Іржаве Серце

Таймер, заведений після розмови із Шостим повідомляв, що до доленосної відповіді залишалося менше доби. Після нападу мігрені Бет провела попередній день наче у сні, тож навіть не дивилася на годинник. А от останні кілька годин пройшли у відносно чистому розумі, але невблаганна хода часу змушувала і мозок, і серце напружитися.

Найманка, можливо, так би й відкладала свою відповідь, аж поки з глибин тихого дрейфу на Буревій не вилетів важкий корвет піратів.

— Зупинись, суко! — волав динамік.

Аппо сидів у кріслі капітана, а Шостий із Бет нависали над ним. Прямо за Буревієм нісся добре знайомий пілоту пан Жоржина з ватагою своїх хлопців.

— Зупинись, покидьку! — продовжував волати Жоржина по радіоканалу. — Ми знаємо! Ми знаємо, що у вас є!

— Що робимо? — питала Бет.

— Виходити в гіперпростір не варіант, — скрипів пілот, викручуючи потужність двигену на максимум. — Вони нас за сигнатурою знайдуть після стрибка...

Буревій дав сильний крен на правий борт, а всі присутні на містку крім пілота полетіли кудись під стелю. Коли корабель повернувся в нормальний стан, Аппо продовжив:

— Завдяки Шостому та Жаку у нас є іонні гармати, але краще їх тримати на дистанції...

Корабель знову здригнувся.

— До біса, — рявкнув Шостий. — Пробий його щити та влаштуй мені стиковку.

— З глузду з’їхав? — в один голос спитали Аппо з Бет та переглянулися.

— А твій чип? — закінчив пілот.

— Роби, що кажу — це наказ!

Аппо загарчав, але розвернув корабель у бік корвету злочинців. Це рішення далося йому нелегко і Бет це прекрасно знала. В її пам’яті ще були свіжі спогади про те, як пілот завжди намагався уникнути ближнього бою у космосі. Причина була проста — Аппо скаженів, коли існувала ймовірність смерті від розгерметизації, що під час космічних боїв ставалося регулярно.

— Окіто, намагнічуй поля! — волав пілот у радпром. — Вектор пострілу два-два-п’ять.

— Я не стріляла до цього із корабельної гармати! — відповідала лоріанка.

— Навчишся зараз, — сказав Аппо та крутонув бочку.

Буревій слухняно відгукнувся на команду власника. Бет, вчепившись за вільне крісло другого штурмана, ледь встигла побачити блиск синюватого іонного вогню, який точно влучив у корпус корвета бандитів.

— Гарний постріл! — крикнула найманка в технічний отвір, де повинна була знаходитися Окіта.

— Руда! — донеслося з корми. — Ти зі мною!

Цю фразу Шостого Бет сприйняла як особистий виклик. Дівчина, оминаючи летючі перепони у вигляді непримагнічених вчасно стільців та казна-якого ще обладнання, блискавкою дісталася каюти, якось натягла свій скафандр та обладунки поверх нього та загерметизувала костюм. У всій своїй феєричності Бет елегантно дісталася гермодверей, лише двічі влетівши в металеві кути на поворотах.

— Готова? — Шостий натягнув шолом та загерметизувався.

— Чого я? Чого не твій улюблений пілот чи Грем? Чи К3?

— Бо в них свої завдання, — відрізав Шостий та сильно вдарив по кнопці біля дверей. — Грем чортяка ще той, але вже застарий, а частина К3 знаходиться у бортовому компʼютері, най допомагає керувати кораблем.

Шлюз стикування відкрився беззвучно. Важкий вакуум швидко з’їв майже усі звуки навкруги, а перед очима постав страшний і неосяжний космос. Лише робота вентиляційної системи скафандру та легкий шум етеру радпрому нагадували про існування такого явища, як звукові хвилі.

Буревій робив якісь аж занадто страшні кульбіти, намагаючись поцілити по щитах іншого корвету. Під час чергового кульбіту Бет ледь не випала за борт — Шостий вчасно схопив її за кобуру зброї. Тут, у відкритому космосі, найманка вперше за довгий час відчула знайомий страх глибини. Тільки зараз замість кількох десятків метрів під нею сяяла вся холодна нескінченність космосу.

Коли захисні екрани корвету піратів нарешті потьмяніли, а сам корабель рейдерів майже зупинився на місці, Шостий дістав свої летючі пістолети та спланував прямо до стикувального шлюзу ворожого зорельота. Бет ледь встигла схопитися за хвору ногу розвідника, про що той не забув повідомити:

— Бет, зараза! — проскрипів радпром. — Боляче!

Коли пара нарешті дісталася дверей, Шостий швидким точним рухом встромив товстенну комп’ютерну відмичку у роз’єм біля шлюзу. Двері відкрилися так швидко, що Бет навіть спочатку не зрозуміла, що у її шолом влучив вже другий бластерний снаряд, а руки автоматично тягнуться за зброєю.

Розгерметизовати корвет не вийшло, тому пірати зустріли розвідника та найманку готовими до бою. Всередині ВКК-45 Золотий сильно відрізнявся навіть від покращеного Буревія: це була справжня, хоча й невеличка фортеця.

