Іржаве Серце

— Гарна вистава, — сухо сказав Аппо.

— Що тут коїться? — тихо прошипіла Окіта.

— В сенсі?

— В сенсі сенсу, — незадоволено скривилася дівчина.

Аппо подивився на супутницю. Після невеликої паузи він зрозумів, що саме збентежило її.

— Трохи згодом. Давай дочекаємось елю.

— Що. Тут. Відбувається? — продовжувала лоріанка.

— Скажу одне — загрози поки ніякої немає.

— А-а-а, ну це дуже обнадійливо, — Окіта викривила брови та сперлся на мʼяку спинку диванчика.

— Спочатку ель. Потім посередник.

І хоча тривога ставала все сильнішою, Окіта вирішила довіритися пілоту. Зненацька до столику почав загрозливо наближатися ще один силует:

— Це він? Посередник? — тривожно зашепотіла Окіта.

— Це твій новий знайомий, — коротко відповів Аппо

І дійсно, у світлі лампи зʼявився Норі:

— Пані лоріанка та пане у шоломі, — знову досить голосно видав Норі. — Ваше замовлення.

Він обережно поставив на стіл пʼять великих келихів зі світлим елем. Окіта видохнула та потягнулася за напоєм.

— Як і обіцяв — два келихи за рахунок закладу!

— Дякую, Норі! — привітливо сказала Окіта та зробила невеликий ковток.

— Якщо щось знадобиться, то шукайте мене за барною стійкою, — робот тихо розчинився за невидимою межею.

Окіта зробила ще декілька ковтків елю. Це був дивний напій, який до того вона ніколи не куштувала. Солодкі нотки разом із особливим смаком, який неможливо було з чимось сплутати. «Ось тобі й ель… Набагато кращий за горілку».

Лоріанка відкинулась на мʼяку спинку та нарешті розслабилася. Поки Аппо налаштовував свій шоломом, Окіта намагалася розібратися з власними відчуттями. «Щось ти, подруго, й справді трухнула. Звичайний же бар. Чого боятися? Та й пілот тут. Він правий — Грелл Орса був набагато страшнішим, а сальні погляди… До дупи їх».

На мить дівчина забула про все, що коли-небудь її непокоїло. Поряд ніби більш-менш надійна людина, яка не продасть в рабство. Навіть своя каюта є на кораблі. На справжньому космічному кораблі! Це ж фантастика!

А музика… Яка приємна мелодія лунає. Щось таке ліричне, точно з репертуару людської музики…

— Про що думаєш? — Аппо вдруге за останній день вирвав Окіту із вирію приємних думок.

— Я? Не знаю… Окрім дивного бару нічого незвичного немає, — дівчина дивилася на гітариста, що емоційно намагався взяти потрібну ноту.

Це було дивне створіння, яких вона раніше не бачила. Щось схоже на восьминога, але більш людиноподібне. Його щупальця швидко перебирали струни, а з підсилювача лунала грайлива мелодія.

— Ти знаєш чому ми саме тут?

— Та звідкіля ж мені знати, — Окіта кинула трохи захмелілий погляд на візор пілота.

— Тут непроста музика. І не просте приміщення, — Аппо пальцем на дивні пристрої на стінах.

— Що це?

— Це генератори мозкових хвиль.

— А нащо вони потрібні?

— Якщо правильно їх налаштувати, то вони здатні глушити звук та зір за межами конкретної зони. Ось скажи, — Аппо також відкинувся на диванчику. — Про що розмовляють люди за сусіднім столиком?

Окіта подивилася направо. Ще один столик із круглим диваном поряд. Якісь силуєти, якась розмова. Здавалося, що це просто білий шум, але ненав'язливий. Тепер все почало ставати на свої місця.

— Це все ті генератори. Диви, — Аппо вказав на котушку генератора прямо над їхнім столиком. — Нас також не видно і не чутно. Ось і вся причина твого збентеження.

— А чому музика настільки приємна? Ну тобто я і до того музику в житті чула, але ця… Ніби якось по-особливому звучить. Мені… Мені так добре від неї.

— Тому що динаміки музикантів налаштовані в асонанс до хвиль генератора. Це підсилює ефект.

— Нащо ця штукенція взагалі?

— Щоб можна було приватно побалакати у людному місці. У «Зеленому Зимородку» укладаються угоди на трильйони кредитів. І зазвичай вони нелегальні. Ось там, куди ти подивилася, зараз намагаються продати дві тони шайсу. А ось там, — Аппо вказав на столик зліва. — Купляють цілу зоряну систему.

— Стій-стій-стій, — Окіта наче прийшла до тями. — А як ти їх чуєш?

Пілот постукав по шолому.

