Іржаве Серце

— Що таке? — пілот важко плюхнувся на штурманське крісло.

— Гляньте на радар.

Прилад палав червоним світлом — буквально в 35 сотих астрономічної одиниці рухалося щось досить велике. Аппо глянув у лобове скло.

— Нічого не бачу, — Жак визирнув з-за спини пілота.

— І не побачиш, бо…

З пітьми космосу винирнув важкий фрегат. Винирнув настільки близько до Буревія, що можна було побачити його носові екрани та озброєння.

— Бо він виходить з гіперпростору, — завершив Аппо.

— Дідько, — тихо промовив Жак.

— Що таке? — Аппо повернувся до друга.

— Це корабель ватажка рейдерів…

Аппо уважно роздивлявся корабель. Справжня космічна фортеця, постійний екіпаж якої складав більше пʼяти сотень космічних піратів, виглядала як довжелезна металева стріла з маленькими крильцями по боках. «Це ж… Це ж фрегат типу “Зловісний”. Звідкіля у рейдерів такий корабель?» — подумав пілот.

— Капітане, вхідний звʼязок. Відповідаємо? — спитав з динаміку К3.

— Гм, — Аппо напружено перебирав в голові варіанти. Єдиним варіантом порятунку був стрімкий стрибок у гіперпростір:

— К3, зʼєднуй, а сам готуй координати стрибка до Шибеника. Жак, шуруй до мануальної панелі.

Інформатор зник у проході, а дроїд слухняно покрутив щупом в розʼємі радіорубки:

— Ви хто, сука, такі?! — Аппо ледь не оглух від гучності динаміка.

— Легкий корвет, а хто питає?

— Я бачу, що, сука, не дредноут! Повторюю, сука, питання. Ви хто такі? — продовжував волати оператор на тій стороні.

— Туристи, трясця! Що потрібно? — крикнув Аппо у відповідь.

— Ти мені, сука, зуби не заговорюй. Я знаю, що ти з дружками зʼїбався з моєї, сука, шахти разом із моїм, сука, маяком!

— Ти щось плутаєш. Ми тут просто пролітаємо, трохи заблукали.

— Ага, сука, заблукали. Це моя система, сука! Це, сука, система Щелепи!

Пілот нарешті зрозумів, хто саме говорить і чому в цієї людини, а точніше кіборга, такий знайомий акцент. «Тож Жак не збрехав. Дійсно система під контролем Щелепи? Тоді треба якомога скоріше драпати звідси».

— На борту нічого немає, можеш просканувати його, — в голові спливли не дуже приємні спогади про погрози Грелла з приводу глибокого сканування.

— А може краще я, сука, тебе на абордаж візьму? І сам, сука, перевірю? — розривався динамік. — Може ти й на Конфедерацію працюєш, га?

Аппо був щиро вражений, що така падлюка, як Щелепа, зміг вимовити слово «Конфедерація». В уяві пілота ця людина була трохи розумніша за равлика. Хоча обʼєктивно таке порівняння було зневагою до молюска.

— Спокійно! В мене на борту справді нічого нема. Нумо, Щелепа, розійдемося тихо, поки тут черговий патруль армії не зʼявив…

— Ти знаєш, сука, скільки я тих конфедератів вклав?! А ще, сука, бачили мої хробаки твою худу дупу на моєму астероїді. Ти ще й ту руду суку взяв з собою.

— Бажаю вдачі, — коротко сказав пілот та вимкнув канал звʼязку. — Жак, погнали!

Тільки-но пілот смикнув важіль керування двигеном, а зірки за бортом почали зливатися у тонель, як зореліт важко завібрував.

— Якого біса?

Погляд ковзнув на приладову панель — двигуни та їхні магістралі працювали на повну, але вперед корвет не рухався.

— Дідько, — пілот важко протер очі.

— Капітане, доводжу до вашого відома…

— Так, К3, я бачу, що нас гравіпроменем тягнуть. Знижуй прохідну здатність двигену, марна трата часу, — Аппо підвівся та підійшов до люку в коридорі. — Агов, Жаку, вилізай.

— Що таке? Все? Літимо? — смугляве обличчя Жака винирнуло з пітьми.

— Ага, приїхали.

Інформатор лише з подивом глянув на друга.

— Готуємось до нових пригод, — пілот натягнув усмішку та пішов на камбуз.

За кілька хвилин вся новоспечена команда Буревія сиділа у імпровізованій кают-компанії.

