Іржаве Серце

Шлях команди пролягав на астероїд Деса-9. Саме там знаходилася столиця новоутвореного угрупування Спілки Незалежних Станцій. Гравімапа цивера також знадобилася, адже шлях до потрібного астероїдного поля, хоча й короткий, пролягав через кілька систем, що кишіли піратами різного калібру.

Більше за інших нервував Грем. Старий ніяк не міг погодитися з тим, що його творіння перейде під турботливе керування бандитів. Втім, злодіями вони були лише за думкою вченого, Спілка радше нагадувала союз втомлених та бідних торговців, які намагалися уникнути впливу великих галактичних держав. І хоча СНС страждала на всі типові хвороби молодих державних утворень — бідність, відсутність чіткого законодавства — справи йшли не так уже й кепсько.

Між тим, Шостий повернувся до свого звичного амплуа. Чип у голові нарешті перестав турбувати, але різнокольорові німби все ще світилися над головою — Лео казав, що краще мати швидкий доступ до налаштувань інгібітора ще деякий час, але ззовні розвідник виглядав здоровим.

— Спілкою керує жінка на імʼя Ада, — доповідав Шостий, сидячи в кают-компанії. — Я дуже сподіваюся, що зустріч із нею не обернеться таким же ґвалтом, як на Вегасі. Тим паче, якщо вірити нашому циверу, то нам потрібно всього лиш забрати папери...

— І підписати їх, — огризнувся Грем. — Мій підпис там стояти також повинен.

— А Тао? — питала Окіта. — Його ж фізично немає поряд?

— Я покопирсався в його гравімапі, він пише, що технічно його підпис і не потрібен. Тільки мій, — відмахнувся вчений.

К3 ніяк не міг натішитися тому факту, що йому не довелося ставати ставкою в азартній грі. На фоні цього він майже повністю взяв керування над автоматонами Окіти і разом із ними майже залишив лоріанку без роботи — четвірка справно лагодила та налаштовувала все необхідне. От і зараз, частина команди в кают-компанії почула в проході під підлогою важку ходу маленької армії роботів під веселий марш, що лунав із динаміків К3.

— Як працює передача станції з рук у руки? — Окіта намагалася не відволікатися на звук з-під підлоги та гріла долонями холодну кружку кави.

— Передача станції сама по собі незаконна, станції є власністю держави, — пояснив Шостий. — Це якщо про стратегічні станції чи видобувні мова, як Астра. Іден Нексус відноситься до нейтральних станцій, тому він може входити до об’єднань на кшталт Спілки.

— Але для такої зміни статусу потрібен підпис, — продовжив Грем. — Якщо станція самовільно виходить зі складу Конфедерації, то відповідальність на себе бере її керівник-капітан. З незалежними станціями трохи складніше... — вчений зітхнув. — Офіційно і Альянс, і КОС заборонили незалежним станціям самостійно як-небудь свою долю вирішувати. Вони не можуть стати частиною, наприклад, Спілки. Її — станцію — можуть туди лише прийняти. А мій підпис там потрібен, аби великі країни акредитували приєднання Нексусу...

***

Деса-9 не була привітним місцем. На відміну від Шибеника, Іден Нексусу чи навіть Астри, астероїдна станція виглядала як один великий притон — із відповідними ароматами. Зійшовши на борт станції, Аппо зрозумів чому ідея про приєднання до Спілки була не до вподоби вченому. «Навряд чи нове галактичне утворення із столицею в такому місці може дати Нексусу щось хороше. Хіба що перетворити квітучу станцію на такий же притон».

— Без геройств та зайвих рухів, — Шостий зійшов на причал біля Буревія. — Грем, облиш надії, це давно не твоя станція. Аппо... Не стріляй без команди.

— А ми? — незадоволено пробуркотіли дівчата в один радпром.

Шостий підняв голову і побачив дві копни волосся — одну руду і другу чорну — в ілюмінаторі над собою.

