Іржаве Серце

— А якщо це пастка? Заманюють сюди, валять — і ніяких слідів, — перервав мовчання пілот

— Не думаю… — протягнув Жак. — Рейдери Щелепи не змогли б…

Інформатор не встиг закінчити думку, як пролунав потужний вибух. Стіни печери здригнулися, почувся хруст зламаних червоних кристалів. Аппо схопився за бластери, Жак підірвався з місця та встав поряд з товаришем.

— Якщо це був Буревій…

— Аппо, звук звідти, — Жак вказав бластером на темний прохід далі в печері, з якого валив дим.

— Згодна. До того ж, — Окіта обережно сховала аналізатор в сумку та витягла свою зброю. — Ми занадто далеко від зореліта.

— Та хіба ви знаєте, скільки на борту вибухівки?

Жак тільки зібрався виказати своє обурення, як з проходу виринула фігура у темно-синьому обладунку.

— Ти хто? — погрозливо спитав пілот.

— А ви хто? — особа хутко дістала обидва пістолети й навела на трійцю.

— Тебе це хвилювати не повинно! — трохи награно відповів Жак.

— Хлопчику, якби за мною не гналися півдюжини піратів, вже б підстрелила б тебе.

— Які пірати? Про що мова? — встряг Аппо.

— Можете у них запитати. А я звідси звалюю. До речі, у вас немає корабля?

Команда переглянулася. З проходу почулися віддалені злобні крики.

— Ми можемо ще постояти, а потім загинути, — суворо сказала незнайомка. — Або можемо разом звідси здриснути.

— Чому я повинен тобі довіряти? — кинув Аппо.

— Вас троє, я одна. Що може статися?

Позаду особи знову почулися крики. Жінка в синьому обладунку лишень жбурнула ще одну гранату в прохід та прикрила рукою візор свого шолому.

— То як? Корабель у вас є? — ще раз запитала незнайомка ніби нічого не сталося.

— Є, — Аппо повернувся до Жака. — Веди Окіту на корабель, хутко!

— Є, сер, так, сер! — у своїй манері відповів інформатор.

— Прийму це за запрошення, — особа направилася до Аппо, але той зупинив її рукою.

— Якщо щось викинеш, то ти труп.

— Не хвилюйся, кеп, я прямо за тобою. До речі, в мене гранат більше нема — будемо відстрілюватися.

— В мене є кілька, — сказав пілот та побіг вслід за друзями.

Незнайомка не відставала, майже дихала у спину пілоту. Звуки віддалених пострілів змусили компанію пришвидшитися.

— Що ти тут забула? — важко спитав пілот незнайомку.

— Довга історія. Деякі справи з бандитами вирішувала.

З найближчої розвилки вивалися декілька рейдерів. Три точних постріли — і пірати майже моментально впали на підлогу.

— Що за пацифіст? — незадоволено спитала особа. — Чому стріляєш приглушальними снарядами?

— Не хочу марати руки, — Аппо продовжив забіг.

Пілот бачив попереду Жака та Окіту, але, про всяк випадок, краєм ока шукав відмітки на рейках. В останній раз в таку халепу він попадав досить давно, але усі необхідні рефлекси спрацювали навіть краще, ніж будь-коли. «З міміком було якось простіше».

Жодної зайвої думки чи зволікання, точні постріли, точне планування, точний маршрут. Аппо згадав кожен камінець, який потрапляв йому під ноги у цій печері.

Щоб якось відволіктися від чергової партії рейдерів, пілот намагався відключити мозок. Він завжди так робив — руки та мʼязова памʼять зроблять все самі, а совість та свідомість повинні відпочити.

Замість думок про омріяний відпочинок на якомусь далекому курорті, в голові лунала справжнісінька сирена, волала в середині черепної коробки. Бластери стали продовженням рук, а на губах зʼявився присмак свіжої крові. Здавалося, що зараз пілот пуститься у танок по головах цих дурних рейдерів. Незнайомка ніби підхоплювала ритм рухів його рухів, доповнювала їх.

Пілот робив два кроки назад, щоб поцілити у ворога, а жінка точно добивала його точним пострілом. Пілот рухався швидше, а найманка прикривала його спину.