— В нас є хвилин десять перед абордажем, — спокійно відвисів Аппо.

— Що? — в один голос запитали Бет та Окіта.

— Що чули. Але не хвилюйтесь, план є.

— Знаючи тебе, — Бет схопилася за свої пістолети. — План полягає, у тому, щоб першими взяти їх на абордаж.

— Саме так, — пілот почухав потилицю.

— Я правильно все почула? — запитала лоріанка. — Це він після ґнадану такий?

— Там після ґнадану ще вінт був, — Бет злобно глянула на Жака.

— Дівчата, обговоримо потім всі деталі, — Аппо піднявся. — Зараз в нас летючка.

***

— Ти впевнений, що спрацює? — руда перевіряла своє спорядження.

— А куди воно дінеться, — Аппо мацав понівечену міміком гомілку. — Окіто? Чуєш?

— Угу, — втомлено протягнула лоріанка в радпромі.

— От і добре. Жак? Бет?

— Готові, — тихо прошелестіли напарники.

— К3, — пілот подивився на дроїда, якого тримав під пахвою. — Давай.

Металеве чудо на колесиках хутко встромило свій щуп-маніпулятор прямо у розʼєм біля гермодверей. У відповідь на обережні рухи дроїда за трійцею спочатку замкнулася герметична переборка, а за мить тиск в проході вже був стабілізований.

З тієї сторони гермодвері почулися здавлені крики рейдерів. Жак поправив запасні стволи на кобурі та глянув на пілота, який також встиг натягнути шолом:

— Як в старі добрі часи?

— Як в старі добрі. Не забудьте про спад тиску, увімкніть голорежим костюмів. К3, відкривай двері, а рубку загерметизуй!

Гермодвері зі свистом відчинилися. На полу на диво світлого та охайного коридору корчилися рейдери. Їхня шкіра вже набула яскравого багряного відтінку, а руки щосили хапалися за горлянки. Пілот не встиг дістати свого бластера, як Бет трьома точними пострілами в голову добила бідолаг.

— В них все одно вже кров кипіла, — знизала плечами Бет у відповідь на засуджуюче мовчання Жака та Аппо.

— Вперед, мало часу! — Аппо повів трійцю вперед коридором.

Поки команда рухалася до найближчої консолі фрегату, пілот подумки прокручував свій же план:

— Окіто, ти запамʼятала?

— Так, кеп. Ви розгерметизуєте коридор, потім добираєтесь до консолі керування електросистемою фрегату, підʼєднуєте К3, я ретранслюю з компʼютера Буревія скрипт, відбувається “бум” і ви повертаєтесь.

— Добре, дуже добре.

— А що за скрипт такий?

— Я колись працював на фрегаті такого типу. У тамошній енергосистемі є вразливість, яка дозволяє влаштувати короткостроковий блекаут усім компонентам, крім аварійної підсистеми. От я й…

З плину думок пілота вирвала перша купка піратів. Майже одночасно пілот, найманка та інформатор влетіли в невеликий натовп рейдерів, які тільки те й робили, що намагалися поцілити в голови комусь з трьох напарників.

В аритмічній метушні Аппо тільки й встигав, що оглушити якогось чергового бандита та тримати рівновагу з дроїдом під рукою. Але ритм битви все ж знайшовся, і пілот знову зловив кураж.

Поступово, крок за кроком, команда просувалася до заповітної панелі, долаючи спротив головорізів. Кожен рухався у своєму темпі — першим йшов капітан Буревія, прямо за ним вривалася у бій руда бестія, яка точно цілила у ворога, а широко відомий у вузьких колах інформатор прикривав їхні спини та рятував від шальної кулі.

Вже на підході до великої консолі настав час викликати ключового учасника плану — лоріанку. Розуміючи, що власник не зможе відірватися від битви, К3 обережно торкнувся скроні його шолома, активувавши звʼязок:

— Дякую, К3! Окіто?

Останні кілька хвилин дівчина мовчки сиділа на підлозі загерметизованої рубки, відрізана навіть від проходу космічним вакуумом. У той момент Окіта нарешті усвідомила, що вся її жага пригод завершується на перегляді тематичних форумів та фільмів, а максимум міцності психіки зводиться до повільних археологічних розкопок.

Поки трійця малознайомих — за одним виключенням — людей боролась із рейдерами, лоріанку трясло та нудило. Більше за все на світі вона бажала опинитися десь у тиші та спокої. Ані красоти космосу, ані гроші, ані пригоди не коштували всього цього.

