Іржаве Серце

Аппо тремтячими руками розклав на столі в кают-компанії паперову загальну мапу галактики. Праворуч він поклав купку невеликих голографічних проекторів — за допомогою них пілот міг деталізувати зображення та вивести тривимірну проєкцію одразу сотень систем. По центру мапи пілот поставив куб Злама.

— Дев’ять маяків… — шепотів Аппо, вбиваючи у перший проектор координати навігаційних маяків, що вели до Ель-Пуерто.

На паперову мапу легенько лягли дев’ять цяток. Саме у тих місцях, про які йшлося в рекламі Казино.

— Добре… А ось тут, — палець вказав на точку, де мав бути той самий маяк з системи NX, який знайшов Жак, — фактично маяка немає. Він розбився… — хлопець олівцем навів жирну точку, — ось тут. Добре.

Холодний піт рікою стікав з потилиці, руки вкривалися неприємною вологою. Усвідомлення, що вирішення загадки так близько, змушувало шлунок та легені робити страшенні кульбіти в грудній клітці. Що вже казати про кишківник, й без того збуджений n-ною кількістю кави.

— Дев’ять, угу… — пілот взяв до рук другий голопрогравач. — А тепер… Три координати Злама… Що як ці координати перевести на секторальну площину?

Десь далеко на півночі мапи, неподалік від Центральних секторів Галактики, біля ядра, запалав величезний сектор систем.

— А що як… — Аппо взяв до рук черговий програвач та покрутив кільце налаштування.

Мапа перевернулася — тепер Галактику можна було споглядати з площини її диску. З такого ракурсу сектор знаходився високо над Центральними регіонами.

— Летіти далеко. Ні, дуже далеко… — Аппо кусав губу. — А до того… Кількість чорних дір…

Хлопець вчергове дивився на ті ж самі мапи, які вже неодноразово збирав. Годинник на стіні тихо клацав, ніби нагадуючи: «Варто поспішати». Але жодних ідей, як пов’язати особливий спогад про Казино та маршрут взагалі не було.

— Нуль-три, нуль-три, — повторював Аппо. — Нуль-три, нуль-три… Точно!

Тінь, ніби бажаючи щось сказати, легенько торкнулася куба. У той момент Аппо зрозумів, про яку гравітаційну аномалію говорив Грем під час розмови із Шостим. Щось зсередини куба ритмічно відбивало такти.

— Нуль, — пілот вдарив вказівним пальцем по коліну, відчуваючи через Тінь пульсацію куба. — Три, — палець здійнявся у повітря. — Нуль… Три…

Момент чергового осяяння перервало важке дихання над вухом.

— Пілоте! — перед очима зʼявився Шостий. — Ти щось вигадав?

— Т-т-так, — невпевнено видав Аппо. — Ну, так мені здається…

— Викладай.

— Є дещо… Я згадав дещо особливе, Шостий, — Аппо вказав на годинник. — З того видіння.

— І? Так, це годинник. І що з того?

— У Вʼєхо-Мундно… — в голові промайнула вся ментальна подорож тим дивним місцем. — Кожен без винятку годинник показував один й той же час. Три години, три хвилини і три секунди. Я ще спитав у того Джошуа про це… Але якось забув про цей факт, хоча власними очами бачив ті кляті циферблати на вежах двох церкв.

— Добре… — Шостий присів на диван навпроти, уважно спостерігаючи за мапою Галактики. — І як це допоможе нам? Шість цифр це не часова координата.

— Думаю, що ось так, — Аппо підвівся та по черзі натиснув на всі активні голопрогравачі. — Якщо зіставити координати Злама та додати до кожної скорочену часову координату у вигляді… Як нуль та три-нуль в періоді…

На околицях зображених Центральних секторів запалала маленька зіронька.

— Ти правильно набрав координати? — спитав розвідник.

— Абсолютно. Перевірив тричі до твого приходу…

— Тричі? Якось забагато цифри «три», — Шостий чухав щетину. — Три шматки мапи, три координати від Цепелі, три години на годинниках…

— Як є, — знизав плечима хлопець. — Залишилося вигадати, як дістатися туди, бо…

Палець торкнувся ще одного програвача і на голограмі зʼявився додатковий шар — місцезнаходження чорних дір та аномалій. Судячи з оновленої мапи, шлях Буревія повинен був пролягати через дуже складний відрізок до того невідомого маршруту.

— Матір Божа… — процідив Аппо, вгризаючись поглядом у мапу.

Пілот активував режим маркера та пальцем зобразив якусь незрозумілу дугу навколо кожної точки-маяка. Дуга завершувалася прямісінько біля золотої зірки.

— Що? Що ти маєш на увазі?