— Хіба У такому закладі не повинен бути хтось по типу секʼюріті, який буде не допускати людей з цікавими приладами на голові? — здивовано спитала Окіта та вказала на шолом пілота.

— Ну, «Зелений Зимородок» виключення з правил. Зазвичай у таких закладах саме така система і діє. Але тут відвідувачі можуть робити що завгодно. Ти думаєш чому Норі так голосно сказав про мій шолом? Він же не такий дурень, щоб повірити, що я інвалід.

— Щоб інші люди мали це на увазі! Тому ті силуети… Відвідувачі, — Окіта поправила саму себе. — Одразу покинули бар. Але чому ж їм не йти туди, де таких як ти не пропускають?

— Бо «Зимородок» незалежний бар такого типу. Інші таки заклади зазвичай належать корпораціям. Так, таких як я туди не пустять. Але все, що ти там скажеш, буде записано і оброблено, а згодом використане проти тебе без твого відома. А тут повна конфіденційність. Тим паче тутешні генератори достатньо потужні, щоб навіть через мої пристрої я не міг почути все.

Для кращої обробки нової інформації Окіта заправилася залишком елю. Поступово фокус уваги з поточного моменту перемкнувся на музику, тож лоріанка знову почала ловити кожну ноту у прекрасному виконанні інопланетного ансамбля. Ритм пісень постійно змінювався, але залишався у межах приємного заціпеніння.

В якийсь момент Окіта зловила себе на думці, що не хоче, щоб цей вечір добігав свого логічного кінця. Руки та ноги приємно покалувало, а повіки ставали все важчими. Було вже так байдуже на того посередника…

— Можу приєднатися? — почувся чоловічий голос зі сторони.

— Мертві джоляри… — почав Аппо.

— Звичайно, що якщо джоляри мертві, то вони не гудуть, — донеслося у відповідь.

— Сідай, — пілот вказав на місце поруч із собою.

Окіту наче викинуло з гіперпростору. Поряд з ними сидів похмурий чоловік, який був трохи старший за пілота. Гострі риси обличчя доповнювалися глибокими мутнувато-оксамитовими очима. Зі сторони людина нагадувала якусь потойбічну істоту, від якої за кілометр несло неприємними секретами.

Два втомлених ока дивилися на лоріанку та пілота з-під неохайно вкладених чорнявих штор. Темні кола доповнювали образ загнаного хижого звіра. «А я думала у Аппо синці під очима великі».

— Хто ти? Минулого разу посередник був інший, — з недовірою запитав Аппо.

— Як для пілота за контрактом забагато питань, — у незнайомця був приємний, бархатний тембр, що заповнював увесь навколишній простір та сильно контрастував з його зовнішностю. Він потягнувся за келихом елю:

— Хм, непогане пойло.

— Питання залишається все тим же.

Окіта відчула незадоволеність пілота. Судячи з оповідей Аппо, посередник мав виглядати, як хлопець років двадцяти, з румʼянцем на щоках та широкою усмішкою. Ця ж людина під цей опис явно не підходила.

Чоловік залпом добив майже весь келих:

— До твого відома доношу інформацію, що вартість контракту піднялася до двох мільярдів кредитів, — посередник протягнув новий чек пілоту.

— З чого така щедрість?

— Бо товар дуже важливий, — незнайомець встромив свій погляд на Окіту. — Ти повинен був прийти один.

— Ну так якщо б попередили, що посередник змінюється, то може і прийшов би, — відмахнувся пілот.

— Гарна дівчина, — чоловік прискіпливо вивчав лоріанку.

Їй не сподобалась така увага до своєї персони, втім реальної загрози від посередника не відчувалося. Поки пілот уважно вивчав чек, незнайомець продовжував вдивлятися прямо в очі лоріанці, аж поки не спитав:

— Наймана працівниця?

— Не тільки гарна, а й кмітлива, — кинула Окіта. — І, доводячи до вашого відома, не якась рабиня, а справжній механік та другий пілот.

Чоловік мовчки вислухав репліку лоріанки. Він обережно дивився по сторонах, переводячи погляд зі столика на барну стійку та на вхідні двері.

— Пілоте, на твоєму кориті ще й механік потрібен? — із іронією запитав новий посередник.

— Навряд чи тебе цікавить стан мого корабля, — суворо відповів Аппо.

— Помиляєшся, пілоте, — чоловік зробив останній ковток свого елю та безцеремонно взяв останній повний келих. — У нас ще є робота для тебе.

— Не слід забігати наперед, — Аппо дістав з кишені на поясі якийсь флакон та поставив перед посередником. — Ви ще за це не заплатили.

Чоловік взяв до рук флакон та підніс його на світло. Він прискіпливо дивився на нього під різними кутами, перевертав, трохи збовтував. Після того підніс до носа та відкупорив ємність.