Її радпром розривався, з пристрою волав знайомий голос незнайомої людини. Ця людина щось казала, давала якісь вказівки. «Вставай!» — командував голос і дівчина підвелася. «Вмикай!» — командував голос і тонкі пальчики били щосили по клавіатурі бортового компʼютера. Кожен дотик до клавіш ніби стирав ще один шар шкіри з пальців, доходячи до самого мʼяса. «Швидше!» — голос не заспокоювався.

Навколо все зупинилося. Перед терміналом стояла маленька лоріанка, без роду та племені, яку щойно незнайома торіанка врятувала від пожежі. Навколо лунали постріли рейдерів, які вбили сімʼю малої, свистіли кулі, проносився мерзотний регіт. Дивна торіанка на імʼя Аша ніжно пригорнула дитину до серця та тихо щебетала про сонечко, барисків* та теплу постіль. Все це було колись, колись дуже давно. Все це винирнуло з глибин памʼяті, обпікаючи серце та душу.

Голос з іржавого пристрою на вусі продовжував давати команди. Тілесна оболонка лоріанки на імʼя Окіта слухняно, хоча не дуже швидко, виконувала все, що казав голос.

— Трясця! Скільки ще чекати? — Бет пролітала повз рейдерів та залишала по собі холодні тіла.

— Ще трохи! — донеслося з-за спини найманки. — Окіта майже завершила завантаження.

— Щось твоя нова подружка не дуже розторопна! — Бет продовжувала винищення піратів.

Аппо однією рукою тримав дроїда, а іншою по можливості допомагав товаришам. Його дивувало, що менше за всіх скиглив Жак — хоча зазвичай саме він цим і займався. Не настільки елегантний як Бет, інформатор вправно тримав свою частину коридору наче то була його власна висота 262.

— К3, що там?

— Готовність — дев’яносто вісім відсотків, капітане.

Краєм ока пілот побачив рейдера, який якимось чином прослизнув через Бет та Жака. Наступну мить пілот вирішував — краще отримати кинджалом по горлу чи все ж завершити завантаження вірусу. Відповідь знайшлася сама собою.

Рейдер лише встиг схопитися за шию, через яку пройшов пекельно гарячий бластерний постріл. Ще одну душу пілот заборгував у вищих сил.

К3 з гуркотом впав на підлогу, залишивши у консолі зламаний щуп-маніпулятор:

— Заволав би, але не відчуваю болі. Конструкція не дозволяє, — серйозно заявив дроїд.

— Вибач, друже, новий куплю.

У коридорі запалало червоне світло та увімкнулася сирена. Залишки рейдерів покидали зброю та зникли у проходах фрегата.

— Що сталося? — навіть через прозорий візор було видно, що інформатор сходиться потом.

Бет подивилася на пілота та перевела погляд на мертвого рейдера біля нього:

— Ба, ти що, все ж летальну зброю вирішив використати!

— Сталося аварійне відключення системи безпеки, — Аппо підвівся з підлоги. — Я дістав щуп К3 раніше, ніж завершилося завантаження скрипту.

— Якого біса?! — Бет налетіла на пілота. — Це нам тепер усіх цих падлюк вбивати?

— Гей, досить! — Жак спробував розійняти пілота та найманку.

— Що далі, га?!

— Злізь з мене, — Аппо скинув з себе Бет та вказав на мертвого рейдера. — Як би ти без мене кораблем керувала? Ця падлюка мене майже зарізала.

— Спокійно б керувала! Як нам тепер звідси драпати? Зараз вся команда Щелепи сюди прибіжить!

— Заспокойся! — не витримав Жак. — Вперше в халепу потрапляєш? Виберемося.

Аппо спокійно оцінював ступінь пошкоджень К3. Він згадував те, як під час останньої зустрічі Бет так само ледь його не прикончила. Правда, тоді причина була ще менш значущою.

Жак та Бет почали сваритися, аж поки у перепалку не встряг пілот:

— Задовбали! Ви можете хвилину помовчати? — гаркнув Аппо. — Ти, Бет, могла би прикрутити своє нахабство хоча б із відчуття вдячності за порятунок.

— Хто кого врятував ще? Я б і сама…

— Можемо повернути тебе на той астероїд, якщо хочеш, — Аппо подивився на Бет.

Руда не встигла нічого відповісти — радпром пілота сповістив про вхідний виклик від Окіти.

— Аппо… Є погані новини… — прошелестів радпром.