Відповіді Шостий не почув — пілот схопив куб та рвонув до рубки. Хлопець влетів у крісло першого штурмана, активуючи на ходу усі системи корвета.

— Команда ЛКК-1 Буревій, — Аппо схопився за радпром, одночасно намагнічуючи екрани корабля та готуючи двиген до стрибка. — Усім пристебнути паски безпеки. Попереду нас очікує довгий стрибок!

Хлопець вмостив куб у невеличку нішу під приладовою панеллю та ще раз торкнувся його.

***

Втомлена і перелякана команда майже у повному складі сиділа в рубці на невеликих лавах. Вони натягнули на себе безпекові скафандри, замкнули плечові фіксатори та спостерігали за пілотом, який бігав містком, перевіряючи то навігаційний компʼютер, то прилади, то важелі тяжіння. Оболонка К3 зайняла місце другого штурмана, підключившись до навігаційного комп’ютера. Нарешті об’єднавшись зі своєю програмною частиною всередині корабля, К3 вивів маленьку голограму власного обличчя над приладовою панеллю пілота.

— Аппо… — тихо видала Бет. — Ти впевнений? Може, краще ще раз перевіримо?

— Я авантюри люблю, але з Бет погоджуюсь, — Лео знервовано зиркав сторонами. — Краще б усе перевірити…

Хлопець ніби не звертав уваги на присутніх:

— Окіто, як там двиген? На стрибок до BS-12f вистачить палива?

— Гм… Так, кеп, — невпевнено відповідала Окіта через радпром. — Аппо, я доєднаюся до інших членів команди і скажу, що це справжнє самогубство. Я зараз біля двигена і він… не в кращому стані.

— Про самогубство скажи Шостому, — Аппо подивився на розвідника і усміхнувся. — Прорвемося.

Коли мінімальні приготування були завершені, пілот застрибнув у крісло та вхопився за штурвал.

— Власнику, — сповістила голограма К3 з навігаційного комп’ютера, — я маю вас попередити, що…

— Знаю, — відрізав Аппо. — Але нагадай, хто востаннє використовував цей маневр?

— Ніхто. Він теоретичний, — голограма знизала плечима.

— Отож-бо, — відповів пілот та смикнув за важіль тяжіння. — Перевіряти нічого.

— Про який маневр мова? — Жак перелякано вдивлявся у потилицю друга.

— Знала б я… — протягнула Бет.

Буревій застогнав та вистрибнув із гіпердрейфу, а екіпаж важко заколихався на лавах, затамувавши подих. Лише після цього маневру всі зрозуміли — Аппо налаштований серйозно.

— Гіпердрейф закінчено, — сповістив К3.

— Двиген у порядку. Поки що, — пролунало з радпрому.

— Вектор на BS-12f. Точка старту для нашого маршруту. Відстань… — Аппо покосився на відкриту мапу Галактики. — Пʼять цілих сім десятих парсека. Стрибок!

Важіль тяжіння зсунувся, за ілюмінатором розтягнулися смуги гіперпростору. Ніхто навіть не уявляв, що буде після того, як корабель дістанеться до зазначеного червоного гіганта, але всі відчували, що це початок кінця.

— Вектор чотири-шість, — сповістив К3. — Йдемо зазначеною швидкістю. Після виходу з гіперпростору швидкість знижуємо до…

— Ніякого зниження швидкості, — перервав навігаційний компʼютер пілот. — Висота орбіти над зіркою… Нуль-три.

Команда мовчки свердлила поглядом потилицю хлопця. Навіть К3 замовк.

— Власнику, будь-який маневр після виходу з гіперпростору супроводжується…

— Я знаю теорію, К3! І знаю краще за тебе! — гарчав Аппо, відводячи штурвал з осі. — Але нам потрібно дістатися до місця призначення, а стандартними методами це не зробити. Відстань аж занадто велика!

У той момент Бет змогла побачити, куди саме за навісферою направляється Буревій, і зрозуміла задум Аппо.

— З глузду зʼїхав? — дівчина намагалася перекричати ревіння двигена, який вже почав видавати попереджувальні сигнали. — Не кажи, що ти будеш використовувати зірки як рогатки! Нас розірве на шматки!

Аппо нічого не відповів.

***

Надзвичайно швидко подолавши відстань до потрібної зірки, Буревій вискочив з гіперпростору поряд зі світилом, але швидкість, як і хотів пілот, не скинув. Корабель затрусило, переборки важко загуділи.

— Аппо! Зупинися! Ти ж нас уб’єш! — волав Жак, згадуючи і матір, і батька, і Мелісу.