Нижня палуба в цілому проблем не викликала. Шостий та Бет зловили темп битви, знищуючи рейдерів один за одним летальними снарядами. Від самого початку розвідник діяв обережно, вочевидь давалися взнаки недавні маніпуляції над коліном та чипом, тому дівчина брала ініціативу в свої руки.

Руки ці, до слова, тремтіли сильніше, ніж зазвичай. Пальці під обладунком важко зісковзували з курків, що призводило до неочікуваних пострілів. У ці моменти на допомогу приходив вже Шостий, стрімко левітуючи на голови супротивників.

Пан Жоржина в оточенні чотирьох жирнючих головорізів чекав напарників у кают-компанії Золотого. Після епічного бою на першій палубі рейдерів на кораблі майже не залишилося, тож капітан мав деякі проблеми із кількістю екіпажу.

— В тебе є останній шанс здатися, Жоржина, — Шостий поцілив бандиту в груди пістолетами. — Технічно я не під юрисдикцією Конфедерації, тому можу прибити.

— Суки! — чолов’яга сплюнув на підлогу. — Я ще заберу все цінне з вашого човника!

— Ти розумієш, що ми на твоєму кораблі, а не навпаки? — кинула Бет. — Розумієш, що ти не можеш нічого вимагати?

Замість відповіді найманка та розвідник отримали лише кілька черг з легких кулеметів. Стрибнувши за переборку, Шостий прийнявся відстрілюватися.

— В них кулемети! — Бет намагалася перекричати постріли.

— Я бачу!

— Що робимо?

— Прикрий мене! — Шостий зірвався з місця.

Найманка вистрибнула з укриття навіть не думаючи. Ноги рефлекторно несли її кудись у бік ворогів, а руки самостійно викинулися вперед, тримаючи бандитів на прицілі. Лише краєм ока Бет помітила, як повз неї на повній швидкості пролітає Шостий та вкладає піратів один за одним. «А й справді... Боєць, що треба», — думала про себе дівчина, спостерігаючи за польотом Шостого у маленькій кают-компанії.

Танок смерті перервав влучний удар Жоржини у сонячне сплетіння розвідника, який той зустрів під час чергового стрибка. Бет майже автоматично поцілила прямо в незахищений бронею живіт бородатого рейдера, і потрапила прямо в ціль.

— Нумо, — Шостий струсив з себе пил та всадив Жоржину на зламаний диван. — В тебе є шанс померти з чистою совістю.

Чолов’яга лише втомлено подивився на розвідника:

— Я... — Жоржина кашлянув, з рота закапала кров. — Йди в дупу, Макарський.

— От бачиш, — усміхнулася під шоломом Бет. — Він і твоє імʼя знає.

— І ти йди в дупу, Єлизавета Торн, — оскалився Жоржина.

— Щось забагато він знає, як для поплічника Щелепи, не думаєш? — випалила Бет.

— Думаю. Жоржина, нащо ти за нами поплентався? — Шостий схилився над бандитом.

— Не твого розуму справа...

— Мого. Що шукає Щелепа?

— Всі ми шукаємо одного... — потягнув Жоржина, блимаючи очима. — Іржаве Серце...

— Ти не з тих людей, Жоржина, — почав Шостий. — Я знаю твоє досʼє, ти не будеш ризикувати життям навіть за все золото Конфедерації.

— Думаєш, що він щось скаже? — уїдливо спитала Бет.

Шостий обережно зняв свій шолом та поклав собі на коліна:

— Я врятую тобі життя, якщо скажеш мені...

— Щелепа може тупий, але його вбивці ні, — перебив розвідника Жоржина. — Я скажу тобі щось, а через день...

— Обіцяю тобі програму захисту свідків. Жоржина, не гай часу і скажи, що знає Щелепа? Твоє поранення ще можна перетворити на середньої важкості інвалідність, а не смерть.

Рейдер важко зітхнув. Неозброєним оком було видно, як всередині Жоржини йде битва залишків моралі, честі і страху.

— Спочатку ліки...

— Ти не в тому положенні, щоб диктувати умови, — прошипіла Бет.

— До біса вас...

— Добре, — знизав плечима Шостий, натягнувши шолом. — Бет, йдемо звідси. Аппо, чуєш? — розвідник приклав пальці до радпрому на скроні. — Стикуйся. Тут, крім Жоржини, нікого вже нема. Йдемо, Бет! — Шостий схопив найманку під руку та попрямував до виходу.

— Він знає, що у вас дві частини мапи до місцезнаходження Казино! Але не знає, що у мапи три частини. Поки не знає, — прохрипів Жоржина.

Розвідник зупинився у проході, очікуючи продовження. Бет зробила те саме.

— Він працював з кимось... Якась шишка з Конфедерації. Нам він ніколи не казав, із ким саме, — продовжив Жоржина. — Але обіцяли нам усі скарби Ель-Пуерто...

— І ти повірив у це? Про мапу ви звідкіля знаєте? — спитав Шостий.

— Чому б і не повірити у наживу? А ось про третій шматок мапи ми дізналися випадково, коли ваш радіосигнал спіймали...