— Любі жінки, — почав розвідник. — Ми туди й назад. Не знаю, чи виживе Аппо, тому тебе, як другого пілота, берегти треба, Бет. Окіто, — Шостий покосився на вченого. — Я також не знаю, коли кулю під ребро отримає пан Грем, тому технік нам в команді також потрібен.

— Вмовив, — усміхнулася Бет. — Двигуни, я так розумію, не глушити?

— Аж ніяк, — сказав Аппо.

Навіть будучи в шоломі пілот помітив в далині причалів один важкий корвет з до біса знайомим фюзеляжем. Поки Шостий роздавав команди, Аппо зник у тіні іржавих навантажувачів та контейнерів з товарами. Остаточне розуміння того, навіщо він туди пішов, прийшло в момент, коли на корпусі корвета пілот побачив знак. «Якого тут... Це ж корабель з тієї системи, де ми з Жаком маяк шукали...» — чоло Аппо вкрилося неприємною вологою.

— Ти в курсі, що, до біса, планує клятий цивер? — почулося з-за ящиків, за якими тихо стояв пілот.

— А по-твоєму, навіщо ми тут? — сказав інший голос.

— Щелепа і без того зробив дурню щедру пропозицію. А він все до Спілки рветься. Думає, що це його захистить.

«Знову Щелепа? Я його бандитів зустрічаю частіше, ніж батьків», — думав Аппо.

Більше підслухати не вдалося — на бандитів накричав якийсь пан Жоржина з борту корабля. Пілот покрокував назад, відчуваючи легку нудоту від того, що й тут є представники знайомої банди. Хоча більше питань викликав неназваний цивер та якась дуже цікава пропозиція ватажка.

Грем та Шостий навіть не встигли вийти з Першого порту Деси-9, коли Аппо знову доєднався до походу. Команда рухалася через темні коридори, в пітьмі яких, здавалося, могли бути одночасно і міміки, і наркомани, і представники найдавнішої професії.

— Імла, вічна імла, — шипів Грем. — Ось що таке ваша Деса...

І якщо очі не могли знайти візуальний орієнтир, то вуха терпіли ритмічні удари, які доносилися з усіх сторін. На Деса-9 без зупинки йшов видобуток корисних копалин, а тому шахтарі — і дроїди, і раби — працювали майже без зупину.

***

Район Доків на астероїдній станції було подолано не без проблем. Кілька разів Шостий заводив команду в глухий кут проходів, одного разу ледь не налетівши на зграйку місцевих наркоторговців. Врятувало ситуацію лише вміння Лео без зупину балакати:

— Панове торговці, ми також торговці, але наш товар дещо іншого роду, — усміхався вчений.

У відповідь бандити лише пересмикнули запобіжники зброї.

— Торгуємо наймитами, — зненацька видав Лео і показав голограму із фотографією Окіти.

Мерехтлива картинка зображала обличчя дівчини, повністю вимазане в машинному мастилі.

— Ще є жінка-людина, — в іншій руці з’явилася голограма Бет. — До речі, не цікавитесь дроїдами? — продовжував Грем. — Можемо запропонувати одного робота серії К та цілих три автоматони!

Зграйка наркодільців уважно подивилася на голограми, на Грема та на двох міцних напарників за спиною вченого.

— Кляті работорговці, — найвищий з дилерів сплюнув Лео під ноги, а банда розчинилася в тінях.

Аппо та Шостий схвально кивнули Грему, але з його обличчя вмить зникла широка усмішка — і знову можна було побачити задумливого старця, турботи якого зводилися до однієї невеликої станції. Поки компанія йшла до Району Центру, пілот розповів про дивний діалог, підслуханий у доках:

— Не здивуюся, якщо бандити Щелепи і стали для Тао останньою краплею, — випалив Грем. — Збагатьмо в нього різного добра... Якщо станцію не рахувати.

— А Жоржина, — Шостий намагався протиснутися між стрункими рядами на місцевому ринку, — це права рука Щелепи. Найближчий його соратник. До речі, він також курсує на корветі, але він трохи більший за Буревій.