Незвичне відчуття холодного спокою та… бажання? Ні, скоріше сфокусованої внутрішньої напруги, яка тиснула своїм тягарем на найтемніші кутки свідомості. Відчуття, яке можна зрозуміти, коли ловиш кураж та відчуваєш дихання смерті на потилиці.

В якийсь момент пілот майже перемкнув режим бластера на бойовий — здавалося, вірним рішенням було вбивати покидьків. Але щось його зупиняло.

— Тримай, — Аппо кинув свою гранату незнайомці. — Кинеш, коли я скажу тобі.

Усередині все кипіло, бурлило та вибухало. Нарешті це відчуття небезпеки, страху та впевненості. Щось змінилося, але пілоту це тільки подобалось. Ніби зняли заржавілий запобіжник, ніби зник внутрішній цензор, який не давав визнати одну істину — всі ці пригоди були до вподоби пілоту. І початок тих пригод лежав на клятому Відчайдушному.

— Давай! — крикнув Аппо після чергової розвилки.

Незнайомка елегантно кинула гранату. Пролунав потужний вибух, печера почала жити своїм життям. Кілька тон каміння та кристалів придавили черговий загін рейдерів, заваливши прохід. Нарешті команда могла трохи видихнути.

— Жак, Окіто! — кинув пілот друзям, які вже були метрів за двадцять. — Ви як?

— Живі! Що там сталося?

— Стався бум-бум, — відповіла незнайомка.

— Давайте, швидше, — Жак протягнув пілоту фільтр. — Ми повинні були замінити їх ще півгодини тому.

— Дякую, — Аппо викинув старий фільтр.

— Ви з ехтофільтрами сюди прийшли? — здивовано спитала особа.

— А що не так? — насупився Жак.

— Дилетанти, — протягнула незнайомка та вказала на свій шолом. — В таку дупу тільки з автономною системою життєзабезпечення. Не дивуйтесь, якщо років через десять у вас знайдуть рак всього.

Окіта косо подивилася на жінку. Вона була майже одного росту з пілотом, може трохи нижче. Елегантний обладунок щільно облягав її тіло, прикриваючи усі вразливі місця. Шолом був схожий на той, що використовував Аппо, але грані були дещо мʼякшими. Саме так Окіта собі й уявляла найману шукачку пригод, авантюристок. Але ось ця зверхність… не вкладалась у загальну картину.

— У нас є хвилин пʼять поки ці дурні не знайдуть обхідний шлях, — процвірінькала особа.

— Ви що, прохід завалили?! — очі Жака округлилися.

— До твого відома доводжу, що тут декілька входів у печеру. То ж вони можуть і до корабля вашого дістатися. Йдемо! — найманка вже зібралася рухатися вперед, як зненацька зупинилася.

Вона повернула голову та уважно почала роздивлятися Жака. Той не витримав погляду й відвернувся.

— Хай йому грець, — засміялася незнайомка. — Це що, той самий інформатор?

— Ну… Той самий… — Жак перевів погляд на пілота.

— Твій кеп в курсі, що за тебе у дванадцяти системах нагорода призначена?

— А ти мені казав, що тільки у трьох, — весело сказав пілот.

— Ще минулого тижня всього девʼять систем жадали правосуддя, — Жак розправив груди, наче хизуючись.

— Гей, кеп, може здамо його? Більше вихлопу буде, ніж з усіх ваших пошуків, — серйозно сказала найманка та вказала на Жака.

Окіта та Жак мовчали. Інформатор не міг зрозуміти чи жартує жінка. Лоріанка ж не хотіла вірити, що з цією особою доведеться ділити камбуз.

— Своїх не здаємо, — Аппо похлопав Жака по плечу. — Йдемо на корабель.

Попри застереження особи, рейдери все ніяк не могли розібратися із завалом. Шум та крики нарешті змовкли, тож пілот вирішив трохи сповільнитися — взнаки також давався ґнадан, який сильно підвищив тиск у судинах.

Поки Аппо та Окіта хутко рухалися від однієї позначки на металевих рейках до іншої, найманка лише те й робила, що глузувалася з Жака та його проблем із законом. Інформатор у притаманній лише йому манері філігранно парирував кожний недотепний жарт та викручував ситуацію на свою користь. Аппо хотів вступитися за друга, але вкотре з гордістю відзначав, що в токсичній суперечці Жакові не має рівних.