— Потрібно додаткове шифрування ставити, який же я йолоп, — Шостий зітхнув. — Які подальші кроки Щелепи? Що він планує?

Кают-компанія втопала у теплому сяйві місцевої зірки. Пил після бою нарешті осів, покриваючи тонким шаром тіла полеглих.

— Він шукає... Також шукає мапу, а шишку з Конфедерації планує намахати та забрати Серце собі. Дурень хоче продати його комусь з Альянсу, бо там йому вже пообіцяли більше грошей...

— Подвійний агент? — Шостий подивився на Бет.

— Чи потрійна потвора, — відповіла найманка.

— Нумо, — розвідник наблизився до Жоржини, — ти свою частину угоди виконав, а тепер я свою.

Шостий вже зібрався підняти бандита з підлоги, коли Бет тихо прошепотіла в радпром:

— Запізно.

— Га? З чого б? — розвідник подивився на пусті очі Жоржини. — От халепа...

ВКК-45 Золотий був підірваний разом із своєю полеглою командою — за старим звичаєм Конфедерації. Аппо, як капітан, зачитав звичну для таких подій молитву та поцілив іонним імпульсом прямо в паливні танки ворожого корабля.

***

Того вечора знервована Бет сама знайшла Шостого в його каюті. Розвідник знову сидів, потупившись в ілюмінатор, та крутив у руках куб-мапу. Дівчина наблизилася до нього та тихо сіла поряд, намагаючись впіймати погляд Шостого.

— Шишка з Конфедерації, про яку казав Жоржина, — Хідроу, — порушила мовчання Бет.

— Я знаю, — розвідник не відводив погляду від ілюмінатора. — Якщо ти хотіла розповісти таємну інформацію, то краще скажи, як саме таке тупе створіння, як Щелепа, змогло зістикуватися з генералом?

Бет відчула, що момент Х настав. Якщо зараз не відкрити хоча б частину карт, то допомоги від Шостого можна не чекати.

— Ти ж знаєш, що я була у тій системі, де ви мене з пілотом та його компанією прийняли... На переговорах зі Щелепою?

— Угу, — Шостий стиснув жовна.

— Насправді, ніякої співпраці з ним на той момент ще не було. І я до сьогоднішнього дня не вірила, що це може бути правдою...

— А накладні? Хідроу переводив рейдерам Щелепи кошти.

— Можливо й були якісь операції по типу ліквідації конкурентів, генерал за межами армії веде бізнес... — так само тихо продовжувала Бет. — Не знаю, Хідроу далеко не в усі свої секрети мене допускав. Щелепу, думаю, він використовував для брудної роботи.

Шостий мацав куб та навіть коротким поглядом не обдаровував найманку.

— Судячи з твого винуватого тону, моя пропозиція таки була прийнята?

— Доля Жоржини спіткає кожного, хто щиро йде за людьми на кшталт Хідроу, а тим паче Щелепи, — прошепотіла Бет. — І я була б дурою, якби цього не розуміла.

— Це так чи ні? — Шостий нарешті встромив погляд у найманку.

— Я зіграю роль у твоєму спектаклі, Натане, — м’яко сказала Бет, нарешті назвавши розвідника по імені у житті, а не в снах. — І була б дуже вдячна, якби у майбутньому ти вислухав щось дуже важливе з моїх вуст.

Розвідник не відривав погляду від дівчини.

— Так, я приймаю твою пропозицію. У разі потреби виступлю в ролі свідка на суді, — сказала Бет. — З радістю скину окови цього мʼясника.

***

Наступні кілька годин дівчина під пекельно гарячим душем. Вода м’яко торкалася ніжної шкіри, омиваючи тіло й змиваючи весь тягар з душі. В чергове споглядаючи своє відображення, Бет чомусь відчула неконтрольоване бажання нарешті прибрати конденсат.

Долоня легко торкнулася поверхні. Вперше за дуже довгий час дівчина побачила у своїй прямій щелепі, акуратному носі та зелених очах таку чисту красу, що на мить застигла перед відображенням.

Ненависть до генерала, обставин та свого тіла не зникла — проте легке відчуття свободи грайливо пестило щось глибоко в грудях. Цього разу Бет обережно закуталася в теплу ковдру та ніжно обійняла себе за плечі:

— Пригоди... Кляті пригоди, — мрійливо прошепотіла дівчина. — Може, у тому Вʼєхо-Мундо й справді щось є... — усміхалася вона.

Єлизавета Торн взяла прізвисько Елізабет на честь бунту проти батьків та системи у ранньому пубертаті, а згодом Елізабет трансформувалося на просте Бет. Називати себе знову за ім’ям, що дали батьки, вона все ще не збиралася, до того ж клятий м’ясник аж занадто цю форму імені полюбляв, а от інші версії імені...

— El puerto del Viejo Mundo, — шепотіла Елізабет. — Може там... ключ до моєї свободи?

Дівчина заснула, забувши про таймер, який таки сповістив, що строк на прийняття рішення сплив. Тепер же, десь за межами простору й часу був заведений ще один таймер — цього разу до відкриття дверей покинутого казино.