Іржаве Серце

Леонард Грем зійшов з борту Буревія та глибоко вдихнув свіже повітря. Тепле проміння подвійного світила приємно зігрівало старі кістки вченого, а ціле море зеленої папороті, що здіймалося над кольоровими бетонними стінами космопорту, ледь помітно здіймалося хвилями від подиху легкого вітру.

Іден Нексус був унікальною станцією, яка зовсім не походила на Астру чи Шибеник. Він знаходився не на орбіті, а повільно плив серед важких метанових хмар планети-носія. Гравітація утворювалася за допомогою складного гіроскопічного механізму в ядрі станції. З боку ж Іден Нексус виглядав як планета в атмосфері іншої планети. Тут вставало та сідало сонце, квітнули рослини, майоріли райдуги та плакали дощі.

— Яка краса, га? — Лео потягнувся й кілька разів присів на місці.

— Дуже хочеться вірити, що все вийде, — важко зітхнув Аппо та спробував трохи розслабитися.

— Я тебе благаю, пілоте. Все буде нормально, — Грем похлопав К3 по металевому плечу. — Як ти, наш музейний експонат? Готовий?

— Більше, ніж будь-коли! — впевнено сповістив дроїд.

— Тоді вперед, назустріч невідомому! — старий швидко покрокував до виходу з космопорту. — До речі, Шостий вже відпустив охоронця?

— Так, — в один голос відповіли Аппо та К3.

— Дуже добре.

Іден Нексус мав на своїй поверхні кілька адміністративних центрів, зокрема столицю — Калар. Між цими центрами знаходилися заводи з видобутку тих самих важких металів, проте завдяки хитрим системам очистки Іден Нексус не виглядав як типова брудна станція.

Ба більше, він розташовувався на важливому торговому шляху, так званій Дузі Козерога. Завдяки цьому нестачу робочої сили чи грошей ані Іден Нексус, ані його жителі не відчували. До того ж, на відміну від попередніх станцій, які відвідав пілот та лоріанка, більшість населення складали саме комахоподібні — муріанці та цивери.

Тріо просувалося тихими мощеними вуличками Калару, уважно вивчаючи обстановку. Нічого незвичного у навколишньому середовищі не було: туди-сюди бігали зграйки дітей інсектоїдного виду, під трьох- чи чотириповерховими цегляними будинками про щось жваво спілкувалися місцеві бакалійники, навіть чогось схожого на стражів правопорядку не було видно.

— Окіті тут навряд чи б сподобалося, — промовив пілот.

— Чому? — К3 просканував Аппо поглядом своїх нових скляних очей.

— Бо занадто спокійно. Греме, мені здається, ти трохи збрехав з приводу «невеликої станції в атмосфері газового гіганта». Це ж ціла міні-планета.

— Ну, я працював і на більших проєктах. Тому... — Лео подивився в прозорий купол над головою. — Це ще невеличка, навіть маленька станція...

Попри те, що місто дійсно було спокійним, розбрат у свідомість містян вніс своєю появою дроїд. Тільки-но компанія наблизилася до більш-менш людного провулку, пілот помітив дивні погляди, спрямовані на механічну істоту, яка крокувала поряд із ним. Коникоподібні цивери та муріанці з цікавістю розглядали тіло К3.

— Як тобі увага, К3? — весело спитав Грем.

— Незвично, чесно кажучи.

— А то! Ти ж звик, що на тебе навіть не дивляться перехожі на Шибенику, — пілот вертів руках цікавого вигляду фрукт та намагався заторгуватися з цивером-продавцем вигідніше.

— А чи знаєш ти причину такої уваги? — запитав Лео, підійшовши до малечі та простягнувши до них свою стару долоню.

Маленький зеленуватий інстектоїд спочатку вхопився за одну з шести кінцівок своєї матері, але та спокійно вказала на вченого та простягнула руку у відповідь. Прикладу дорослої особи наслідувала малеча.

— Ні, чесно кажучи… — К3 розгублено стояв, поки десяток мікроскопічних циверів та муріанців торкалися його ніг.

— Не часто вони бачать дроїдів, особливо антропоморфних. Заради уявної безпеки на теренах Альянсу команди кораблів зазвичай ховають своїх механічних друзів.

— Дивно, про це немає інформації в моїх базах даних...

— Любий К3, — Лео весело усміхнувся, продовжуючи бавитися з малечею, показуючи різні кумедні голограмки та пускаючи зеленуваті іскорки з пальців. — Причина проста — верхівка Альянсу дроїдів не полюбляє і намагається насадити ненависть до них усім своїм громадянам. Але, як бачиш, це не дуже вдається.

— А чому б їм так привітливо взагалі із нами бавитися? — пілот роздивлявся веселий комашиний народ, який, здавалося, ні тільки не ненавидить приматів у компанії дроїда, а й дуже радий гостям.

— Три версії. Або нормальні, вибачте, люди, — Лео створив голограму літаючого коня з вершником. — Або дурні та не знають, що коїться у зовнішньому світі. Або одночасно й те, й інше.

Аппові не була до вподоби така увага, але цивери різного віку підходили й до нього та щось намагалися пояснити своїм цвіріньканням. Усім своїм видом хлопець показував, що не розуміє місцевих, тому, після кількох змістовних спроб поспілкуватися на циверській, сивий коник таки перейшов на загальну галактичну. Говорив він із сильним акцентом, проте робив це максимально доброзичливо:

— Ми намагайся повідомити вам, — цивер вказав на Лео та К3. — Що ми раді будь-який гість. Ми тут не воювати ні з ким, ми дружити. Наш базар відкрито для будь-хто, хто з нами дружити. Люди та нелюди зазвичай за межі космопорту не виходити, тому...