— Так, завантаження скрипту не вдалося, знаю.

— Ні, я не про те.

Окіта уважно дивилася через лобове скло Буревія. На її очах з гіперпростору винирнули два корвети Конфедерації та великий десантний корабель типу Нокламатор, прямі гострі лінії якого були покриті синіми смугами. Майже трикутний велетень велично наближався до фрегату Щелепи — майже лялькового на тлі справжнього військового корабля.

— Що?! Нокламатор тут? — глухо спитав пілот.

— Конфедерація? — Жак схопився за голову.

Мить здивування команди перервалася сильним креном на правий борт. Ноги підкосилися самі собою й за мить трійця вже летіла коридором у протилежну від Буревія сторону. «Щелепа намагається здриснути», — подумав пілот.

Буревію та лоріанці у той момент було не набагато краще, ніж команді на кораблі рейдера. Окіту буквально жбурляло зі сторони в сторону кабіною, дівчина намагалася не пошкодити хоча б голову. Рідний корабель же трусило через іншу причину — зараз системи фрегату піратів працювали на живлення головного двигуна, стиковочний шлюз тримався лише на магнітних підсилювачах, а отже й Буревій могло просто відірвати під час наступного маневру.

Коли фрегат рейдерів нарешті вирівнився, Аппо першим підвівся і кинувся до корабля. Він прекрасно розумів, що станеться щось набагато гірше за розгерметизацію, якщо Щелепа вирішить зробити стрибок у гіперпростір з пристикованим Буревієм.

Увесь корпус фрегата завібрував та сильно здригнувся. Судячи з частоти вібрації, рейдерський корабель тільки що пережив пряме влучання іонної гармати Нокламатора. Але фрегат все ще не був розщеплений на атоми, тож Аппо зробив цілком логічне припущення, що то був попереджувальний постріл.

Часу більше не залишалося — корпус завібрував вдруге, але то була вже вібрація, викликана активацією надсвітлових двигунів. От-от корабель повинен стрибнути у невідомість.

Аппо боявся не встигнути. В голові він чітко чув клацання неіснуючого годинника, який відраховував навіть не секунди — миті до неминучого.

Світло в коридорі згасло, а вібрація зупинилася. «Ось і все, назад шляху немає, — з жахом подумав пілот. — Останні батареї корабля перенаправили потужність на двигуни. Зараз фрегат стрибне у гіперпростір».

До стиковочного шлюзу залишалися підступні два-три метри. Здавалося, вже звідси можна було побачити камбуз рідного корвету, але створка шлюзу зачинилася прямо перед обличчям пілота.

Наступні секунди тривали вічність — через скло маленького ілюмінатора Аппо побачив, як товстенний метал обшивки тріснув та буквально розплавився навколо гермодвері корабля. Буревій з якоюсь фантастичною швидкістю жбурнуло зі сторони в сторону, корабель обертався навколо своєї осі як навіжений.

Пілот просто дивився на цю картину. Всередині не було емоцій чи жалю. Була просто пустота. На борту залишилася Окіта, якій вистачить повітря у рубці на декілька годин, а далі — холодна смерть.

Він обережно доторкнувся до скроні:

— Окіто…

Радпром мовчав. На тому кінці ніхто не відповідав.

— Прийом, Окіто! — настирно повторював Аппо.

Мовчання не переривалося ні на секунду. Пілот відчув, як підвищився тиск, як наповнилися вени на шиї, як попри холод на борту фрегата у костюмі стало неймовірно спекотно. Страх та відчай взяли гору над ним, чорні тіні мʼяко обійняли пілота, а далі усе ніби у старому німому кіно.

Спалах — і його кулак зустрічається з металевою стіною. Другий спалах — друг намагається заспокоїти його. Ще один спалах — бідолашний рейдер невчасно вискочив у коридор та був буквально знесений пілотом.

Він не розумів звідкіля ці емоції. Вони просто були, просто щось вело його. Совість відступила — у момент, коли ще один рейдер стікав кровʼю на підлозі. Черговий спалах привів його спочатку в обійми колишньої, яка старими словами намагалася заспокоїти його, а потім тихі тіні все ж поглинули втомлену від двох передозувань та стресу свідомість.

Пілот повернувся до реальності лише у той момент, коли його разом з Жаком та Бет під конвоєм вели на Нокламатор. Головним образом, який наче маяк посеред моря вів свідомість Аппо до поточного моменту, була людина у формі капітана-розвідника з до біса знайомим обличчям.