Бет спробувала звільнитися з обіймів плечових фіксаторів, але кнопка під підлокітником не натискалася. Зрозумівши, що пілот навмисно замкнув їх у цьому положенні, дівчина лише знесилено втупилася в приладову панель. Вона бачила, як хлопець обережно виходить на наднизьку орбіту гігантської зірки, як її пекучі промені боляче торкаються рогівки. Штурвал, такий невимовно важкий, ледь зсувався у гнізді, але Аппо таки доводив його до необхідних значень.

— Як ви і просили, власнику, — промовляв К3. — Корабель вийшов на орбіту з коефіцієнтом нуль-три.

— Прекрасно, — процідив змилений Аппо. — Готуй стрибок за першою з дев’яти координат маяків…

На екранчику поряд із хлопцем запалала перша координата.

— Аппо! — пролунало з радпрому. — Шостого маяка немає! Він же розбився!

— Окі, все в нормі, — пілот ледь втримував штурвал, а Тінь зосереджено тримала рульовий штифт. — Наш Павучок витягнув все необхідне з нього, коли ми були там, — Аппо показав команді галатек.

— Як? Ти коли його…

— Неважливо, Жаку. Головне, що я знаю потрібну точку простору, — сказав пілот і знову вхопився за штурвал.

Коли Буревій набрав потрібну швидкість, Аппо смикнув за перемикач двигена і направив корвет у наступний гіперпросторовий коридор. Ця подорож виявилася ще швидшою, адже Аппо використав червоний гігант для розгону корабля. Завдяки цьому фінту Буревій зміг подолати набагато більший відрізок маршруту за менший час.

Перший навігаційний маяк на шляху зустрів корабель прохолодним сяйвом жовтого карлика. Невелика споруда повільно оберталася навколо зірки, тьмяно відблискуючи на тлі глибокого космосу маленькою цяткою.

— Бовдури… — Аппо ледь встигав увертатися від залишків інших кораблів. — Вискакували просто сюди…

Орбіта зірки повнилася остовами космічних суден, ускладнюючи маневрування.

— Капітане, цей маяк, якщо аналіз вірний, веде прямісінько до чорної діри, — зауважив К3.

— Туди нам і потрібно! — гаркнув пілот, знову направляючи корвет на потрібну орбіту.

Перед стрибком він торкнувся куба — ритм аномалії всередині такий самий, чіткий та спокійний. Аппо ще раз провів маневр, ще раз розігнав корабель і ще раз стрибнув у невідомість.

***

Чорну діру пілот подолав без зайвих проблем. Розуміючи логіку попередніх стрибків, під час виходу з гіперпростору Аппо направив корабель трохи вище, ніж того потребували вбудовані в навігаційний маяк координати. Завдяки цьому вдалося не тільки не бути розірваними приливними силами, а й не потрапити у гравітаційно-часову пастку.

— Без усіх наших знань, — шепотів Лео. — Без мапи, без годинника, без видінь… Неможливо було здогадатися про це…

— І скільки життів було знищено через ці маяки, — видав Аппо. — Сподіваюся, що все вийде. Окіто?

— Двиген функціонує, паливо, можливо, вистачить на шлях назад, — відповіла лоріанка через радпром.

— На шлях назад? — спитав Шостий.

— Так, — прошипіла Бет. — Це так званий маневр-рогатка. Коли ти використовуєш тяжіння зірки як трамплін для наступного стрибка. При цьому паливо витрачається лише в момент старту, — дівчина покосилася на пілота. — Якщо все вдасться, то доберемося тим же маршрутом…

— А чому не навпростець? — спитав Жак.

— Не думаю, що у нас в запасі є десять тисяч років, щоб подолати цей маршрут через гіперпростір, — Аппо продовжував стогнати за штурвалом.

— При чому тут новизна методу? — Шостий намагався розгледіти приладову панель. — Цей маневр використовується з часів перших Вояджерів, якщо не раніше.

— Бо ніхто не робив це на світловій швидкості, — пояснила Бет. — І на такому маленькому судні.

Наступні стрибки відбувалися за тією ж схемою, але кожен стрибок був швидше попереднього. Платою за зекономлений на польоті час стало серйозне перевантаження екіпажу — хоч вони й сиділи на спеціальних лавах, на тіло продовжувало впливати надзвичайно високе тяжіння. До того ж, давалися взнаки перепади тиску, які Буревій не міг компенсувати власними системами.

Команду рятували скафандри, пілота — Тінь, а от Окіта справлялася із цим завдяки природній здібності лоріан до адаптації в умовах перевантажень. Не пройшло чотирьох годин постійних стрибків, обертання навколо орбіт зірок та чорних дір, як Аппо видав:

— Останній… Попереду останній стрибок…

Буревій знову застогнав, ніби впираючись. Переборки хрипіли, двиген гарчав — корабель аж ніяк не жадав робити останній крок до цілі.

