Іржаве Серце

— Агов! Туристи! — крикнув один з охоронців-муріанців на чистій галактичній мові без акценту. — Тао Дрес залюбки вас прийме. Пане Грем, чому ви не повідомили, що це ви? Ми б одразу...

— Тихіше, — Грем поправив свою куртку. — Я тут інкогніто, не хочу, щоб усі знали.

— А-а-а, — протягнув стрункий муріанець. — Тоді вибачте. Заходьте, там ліфт ліворуч.

Лео та Аппо полегшено зітхнули, коли потрапили до прохолодних приміщень вежі-хмарочоса. Приємне повітря наповнило легені та дало змогу трохи розслабитися після важкої спеки Калару.

— Пане Леонард Грем? — пілот спародіював охоронця.

— Я ж казав, що я тут у пошані, — впевнено промовив Грем. — Якщо повезе, то може й грати не доведеться...

Нутрощі вежі Дреса чимось віддалено нагадували квартиру Жака — тільки таких квартир було під сотню і кожна виглядала як окрема зала музею. Сотні й тисячі речей різних епох були зібрані та обережно розставлені на своїх місцях в окремих секціях, між якими ходили місцеві цивери, муріанці, а також прийдешні люди, лоріани та торіани. Відвідувачів башти було багато, але навкруги панувала приємна тиша.

— Так-так... — Грем крутився біля ліфту. — Угу, нам на останній поверх... Там Дрес...

Пілоту відкрився справжній масштаб трагедії лише коли ліфт нарешті рушив з місця. Експонати та кімнати змінювали один одного, а кінця й краю цьому музею й не було. «Якщо той куб схований, то ми його тут просто не знайдемо...» — думав пілот.

— Слухай... — Аппо схилився над вухом Грема. — А де взагалі другий фрагмент мапи?

— А я знаю? — грайливо сповістив Лео. — Знайдемо якось... До того ж, я впевнений, що вдача сьогодні на нашому боці! Ба більше — ті бластери, що в тебе на стегнах висять, сьогодні навіть не будуть використані! — вчений клацнув пальцями. — Довірся мені.

Оптимізму старого Аппо не поділяв, хоча приємне відчуття десь під ребрами все ж давало легку надію.

— Добре... — зітхнув Аппо. — До речі, сигнал від Шостого сюди не пробивається.

— І нічий взагалі сигнал не проб’ється, — відмахнувся Грем. — Але й не таке робили без допомоги.

— От він там зараз, напевно, божеволіє, — усміхнувся пілот та подивився за скло ліфта.

Аппо одразу зрозумів, що команда прибула на місце — за вікнами повільно пропливали важкі хмари планети-гіганта, а попереду проглядався величезний поверх, наповнений усілякими експонатами різних епох людства.

— Ніякого насилля. Пам’ятайте про священні закони гостинності циверів, — серйозно сказав Грем перед тим, як вийшов з ліфту.

***

Тао Дрес метушився між стійками з експонатами, закутаний в шикарний каптан. Довгий та стрункий, цивер поважно хитав своїми вусами та прискіпливо читав таблички поряд з предметами, подекуди вносячи якісь помітки у свій записник. Щойно пілот, вчений та К3 зайшли до зали, коник перестрибнув нескінченні ряди експонатів свого музею та опинився прямо перед гостями:

— Пане Грем! — поцвірінькав Тао. — Дуже радий зустріти одного з батьків-засновників Іден Нексус! Із чим завітали до нас?

— Дякую за прийом, Дресе, — Грем протягнув руку циверу. — Іден Нексус при тобі не зійшов з орбіти — для місцевого начальника це справжнє досягнення!

— Мені така оцінка, ц-ц-ц, приємна, — збуджено процвірінькав Дрес, хитаючи своїми вусами. — Прошу, пройдемо до мого кабінету і там про все поговоримо.

Від почутого звуку горлянка пілота неприємно здригнулася. Аж занадто сильно це цвірінькання нагадало йому одного старого знайомого з Астри. Як виявилося згодом, не тільки голос був схожий — кабінет Дреса також походив на кабінет Грелла. Величезне оглядове вікно, важкий дерев’яний стіл та стілець, навіть тераріум... Аппо знервовано озирався у пошуках таємних дверцят чи катівень, але замість них знаходив лише книжкові шафи, заповнені класикою людської літератури.

На відміну ж від лощеного начальника Астри, самопроголошений губернатор Іден Нексусу виглядав трохи скуйовджено навіть за мірками циверів. Він постійно озирався, ніби шукаючи невидимих шпигунів та тихенько ритмічно цвірінькав. Вусики на голові аж занадто активно реагували на кожен шурхіт систем вентиляції та випадкові звуки роботи приладів башти.

— Отже, пане Дрес, — урочисто почав Грем. — Ми раді запропонувати одну, так би мовити, угоду... У нас є прекрасний прилад, дроїд, якщо бути точним. К3!