— Я бачив його у тій системі, де ти з розвідниками ледь Щелепу не схопили, — очі пілота встромилися в нову модель двигена, яка просто так звисала зі стелі над крамницею з різними запчастинами для кораблів.

Попри те, що на перший погляд Деса-9 виглядала як хаотичний мурашник, якась логіка і в структурі, і в місцезнаходженні рівнів станції таки існувала. Ще більше пілота здивувала місцева охорона — високі хлопці всіх можливих рас мали гарну стилізовану броню, в руках тримали важкі гвинтівки, а з їхніх поясів звисала озброєння на будь-який смак.

— Командос, не інакше, — іронічно сказав Шостий через шолом. — Таких заряджених тіпів навіть на Шибенику немає.

Стражі правопорядку охоче доєднувалися до будь-якого конфлікту та швидко його вирішували. Лише за останні півгодини, поки трійця намагалася подолати нескінчений ринок, Аппо нарахував щонайменше вісім патрулів місцевої поліції, які встигли приборкати кілька гучних сварок через неадекватні, на думку покупців, ціни.

Замість притаманної майже кожній великій станції центральної площі-атріуму, на якій зазвичай розташовувалися адміністративні будівлі, Деса-9 мала трохи ширшу за звичайну вулицю прохід із нагромадженням п’ятиповерхових боксів. Навіть ззовні було видно, як у цих кишках адміністративної частини станції кипить робота — чиновники різних рівнів бігали між поверхами, про щось сварилися та підписували якісь папери.

— Ось сюди нам... — протягнув Лео.

Якби пілот не знав куди і навіщо прямує загін, то пройшов би повз адміністрацію Деса-9 і навіть не звернув увагу на маленьку табличку, яка сповіщувала про призначення боксу-будівлі.

Інтер’єр головного приміщення станції не сильно відрізнявся від навколишнього індустріального кошмару. Обшарпані стіни злісно вдивлялися в гостей, гіпнотизуючи прийдешніх різнокольоровими табличками із зображенням бланків різного типу та розміру. При детальному ознайомленні з прикладами документів Аппо зʼясував, що тут наведені формуляри на будь-який випадок життя: і свідоцтва про освіту чи народження, і права на керування чи володіння кораблем, і договори оренди...

— Лео, а ти точно впевнений, що Іден Нексусу потрібна така свобода? Не варто Тао якось... Ну, переконати... — Аппо повернувся до вченого.

Той лише стояв, мовчки вивчаючи бланки.

— Щось це мені нагадує... — задумливо сказав Шостий і усміхнувся. — А, згадав! Це ж така сама бюрократія, як і в Конфедерації! Так-так-так... Панове, думаю, що нам на другий поверх, кабінет 28... Написано, — розвідник підійшов до таблички з годинами прийому, — що саме там і сидить пані Ада.

***

Другий поверх нагадував ад нової формації. Замість класичного пекла з чортами тут знаходився один довжелезний коридор, повністю набитий людьми, спорідненими видами та всіма можливими расами. На відміну від ринку, приміщення тануло мертвій тиші, яку переривали лише клацання автоматів для печатей та шурхіт документів.

— І як? І куди йти? — Шостий важко зітхнув та сперся руками в талію. — Товариші, хто останній?

Вся черга зачаровано озирнулася в самий глухий кут коридора, де стояла трійця, і так само байдуже відвернулася.

— Блиск, — випалив розвідник.

— Панове! — з іншої сторони коридора визирнула дівчина в охайному офісному костюмі. — Тихіше! Тут черга!

— Ми вже зрозуміли, — Шостий зробив демонстративний реверанс та повернувся до пілота і вченого. — Йдемо до неї.