— Моя теорія справдилася, — Лео вихопив фрукт з сумки пілота та відкусив великий шматок.

— Яка з трьох, пане Грем? — К3 підійшов до Аппо та Лео з чотирма малюками на плечах.

— Хочу вірити, що перша, — вчений подивився на бірюзове небо та поправив залишки своєї розкішної сивої гриви. — Що вони просто нормальні «люди».

— А ви для чого прийти до нашого станція? — спитав старий цивер. — Заправитися вам чи припас знайти?

— Ми шукаємо Тао Дреса, любий чоловіче. Трапилась проблема, і нам конче потрібна його допомога. — пояснив Грем.

— То вас провести треба до нашого губернатор? — цивер спробував усміхнутися, натомість лише оголив свою напівпусту зелену пащу.

— Ні, не треба, — Лео смакував соковитий атар та ледь встигав витирати рота. — Ми знаємо куди йти.

— Добре! Дякую, що привітати до нас! — сказав цивер та рушив кудись по своїх справах.

— Ти диви, — кинув старий, — Дрес себе тепер губернатором призначив. Треба буде йому нагадати, хто є хто...

Поступово натовп інсектоїдів розходився, а серед місцевих почали набагато частіше зустрічатися люди та ті ж самі лоріани. На свій подив пілот з’ясував, що споріднені види в цьому місці зустрічати було не так спокійно, як на Шибенику чи на Террі-2. «Якісь ми тут... Якісь чужі для цього місця. Наче зайвий раз нагадуємо про нескінченну війну».

— Довго Шостий з Окітою буде сигнатури вивчати? — дратівливо спитав Грем. — Мені, звичайно, приємно з циверами спілкуватися, але не настільки, щоб другу годину по цьому пеклу бродити.

Аппо глянув на небо. Дійсно, дві зірки системи ХʼСанан вже були майже в зеніті, а від приємного вітру залишилися лише поодинокі марева, які з’являлися то тут, то там на великих вулицях Калару. Пілот протер лоба:

— Добре, що я не натягував обладунок. Взагалі б згорів.

— Так а чому цивери так на мене зреагували? — зненацька спитав К3.

— Бо в циверів майже будь-який дроїд є уособленням їхнього Металевого бога, який викрав, щоб це не означало, божественність у Натхненних та закував усе живе в кайдани плоті, — пояснив Лео.

К3 глянув на Аппо, який ствердно кивнув.

— А хто такі Натхненні?

— Пілоте, ти своєму дроїду екскурс в історію взагалі влаштовував? — Лео подивився на пілота та не очікуючи відповіді продовжив. — Натхненними в міфології циверів називають проторасу, яка єдина для всіх живих істот. Коли люди прийшли в Галактику, то навіть їх приписали до «творінь Натхненних»...

Монолог Грема перервав фрегат невідомої фракції, який заходив на посадку. Великий металевий трикутник в оточенні місцевих лоцманів важко зітхав, прямуючи до заброньованого в порту місця. Лео на мить замовк, проводжаючи поглядом корабель, а коли гул двигунів затих, то продовжив:

— А от коли цивери дізналися, як активно людство використовує ШІ, то питання про «творіння» та нашу належність до вже наявної галактичної родини-потомків Натхненних… — вчений зробив дивну паузу, — стало більш дискусійним. Майбутні війни лише підкреслили цю проблему.

— Тобто всі дроїди, навіть нерозумні автоматони, це загроза в очах циверів та Альянсу? — спитав К3.

— Ні, це лише чергова ширма, чергова причина для аристократії вести цю дурацьку війну. Як би ти був загрозою, — Лео вказав на К3, — то чи гралися б з тобою їхні діти?

— Хлопці, — Аппо обірвав діалог, ховаючи радпром. — Шостий сповістив, що можна починати.

***

Тао Дрес жив у височенному будинку, який ледь не торкався дахом поля атмосферного генератора Іден Нексуса. Домівку колекціонера легко було знайти — на тлі невеликих цегляних будівель, вежа Дреса виглядала радше як хмарочос зі старої планети Земля. Напівпрозора башта переливалася у світлі двох світил як калейдоскоп.

— Лео, ти говорив, що якось допомагав будувати цю станцію. Як взагалі... Як взагалі таке можна збудувати? — Аппо дивився на звичайне місто, яке взагалі не виглядало як вузол керування левітуючої планетоподібної сфери у хмарах газового гіганта.

— То був експериментальний проєкт, — пояснив Грем.

Трійця чекала біля входу у вежу, поки охоронці намагалися розібратися з документами.

— Тоді тільки закінчилася війна, і нас, молодих та охочих... Відправили налагоджувати дружбу з вченими Альянсу. Мені випала честь розробляти алгоритми для Іден Нексусу, — продовжував Грем. — Спочатку зробив обробку баз даних для роботи гігантського гіроскопа з ефектом нульової маси, який і приводить станцію в рух. А потім... Що ж було потім... — старий почухав бороду. — Точно, потім я ледь не все програмне забезпечення написав, включно з ВІ.

— ВІ? — запитав пілот.

— Простенька нейромережа, яка може бути асистентом, але не має абстрактного мислення. Корисна штука, щось на кшталт твого К3. Тільки трохи розумніша.

К3 невдоволено покосився на Грема.

— Вибач, друже, — ласкаво сказав Лео. — Я маю на увазі...

— Все гаразд, — відмахнувся К3. — Я машина, а не людина. Єдиний, хто може мене насправді образити, — дроїд вказав на пілота, — тільки мій господар.