— Аппо, — Окіта перейшла на особистий канал звʼязку. — Хто це така?

— Я б знав.

— Ти ж не збираєшся її брати з нами?

— А що ти пропонуєш? Залишити її тут на смерть?

— Вона мені не подобається. Сто відсотків, що з нею будуть проблеми.

— Я знаю, мені вона теж не до вподоби, — тяжко зітхнув пілот. — Але вона допомогла нам з тими чортами.

— Кеп! — гукнула незнайомка. — Інформатор ніяк не хоче здаватися у руки закону.

Терпець пілота почав уриватися ще на моменті чергових недотепних жартів про Жака, але зараз хлопець з останніх сил стримувався.

— Подруго, — Аппо зупинився та майже впритул наблизився до незнайомки, притиснувши її до стінки. — На жаль, на деякий час ти стала частиною команди. Якщо хочеш вибратися звідси, то будь-ласка, заткни пельку та мовчки йди за нами.

— Вау, як сексуально, — найманка ніби обмʼякла. — Що ще кеп запропонує?

— Я відчуваю твій бластер під своїм ребром, дурепа. Та чи відчуваєш ти кинджал біля пахової артерії? — Аппо обережно натиснув зброєю на шкіряну подкладку обладунку найманки.

— Обіграв. На рахунок три прибираємо зброю…

— Ти зрозуміла мене? — холодно спитав пілот.

Жінка мовчки дивилася через темний візор шолома.

— Так-так-так, давайте трохи полегше, — Жак обережно протиснувся між другом та незнайомкою. — Жарти цієї особи дійсно не дуже приємні, але не настільки, щоб втрачати голову. Давайте спокійно повернемося на корабель та поговоримо.

Аппо мовчки сховав кинжал та пішов вперед. Його прикладу послідували всі присутні.

Першим на поверхню астероїда піднявся Аппо, який допоміг вибратися Окіті. Поки інші вибиралися з шахти, дівчина втомлено дивилася на сумну синю зірку, на тисячі астероїдів навколо та на різнокольоровий диск рукавів галактики. «Щось ці пригоди… Не зовсім те, чого я очікувала».

***

— Вітаю нас із поверненням на корабель! — вигукнув Жак.

Йому ніхто не відповів. Четверо встали у стиковочному шлюзі та мовчки дочекалися завершення дезінфекції обладунків.

— В мене немає для тебе спального місця, — промовив пілот до незнайомки. — Тож обладнаємо місце у вантажному відсіку.

— Дякую, — тихо відповіла вона. — Мені цього вистачить.

Жак першим зайшов на корабель та зняв шолома:

— Ну як, Окіто? Як тобі перша пригода?

— Я хочу відпочити. Підійміть мене, якщо буде така потреба. Усю діагностику проведу згодом, — Окіта направилася до каюти.

Жак сумно провів дівчину поглядом.

— Добре, відпочинь. Ми з К3 все налаштуємо. Жак, можеш якусь їжу організувати? — зняв свій шолом Аппо.

— Буревій… — ледь чутно сказала незнайомка та торкнулася внутрішньої обшивки.

— Так, це ЛКК-1, а звідкіля ти назву… — Аппо повернувся до найманки та застиг на місці.

Жінка тримала свій шолом у руці. Її зелені очі дивилися прямо на пілота, а руде волосся хвилями спадало на витончене обличчя.

— Бет, — видавив з себе Аппо, міцно стиснувши щелепи.

Інформатор помітив, як на шиї друга надулася вена, а на потилиці виступили маленькі крапельки поту.

— От так жарт, — з обличчя рудої зникло секундне здивування, а його місце зайняла добре знайома пілоту усмішка.

— Ви… — встряла Окіта.

— Знайомі, еге ж, — відповіла Бет не відводячи погляду від Аппо. — Одного разу майже одружилися.

— Я щось… Піду, над вечерею подумаю, — Жак на надсвітловою швидкістю стрибнув на камбуз.

В Окіти не було сил хоч якось реагувати. Вона вирішила не заважати пілоту та мовчки зайшла у каюту. «Сьогоднішні пригоди й без того були виснажливими».

Аппо та Бет просто дивилися один на одного, не знаходячи потрібних слів.