — шипів хлопець. — Ніби й без вас проблем не вистачає!

— Так одразу і до суті? — спитав Шостий. — Добре, тоді спитаю прямо: ти де пропадав майже тиждень?

Хлопець з ненавистю подивився на розвідника:

— Не твоя справа, — відрізав він.

— Лавіне, — проскреготів Шостий. — В твоїх же інтересах пояснити, що відбувається.

Жак важко зітхнув та сповз по стіні до підлоги. Бачити друга в такому стані пілот не міг, тож присів навпочіпки та простягнув йому руку:

— Гей, Жаку, — м’яко сказав пілот. — Що сталося?

— Хідроу стався, — хлопець підняв очі і подивився на Шостого. — Бігав від нього. Ось що сталося. Як бачите, — Жак вказав на пусті полички, — довелося змінювати місце проживання.

— Конкретніше, — розвідник також присів на підлогу. — Він дістав тебе чи що?

— Майже. Військова поліція приходила, ґвалт влаштувала. Того дня я був у Меліси, тому просто щастя, що все склалося так, а не інакше.

— Чому не покликав нас? Я ж казав...

— А я знав де ви? — огризнувся Жак. — До речі... — хлопець запустив руку у внутрішню кишеню своєї шкірянки та витяг звідти сяючий золотом галатек. — Ось вам і можливий власник третьої частини мапи.

Трійця переглянулася. На таку вдачу Бет навіть розраховувати не могла. Вона здогадувалася, що візит до Жака буде результативним, але щоб настільки... «Якось дуже вдало все складається, — думала Бет. — Після неприємних пригод на Вегасі вдача, здається, на нашому боці. Але чи вистачить її на шлях до Ель-Пуерто?»

— Звідки, Жаку? — шоковано спитав Шостий. — Як?

— Свої джерела...

— Не здаєш? — закінчив за Жака пілот.

Той лише сумно усміхнувся:

— Поспішіть, власник мапи якраз на Шибенику і дуже скоро буде звідси драпати.

— А ти?

— Не знаю, пане Макарський, — відповів хлопець. — А є варіанти не потрапити до рук генерала?

— Є один, — видала Бет. — Але не впевнена, що він тобі сподобається...

***

В кают-компанії тепер сиділо шестеро: Шостий, Бет, Аппо, Окіта, Грем, К3 та Жак. Інформатор знервовано роздивлявся К3 у новому тілі, кидаючи багатозначні погляди на вченого, що сидів поряд.

— Отже, ти й є той самий Жак Лавін? — прискіпливо спитав Лео.

Жак ствердно кивнув.

— Що там взагалі? Який план дій? — Окіта ніяк не могла всістися на диванчику.

— За даними нашого товариша, остання частина мапи знаходиться тут, на станції, — сказав Шостий, активуючи голограму над столом. — Власник: ДМ69, дроїд... Діджей.

Кают-компанія замовкла, намагаючись зрозуміти, жартує розвідник чи ні. У повітрі повільно оберталося зображення дроїда, конче схожого лицевою пластиною на К3.

— В нього на честь Дня Єднання буде виступ сьогодні вночі, — цілком серйозно продовжив Шостий. — Наш єдиний шанс дістати щось з нього. І, на жаль, на шоу у нас всього два вхідних квитка.

— Це прикол? — усміхнулася Окіта. — Жаку, звідки ця інформація?

Інформатор лише підібрав під себе ноги і мовчки подивився на лоріанку.

— Тобто нам просто треба знайти дроїда і...

— Не можемо, Лео, — тепер вже пілот важко зітхнув. — Я читав дані Жака, ДМ69 під постійною охороною інших дроїдів та вартових. Чесно кажучи, ця загадка складніше за Вегас чи Іден Нексус...

— Часу обмаль, потрібно якось до нього дістатися, а ідей нуль, — сказав Шостий. — Жаку, ти у силах нам допомогти? Чи краще будеш контролювати наш відхід?

— Відхід, — відповів хлопець. — До того ж, я дістав мапи та плани місця виступу. Шлях якось знайдете.

— Добре, тоді ти та К3 будете прикривати нам тил, а усі дієздатні особи... — Шостий окинув поглядом інших членів екіпажу, — усі приймуть участь у цьому гармидері.

— Є хоча б подоба плану? — спитала Бет.

— Якщо чесно, ні, — відповів Шостий.

Думки всіх присутніх людей та одного дроїда були спрямовані на обмірковування чергової авантюри. Бет кидала швидкі погляди на електронний годинник на стіні: здавалося, що з кожною секундою вірогідність успішного завершення завдання зменшується.

— Слухайте... — зненацька сказала Окіта. — Я правильно розумію, що через День Єднання на концерті буде багато охорони?

— Угу, — прогудів Шостий.

— І що в будь-який момент часу навколо дроїда охорона?

— Так, — відповів Аппо.

— І якщо ми прослідкуємо за ним після концерту, заламаємо біля доків, то від поліції нам не сховатися?

— Саме так, — сказала Бет.

— А народу, як завжди, буде утричі більше, ніж поліції… — Окіта відкинулася на дивані. — Зрозуміло.

— А є ідеї? — спитав Шостий. — Приймаю будь-які, бо часу все менше й менше.