Пройти повз розлючених відвідувачів адміністрації станції було складніше, ніж подолати злощасний ринок чи банду наркоторговців. Присутні спопеляли поглядом трійцю, яка тихо проходила повз них, прямуючи до дівчини на початку черги. Пілоту навіть здалося, що хтось позаду зашипів: «А ми тут з самого ранку стоїмо!» Аппо вже зібрався щось відповісти, але подумав про наслідки. Наслідки ці, ймовірно, були б страшніші за перестрілку в барі «Зелений Зимородок» на Шибенику.

— Вибачте, — Шостий нарешті розсунув кілька дуже старих, але великих червоношкірих торіанців, аби дістатися до дівчини за стійкою приймальної зони. — Вітаю, нам потрібна пані Ада...

Звичайна блакитно-ока дівчина-людина із гулькою на голові поглинала поглядом нахабну трійцю:

— Вона всім потрібна, — сказала вона через зуби. — Йдіть в кінець черги та чекайте.

— Мила пані, — почав Грем. — В нас справа найвищого ступеню важливості, на карту поставлена ціла станція...

— Ви тутешні? Місцеві?

— Ні.

— А сьогодні день прийому місцевих жителів, — дівчина вказала своїм тонким пальцем на вивіску над головою. — Завтра приходьте, з восьмої до одинадцятої ранку.

— А чого лише до одинадцятої? — випалив пілот.

— Бо завтра короткий день! Читати треба! — адміністраторка вказала на іншу табличку зліва від себе, де червоним неоном сяяв напис: «Четвер — санітарний день. Прийом до 11.00»

Позаду вже почала наростати хвиля невдоволення. Черга зловісно оточувала трійцю з усіх сторін, тримаючи перед собою папери:

— Я стою в черзі вже десять годин, у нас зупинилася інвентаризація...

— В мене болять коліна і я сама їх скоро собі відріжу...

— Тут всім тільки спитати...

Шостий протиснувся між Гремом та Аппо, ледь не застрибаючи за стійку до дівчини:

— Благаю, не змушуйте тут вчиняти проблеми, — максимально доброзичливо сказав розвідник. — Пропустить до Ади.

— Не можу! — перелякано відповіла дівчина. — Ви їх бачите? — вона вказала на ораву людей. — Вони не тільки вас, вони й мене зжеруть!

Натовп дійсно продовжив агресивно чіплятися до компанії. Аппо ледь встигав відбиватися від стіни з рук, яка так і норовила вхопити його за плащ чи обладунок. Пілот і сам не помітив, як опинився по ту сторону приймальної стійки за важким склом.

— Спокійно! — заволала дівчина в мікрофон. — Зараз охорону покличу!

Цих слів вистачило, щоб люди трохи заспокоїлися та знову вишукалися в колону. Аппо оглянув невеличке приміщення, де сиділа дівчина. Біля столу стояв Шостий, який вже встиг зняти шолом та приголомшено дивився на чергу, а поряд з дівчиною, біля стіни на стільці сидів Грем.

— Встигла зачинити армоване скло, — адміністраторка натужно усміхнулася. — Поки вони заспокоїлися... Кажіть, що вам треба.

— Ми з приводу Іден Нексус, — сказав Шостий.

— Іден Нексус, — дівчина кілька разів повторила назву і прийнялася щось шукати в компʼютері. — Ага, так-так. Губернатор станції надсилав нам пропозицію. Чого ж одразу не сказали?

— Бо ваша черга нас трохи зупинила...

— Та й ви відреагували якось не дуже, — перебив пілота Лео.

— А я що? Я працюю понаднормово з такими... — дівчина покосилася на людей в черзі. — Істотами. Добре... Я б пропустила, але...

— Що таке?

— Я не брехала, вони вас дійсно розірвуть, — адміністраторка подивилася на Шостого. — І я б вас пропустила, якби... Ну...

— Фінансово допомогти станції? — Аппо піднявся з підлоги.

— Ні, боги, милуйте, — перелякано відповіла дівчина. — В нас за таке смертна кара...

— А що тоді?

— В мене тут один транспортник ніяк не може забратися з порту...