Тао всівся на своє крісло, закутався в теплий каптан та з інтересом витріщився на нове тіло дроїда. К3 зробив невеликий реверанс та привітно усміхнувся за допомогою своїх штучних мʼязів. Особливого ефекту таке привітання не викликало, тому Лео продовжив:

— Якщо я правильно декодував його банк пам’яті, то дроїд відноситься до серії Борд, яка...

— Є новітньою версією моделі-попередниці Борд-0, яка востаннє випускалася сто років тому, — сказав Тао з порожнім поглядом.

— Так, саме так, — усміхнувся Грем. — Отже, ми знаємо, що ви великий поціновувач такого роду речей...

— Я думав, що ви до нас із чимось серйозним прилетіли.

Вчений та пілот переглянулися. Вочевидь, Лео трохи переоцінив зацікавленість цивера людськими речами, хоча інтонації в голосі Тао підказували Аппо, що справа не зовсім у цьому.

— Мені здається, пане Грем, що товариш Дрес чимось засмучений, — обережно сказав хлопець.

— Ц-ц-ц, і ти правий. До біса правий, — Тао сперся на дві з чотирьох верхніх кінцівок головою. — Ваш дроїд серії Борд, на жаль, останнє, що мене зараз цікавить.

Від неочікуваного повороту навіть Грем зловив ступор.

— Розповідайте, для чого ви насправді тут.

— Пане Дрес... Справа в тому, що ми хотіли б... обміняти нашого дроїда на дещо з вашої колекції, — повільно промовив Аппо, вивіряючи кожне слово.

Цивер зиркнув на хлопця, поправляючи каптан.

— У вашій колекції, — продовжував пілот, — є один артефакт, який конче необхідний нам для...

— Наукової роботи, — перебив хлопця Лео. — Працюємо над удосконаленням навігаційних маяків.

— І що це за артефакт? Що ви хочете?

— Це куб. З одного дуже старого казино...

Тао дістав невелику напівпрозору панель і почав швидко тицяти по ній своїми лапками. Над столом цивера з’явилася левітуюча голограма того самого куба.

— Ось цей?

— Так, — в один голос відповіли Лео та Аппо.

— Ну, ц-ц-ц, що можу сказати... Могли б сюди свою бляшанку не тягнути. Дроїди серії Борд коштують значно дорожчі цього кубічного мотлоху.

Лео з полегшенням зітхнув:

— Може, тоді хоча б зіграємо на цей куб...

— Пане Грем, при всій повазі, — Тао зміряв старого поглядом. — Я вже кільканадцять років проходжу лікування від ігрової залежності. Мій максимум — пограти в компʼютерні ігри. І то без елементів казино, інакше місцева прокуратура мене з лайном з’їсть.

— Вибачаюся... — Лео соромʼязливо потер лоба.

Аппо відчував, що хоча все йде не так, як планувалося, шанс на отримання куба все ще є. «Варто розпитати його про причину такої поведінки. Чого він хвилюється? Чому зиркає по сторонах?»

— Містер Дрес, скажіть, а чому куб ви назвали мотлохом?

— Бо це шматок іржі. В ньому нічого цінного, зокрема для мене, немає...

— Але віддавати ви його просто так не будете?

— Аж ніяк. Цінність експоната вимірюється не фактичною вартістю... — Тао зачаровано втупився у гігантську хмару за вікном.

— Якщо дроїд вас не цікавить, в азартні ігри ви не граєте, то може... Може ми можемо запропонувати якісь послуги?

Цивер повільно повернув голову до пілота, уважно вдивляючись у його темно-зелені очі. Аппо все думав, коли зіниці Тао звузяться так само, як і Грелла, але цей момент все не наставав. Коник перевів погляд на Грема. Потім на К3. Врешті-решт, він заговорив:

— Є одна справа... І наявність пана Грема тут дуже доречна. Куб віддам задарма, лише допоможіть, — Тао взяв клаптик паперу та від руки щось написав на ньому. — Сюди, — цивер протягнув записку старому, — ви прибудете через дванадцять галактичних годин. На місці отримаєте всі необхідні вказівки. Ще тримайте гравімапу, щоб прямо до місця призначення дістатися. Без зайвих... зустрічей.

— Зачекайте, — пілот скинув руки догори, — давайте спочатку обговоримо...

— Вам потрібен куб?

Трійця мовчки кивнула.

— Ц-ц-ц, тоді ваш шлях лежить до місця, вказаного на папері. А тепер вперед — не гайте часу.

— Хоча б куб покажіть, щоб ми знали, що не за голограму будемо вам допомагати, — встряв К3.

Тао роздратовано глянув на дроїда, однією рукою потягнувшись до комунікатора:

— Аліза, принеси мені, будь ласка, експонат SM-11-22.