— І правду кажуть, — чоловік хутко закрив флакон після першого ж подиху. — Забориста ця субстанція, подай Боже.

Окіта дивилася то на посередника, то на сусідні столики. Аппо про щось говорив із чоловіком, а той поступово перестав слідкувати за тим, що відбувається навкруги. Здавалося, що дві кружки елю трохи заспокоїли його, посередник досить привітливо почав відповідати на питання та сам ставив нові. Окіта не дуже вслухалася у їхній діалог, але інколи вкидувала дотепний жарт — все як і просив напарник.

— Повертаючись до питання посередника, — продовжував чоловік. — На жаль мій попередник не виправдав очікувань замовника. Тому я тут.

— Мені слід через це перейматись? — обережно спитав пілот.

— Якщо ти не зникнеш з нашим товаром, то ні. Наша організація… — посередник зупинив погляд на Окіті. — Досить лояльно ставиться до своїх працівників, які виконують зобовʼязання.

— Я не ваш працівник.

— Хіба? Ти ж на нашій зарплатні, пілоте. Можна вважати, що ти один із нас.

— Уявлення не маю чим ви займаєтесь та навіщо вам стільки товару. І знати не хочу.

— Та годі тобі, — втомлено відмахнувся посередник. — Всі ми комусь належимо. Всі ми комусь вірні. Всі ми чогось варті та чогось коштуємо. Питання лише в тому чи не продешевив саме ти.

— За два мільярди кредитів?

— Це питання риторичне, пілоте. Риторичне. Що з приводу оплати?

— Я хотів запитати у тебе.

— Наша організація, згідно з укладеним раніше контрактом, може виплатити озвучену суму у будь-якому зручному для тебе вигляді.

— Готівка.

— Ти з дуба рухнув? — очі посередника майже вилізли з очниць.

Секунду чоловік намагався знайти потрібні слова, поки не перейшов на злий шепіт:

— Як я тобі два лярди готівкою виплачу?

— Не тільки ти читав контракт, друже, — Аппо відкинувся на крісло.

— Добре, я переговорю із замовником і дам тобі відповідь, — посередник вмить змінив вираз обличчя і почав повільно підійматися.

У цей момент Окіта відчула, що щось не так. Чуйка не підвела дівчину: навколо майже не залишилося відвідувачів, навіть музиканти кудись зникли. Але відчуття нетаковості ситуації доповнилося тим, що тих поодиноких людей та інопланетян, які залишились, тепер можна було розгледіти набагато краще.

— Пілоте… Пілоте! — Окіта смикнула пілота за рукав

— Га?

— Мені здається, що тут вже… Ну, смажена свиня.

— Що? Якого біса? Що сталося? — Аппо повернувся до Окіти.

— Людей стало краще видно. Щось не так з тими генераторами.

Краєм ока пілот помітив якийсь рух біля вхідних дверей. Через секунду пролунав перший постріл.

Не встигла Окіта й оком змигнути, як опинилась на підлозі — Аппо різко штовхнув її вниз. Коли пілот вже збирався вистрілити у відповідь, посередник, наче справжній десантник, опрокинув стіл та зробив маленьку барикаду.

— Сюди, бовдуре, — скомандував посередник.

Аппо в ту же секунду сховався за перевернутий стіл. Постріли продовжувалися. Ще за мить почулася кулеметна черга. Біля барної стійки крутився Норі та палив зі свого бластера у нападників.

— Ніхто не може нищити мій бар, крім мого власника! — динаміки Норі буквально розривалися від гучності.

Аппо обережно визирнув із-за стола. Якісь велетенські ящери із товстезними кулеметами буквально знищували приміщення. Пілот кинув погляд на Окіту — шкіра лоріанки набула якогось нового, білосніжного відтінку. Дівчина крутила в тремтячих ручках бластер, намагаючись хоча б якось його налаштувати.

— Може щось вже будемо щось робити? — спокійно спитав посередник.

Спокійний вираз обличчя чоловіка сильно здивував пілота. Відсутній погляд посередника ніби натякав: «Кожного дня буваю у таких ситуаціях, нічого незвичайного».

— А що ти мені пропонуєш?

— Ну, до прикладу, відволікти увагу гандонів на себе?

— А ти?

— Я-то виберусь, а ти, здається, забув, що в нашій компанії ще є дама, — чоловік вказав на Окіту. — Яка ледве бластер тримає в руках.

Постріли продовжувалися. Здалося, що уся увага нападників зосереджена на Норі. Той стоїчно тримав оборону барної стійки та безупинно крив відбірним матом зелених ящерів.