— Ну, — протягнула Окіта. — Здається мені, що найбільш вразливим наш товариш буде на сцені…

***

— Яка вдача, — шипів Шостий, — що клятий шматок мапи тут і зараз...

— А якби не тут і не зараз? — питав Аппо.

— Ми б цього ДМ69 хрін знайшли, — від злості на ситуацію розвідник сильно прискорився.

— І все те саме, що ми робимо зараз, ми б робили на іншій планеті, — якось спокійно сказала Бет.

Вся команда, крім Жака та К3, з цікавістю досліджувала нижні рівні Палацу Стікс Ентерпрайз, головної концертної зали Шибеника. Ноги ледь торкалися ніжного вельветового покриття, а вуха ловили приємні ноти, що лунали звідусіль — вочевидь, працювали якісь новомодні генератори музики. Навкруги зграйками прогулювалися люди, цивери та інші види.

— Досі не розумію, чому вхід сюди так кепсько охороняється, — Окіта роздивлялася нескінчені ряди з картинами та іншими витворами мистецтва.

— Бо думають, що ні в кого не вистачить нахабства напасти, — Лео досліджував довжелезний коридор галереї. — Це ж майже центр Шибеника!

Команда зробила кілька обходів головними проходами Палацу, намагаючись злитися з навколишньою обстановкою та не викликати зайвих питань. Це, до слова, великих зусиль не вимагало — в приміщеннях Стікс Ентерпрайз гуляло стільки різноманітного народу, що зійти за випадкових відвідувачів було нескладно.

— Камери зафіксував, — прошепотів на вухо Шостому вчений. — Небагато, до речі.

— Термінали також є, — сказала Окіта і дістала прозорий планшет з невеликого рюкзака за спиною. — Додам їх на мапу Жака.

Шостий кинув погляд на планшет в руці лоріанки, на якому тьмяно вигравали обриси мапи Палацу. «Справді кепська у вас система охорони, — розвідник подивився на Аппо в шоломі. — Я б людину в шоломі не пропустив сюди».

— До головної зали ще три поверхи, — сповістив Шостий. — Як дійдемо туди, то розділимося. Я з Аппо піду за куліси, дівчата нехай подивляться шляхи відходу, а Лео... Саму залу оглянь. Впораєшся?

— Я й не в такі захищені місця проникав, — усміхнувся вчений. — На «Архонт» якось же потрапив.

— Виходимо звідси різними шляхами. Зустрінемось у барі «Вихід», координати вам передам радпромом.

Інші поверхи Палацу вражали уяву не тільки внутрішнім оздобленням, але й масштабом. Величезні проходи та атріуми змінювали один одного, все сяяло золотом та благородним багатством. Шостий на мить забув, що знаходиться на Шибенику, настільки інтер’єри приміщень нагадували адміністративні будівлі Сенату на рідній Террі-2.

Коли нарешті команда розділилася на групи, розвідник повів пілота до технічних проходів Палацу. Десь там повинен був бути заповітний коридор до куліс. Шостий ще раз візуалізував афіши, які побачив на шляху до Стікс Ентерпрайз: найближчими годинами ніяких заходів не заплановано, тож навіть якщо зловлять, можна знайти мільйон і одну причину прогулянки за лаштунками сцени.

Розвідник обережно крокував тихими театральними підмостками, деінде зустрічаючи працівників сцени. Здавалося, що цим втомленим людям байдуже, хто тут ходить, аби їх не чіпали із черговою роботою. Тим не менш, вдача не змогла уберегти Аппо та Шостого від несподіваної зустрічі із адміністратором:

— Ви хто такі? — хамовито спитав лисіючий франт.

— Ми... Гм... — пілот замʼявся.

— Зі служби охорони ДМ69, — випалив розвідник.

«Дурень, яка там служби охорони», — промайнуло в голові Шостого.

— А, — відмахнувся адміністратор, поправляючи свої сальні волосини, — то це ви. Не зарано прийшли?

— Ні, — Шостий вирішив далі грати, — до того ж ми... Ми з першої групи охорони, просто перевіряємо куліси. Трохи згодом навідаються основні сили.

— Основні сили? — чоловік з недовірою подивився на чорнявий чуб розвідника.

— Вибачте, мій товариш тільки-но з армії повернувся, — проскрипів через шолом Аппо. — Ще не всі звички позабулися. Він мав на увазі, що наші хлопці скоро прийдуть.

— Добре... — потягнув франт. — Та хай вам грець, мені взагалі ні до цього. Хто взагалі буде нападати на Шибеник у День Єднання? Робіть, що треба і йдіть звідси!

Адміністратор зник у найближчому проході, про щось розмовляючи із самим собою. Аппо та Шостий переглянулися, зітхнули й попрямували далі.

Весь шлях розвідник тільки й думав про те, як підібратися до дроїда. Слова Окіти про те, що ДМ69 буде найбільш вразливим під час виступу на сцені не полишали голови Шостого. «Треба щось вигадати... Треба якось влаштувати паніку. Щось зробити таке, що дасть нам хвилину-дві...».

Лише коли перед очима повстали величезні освітлювальні прилади та купа дротів за лаштунками, у чоловіка нарешті народилася безумна ідея.