— Це той, що в третій секції? — проспівав жіночий голос з динаміка.

— Так.

Поки помічниця Аліза бігала через всю башту за невеликим темним кубом, Грем та Аппо намагалися витягнути бодай якісь подробиці з Дреса. Цивер же стоїчно мовчав, відмахуючись навіть від спроб завуальовано пояснити суть справи. Коли перед трійцею нарешті зʼявився куб, Тао роздратовано кинув:

— Бачите? Ось він. А ще, — зелена рука пірнула під стіл, — сертифікат від Нотаріального дому Шибеника про походження артефакту. Достатньо?

— Цілком, — Грем відкланявся. — Спробуємо тобі допомогти, Тао.

На прощання цивер вручив пілотові обшарпану гравімапу.

***

— Ні, ти можеш собі це уявити? Щоб Тао Дрес не зажадав отримати К3? Паскуда ще й підсунула якесь доручення... — Грем йшов вуличками Калару та лаявся у весь голос. — Хоча... Не став би він загадками говорити просто так. А ще непогано, що є сертифікат походження...

Прохолодний вітер знову повернувся на вулички Калару. Цивери та інші інсектоїди повільно виповзали зі своїх домівок після місцевої сієсти, прямуючи у крамнички та шинки. Пілот з вченим прогулянковим кроком рухалися через сонних жителів станції, обдумуючи отриману інформацію.

— Думаю, існування цього сертифікату допомогло Жаку знайти куб... — Аппо зловив на собі задумливий погляд старого. — Це той інформатор, про якого казав Шостий, — пояснив хлопець. — А що з приводу Дреса? Навігаційний маяк GH-378? Що нам робити там?

— Не знаю, — відрізав старий. — Але навіть попри мою нелюбов до Дреса, виглядав він дивно у поганому сенсі слова. Сподіваюся, що зі станцією все добре. Просто так відправляти нас на вузловий навігаційний маяк він не стане.

Час вже близився до вечора, коли Лео зібрав команду в кают-компанії. Після короткого брифінгу Шостий взяв до рук клаптик паперу та уважно вивчив вміст.

— Одне можна сказати точно, — усміхнувся розвідник. — Грему ми більше плани не довіряємо. Бачите, замість куба ми отримали незрозумілий квест. А якщо без жартів, то є ідеї, що нас може чекати?

— Жодних, — сказав пілот.

— Тоді... Ну, стартуємо. Якщо це єдиний варіант. Це ж єдиний варіант?

— Так, штурмувати вежу Дреса — то самогубство. Я бачив ті лабіринти та охорону, — сумно відповів пілот. — Навіть якщо б твоє коліно було здоровим, то сумніваюся, що штурм доцільний. Тим паче, що Дрес й без того згоден віддати нам куб.

Аппо влетів на місток із гравімапою цивера в руці. Вся ситуація надто сильно нагадувала хлопцю пригоди на Астрі, випадковий заказ Грелла та подорож до Відчайдушного. Єдине, що його заспокоювало, — команда на борту. Він був не один, а попереду було стикування не з розбитим фрегатом, а зі старим, проте активним навігаційним маяком.

Конектор гравімапи торкнувся розʼєму, двиген загудів, і Буревій нарешті вирвався з обіймів Іден Нексусу.

— І хоча б на своєму кораблі летимо, — буркнув під ніс пілот. — Окіто, як системи?

— Добре, — шелестів радпром. — Все в нормі.

Корабель відізвався на зсув важелів тяжіння та легко зірвався з орбіти газового гіганта кудись в далечінь. Коли із налаштуванням маршруту було закінчено, Аппо повернувся до кают-компанії, де все ще сиділи Шостий та Грем.

— Прилітаємо на місце, дивимося за обставинами... Кажеш, Тао погодився віддати куб?

— Так і в цьому я, — Грем протер свої старі очі, — не сумніваюся.

— Що хоча б в теорії могло статися?

— Ймовірно, щось зі станцією... Чого я найбільше боюся.

— Ти? Чогось боїшся? Я думав, що у твоєму віці вже нічого боятися, — Шостий натирав коліно. — Є ідеї?

— Ні, кажу ж. Але з приводу Ідену... Це один із моїх головних проєктів молодості. І я дуже не хочу, щоб з ним, а точніше із населенням, щось сталося, — старий зітхнув та прикрив очі рукою. — Останнє, чого б я хотів, це проблем для станції. А якщо зможемо і людей прикрити, і ще й куб отримати, то взагалі прекрасно. Але дуже дивно, що проблеми станції начальник вирішує за межами цієї самої станції.

Аппо уважно слухав цей діалог, одночасно споглядаючи розмиті обриси гіперпростору за ілюмінатором. «Що нас чекає на навігаційному маяку? Чергові монстри? Чи більш зрозумілі проблеми?»