— Нумо, любчику, — Аппо провів рукою по приладовій панелі. — Скоро все закінчиться. Зовсім скоро…

— Капітане, остання координата. Звідти прямий стрибок до зазначеної точки маршруту, — сповістив К3. — До Ель-Пуерто дел Вʼєхо Мундо.

— Вперед, — втомлено видав пілот, витираючи піт з потилиці.

Аппо важко протер очі, споглядаючи галактичну мапу. Вони вже були у тих самих Наддалеких регіонах. Відрізані, без зв’язку та допомоги, але майже у цілі. «Якщо хоча б десята частка тих скарбів та таємниць Казино виявиться правдою, то шлях виявиться не марним. Але якщо ні…»

— Це все, залишилося ще трохи, — Аппо подивився на команду. — Окі, — хлопець взяв радпром до рук. — Йди-но сюди. Двиген, я думаю, дотягне сам.

Змилена лоріанка кулею вилетіла з технічного люка у підлозі та заключила пілота в обійми.

— Апогей, я дуже… дуже втомилася, — вона поклала голову на плече хлопцю.

Лише зараз Бет помітила, що серед пасм дівчини виднілася та сама сивина, яку намагався якось викликати К3, а її обличчя палало рум’янцем.

— Все добре, скоро вже все… — вперше за весь політ Аппо підвівся з крісла та всадив Окіту поряд із Шостим, замикаючи на її плечах обмежувач.

Знову впавши у крісло, пілот втупився в мапу галактики. Він взявся за штурвал, вийшов на потрібну орбіту та смикнув за важіль тяжіння. Останній стрибок виявився зовсім коротким — не пройшло й двох хвилин, як перед очима команди з’явилася велетенська чорна діра. Вона займала собою майже усе поле зору, поглинаючи світло та заповнюючи рубку темрявою. Тільки-но корабель наблизився до діри, Аппо відчув, як аномалія всередині куба почала сходити з розуму. Майже машинально Тінь торкнулася куба і перед очима постала дивна картина, чимось схожа на те, що описувала Окіта під час свого «геометричного жахіття». Час-простір стискався із шаленою швидкістю, зводячи всі причинно-наслідкові ланцюги до трьох дуже простих цифр — нуля та трійки.

І саме у той момент Аппо побачив це. Страшна чорна діра блимала в унісон з хвилями з куба, і чим ближче Буревій наближався до горизонту подій, тим чіткішим ставав збіг цих ритмів. Картина нового світу, де замість кольорів та звуків була чиста гравітація, захопили хлопця. До реальності його повернув сигнал тривоги.

— Тривога! Тривога! Тривога! — волав К3. — Корабель вийшов заблизько до чорної діри!

— Ні! — шипів пілот, намагаючись витягнути штурвал у потрібному напрямку. — К3, вимикай автоматику, дай мені керування!

Металева конструкція впиралася і не хотіла зсуватися ані на міліметр. Аппо відчував, як Буревій бореться, а штурвалом вже неможливо було поворушити.

— Аппо! — одночасно видала команда.

— К3, не впирайся! — волав Аппо. — Це не чорна діра! Точніше, це вона, але…

Десь глибоко у нетрях мізків корабля електронна версія К3 автоматично намагалася витягнути корабель подалі від космічного об’єкта. Пілот же, з якоїсь причини, жадав стрибати прямісінько у чорну безодню. Куб у той момент не тільки розжарився, а й почав довбити важкими ударами гравітаційних хвиль прямісінько у мозок. «Яка дурня, — думав пілот. — Гравітація не працює так, її хвилі аж занадто слабкі для сприйняття людиною».

— Аппо, нас туди затягне! — крикнула Бет, намагаючись привести хлопця до тями. — Стрибай звідси!

М’язи звело неприємною судомою, штурвал відмовлявся рухатися вниз. Буревій з останніх сил чинив опір власному капітану.

«Тінь, паскудо, допоможи!» — волала свідомість. Істота на допомогу таки прийшла, але штурвал все ще не бажав рухатися.

— Зупини час, Грем! І Аппо також! — крикнув Шостий.

— Я можу зупинити час, а не цілий корабель! Приливні сили діри сильніші! — відповів Лео.

— К3, дідько, я знаю, що роблю! — гарчав пілот. — Вимкни запобіжники!

— Капітане, ні! — протестував компʼютер. — Занадто небезпечно!

— До біса, — пілот вилаявся. — Тінь, вимкни взагалі все!

Примарна рука пройшла повз приладову панель, замикаючи два головних контакти на борту. Наступної миті на Буревії згасло усе світло.