— Сидіти не варіант, — посередник визирнув із-за стола. — Ось інші відвідувачі також гасяться із зеленими гадами. А, там ще червоні гади є!

— Варіанти? — Аппо не міг просто довіритися посереднику.

— Прикрий мене, а я виведу звідси лоріанку.

— Може хоча б візмеш бластер?

— Він, тойво, Аппо… — тихо промовила Окіта. — Він зламаний.

— Ось бачи…

Посередника перервало дике волання ящера. Через секунду автоматна черга пройшлася і по столу-барикаді, за яким ховалися посередник, Окіта та пілот.

Слід за цим приміщення заповнив дим. Зелені тварюки запустили димові гранати.

— Потрібно пройти через сцену, а там — прямий коридор до виходу, — гукнув пілот, намагаючись перекричати кулемети.

Посередник нічого не відповів. Він хутко, зі знанням діла, підхопив Окіту:

— На рахунок три, — сказав чоловік. — Раз, два…

Замість очікуваного «три», Аппо вискочив з-за імпровізованого укриття та мітко поцілив прямо у голову найближчого ящера зі свого останнього працюючого бластеру

— Хутчіш, в мене вже другий! — крикнув Аппо.

Пілоту спочатку здалося, що ящерів було всього декілька. Але по факту бар штурмовала невеличка армія зеленуватих гуманоїдів. Коли усвідомлення цього накрило свідомість, Аппо лише те й робив, що перекатувався між дивом вцілілими диванчиками та столами, подекуди цілячи прямо в противника. «В падлюк легше стріляти, не коли вони благають про швидку смерть», — перед очима постав силует Олекси.

Складно було сказати, чи вбив він когось, але після кожного пострілу ящери все гучніше кричали та також почали будувати свої барикади. Але й тут нападників спіткала біда — з іншого боку бару їх нищив Норі. У того вже була відсутня частина голови, а з тулуба стікала суміш з крові рептилій та машинного масла. Але він стояв, стояв насмерть.

— Ви скоро там? — пілот намагався розгледіти щось через плотну завісу диму.

— Прямо за тобою, — посередник з Окітою на плечі перебігав від одного дивана до іншого.

— До сцени, а потім прямо, — Аппо намагався тримати темп битви, але водночас координувати дії новоспеченої команди.

— Зараз до сцени, прикривай! — крикнув посередник.

Аппо вискочив із свого укриття та рванув до звірюг. Перший, другий, в упор. Ще один влучний вистріл. Мінімум три точно мертві. Краєм ока пілот бачив, як посередник таки встиг добігти до сцени та сховатися за важкою подобою роялю.

Все йшло непогано до моменту, коли з диму прямо на Аппо не вистрибнув ящер. Від несподіванки хлопець ледь не втратив рівновагу, але дивом залишився на ногах.

Перед очима промайнула огидна морда істоти та масивні щелепи, вкриті дрібними лусками. Прямо в душу пілота дивилася величезна паща з товстими зубами і той зрозумів, що від смерті його врятує тільки диво. Очі ящера видавали справжню ціль — слабо захищену шию хлопця.

Вже прощаючись з життям, пілот ловив обривки спогадів про особливості ротових порожнин хгаварів, які прямо зараз продовжували штурмувати бар.

— І запамʼятайте, діти, — солодко співала вчителька Інна, — з хгаварами ви повинні бути обережними! Адже їх слина містить багато бактерій, які при контакті з кровʼю людини викликають сепсис та болісну смерть. Оберігайтеся навіть найменших укусів…

Але милий образ улюбленої вчительки середніх класів дивним чином трансформувався у все того ж хгавара, якому залишалося лише зімкнути щелепи на шиї парубка. Ще секунда і всі страждання…

Почувся звук зламаних кісток. Хгавар впав на пілота та прибив його до підлоги, одночасно намагаючись зупинити кров, яка била джерелом із місця, де ще мить тому назад був стрункий ряд зубів.

Власне, цієї миті вистачило пілоту, щоб приставити бластер до нижньої щелепи ящера та всадити декілька зарядів.

— Пане в шоломі! — кричав Норі. — Біжіть! Не гайте час! Ваші друзі вже встигли…

Робот із останніх електричних сил стримував напір ворога. В барі ще залишалися близько шести чи восьми хгаварів, які сфокусували всю свою увагу на Норі.

— Протокол TL-01, — голос Норі перестав звучати як людський.

З-під програмної оболонки нарешті можна було почути справжній роботичний акцент:

— Активація запущена. Самознищення через 3…2…

Ящери наближалися до робота ніби не розуміючи, що станеться за секунду. Аппо з останніх сил скинув з себе мертвого хгавара, підірвався з місця та кинувся у сторону виходу за сценою.

Потужний вибух підкинув його в повітрі метри на два вперед.