Іржаве Серце

Нутрощі корабля Бет сяяли подібно її дитячій усмішці. Кожна поверхня блищала, кожен предмет обережно прикручений до свого місця, кожна деталь втілювала чистоту та перфекціонізм. У цьому ідеальному порядку не вистачало головного — душі, яка б додавала життя цій холодній крихті льоду.

Пілот впевнено крокував до кают-компанії, коли на його шляху зʼявилася іменна панель корабля. На ній красувався сріблястий напис «Морріган» на чорному тлі, під яким були наведені специфікації корабля. Судячи з технічних характеристик, Морріган дійсно була прототипом нової лінійки легких корветів верфі Андронос СпейсШип. Ця ж компанія й створила ЛКК-1 моделі «Зоряний дослідник», який носив назву Буревій.

Ні, то не могло бути простим збігом. Бет не могла просто взяти й обрати правонаступника колись їхнього спільного корабля. Чи могла? «Полиш надії всякий, хто зайшов сюди», — шепотіли голоси в голові Аппо.

Крім вдосконалення двигенів та маршрутизації паливних ліній, Морріган отримала ще й кілька додаткових кают. І це при тому, що розміри корабля були майже такі самі, як у Буревія. «Дідько, як мені не вистачає цих кают… Може вдасться якось модернізувати мій корабель?»

— Я дурію з цього… — тихо сказала Окіта, яка ледь встигала підбирати слину, вивчаючи технічні характеристики з тієї ж панелі.

— Так, корабель вищого класу… — сумно протягнув пілот. «Мені на таку лайбу все життя батрачити доведеться».

— Пілот, лоріанка! — пролунало з динаміку над їхніми головами. — Чекаю на вас у кают-компанії.

— Тут ще й повноцінна кают-компанія є… — щелепи Аппо стиснулися.

— Ну, це звичайно не камбуз на Буревії, але також піде, — відмахнулася Окіта.

— Пілоте, неси свою дупу сюди! — динамік запрацював на повну потужність.

— Йдемо, Окіто. Все одно від нас не відчепляться.

— Та й нарешті… Хоча б якась двіжуха.

Аппо нічого не відповів, лише втомлено рушив до приміщення, яке знаходилося на іншому боці корабля. Здавалося, що весь відпочинок на прекрасній Карелі був марним — туга та безсилля знову починали хвилями накатувати на хлопця.

І все ж цікаво було вивчати Морріган. Дати на іменній панелі свідчили, що корвет знаходиться у власності Бет всього кілька місяців, але за цей час корабель встиг перетворитися на справжній альманах її характеру. Часу на адаптацію до нового корабля було обмаль, але в салоні вже відчувалася рука господині — бездоганна чистота, повна відсутність пилу, легкий цитрусовий аромат у системі кондиціювання, ідеальний порядок.

Саме з таких дрібниць-цеглинок і складалася її особистість; їх неможливо було сховати чи знищити. Це було майже компульсивними рисами людини, яку пілот так сильно колись кохав. Іронічно, що цеглинки залишилися, а от та людина — ні.

***

В кают-компанії сидів Шостий та з відсутнім виразом обличчя порався з якимось дроїдом. Лише сівши поряд, Аппо зрозумів, що посередник крутить в руках К3.

— Ти що з ним зробив, Шостий? — злісно прошипів пілот.

— Потім поясню, — загадково сказав Шостий та поставив К3 на стіл. — Нумо, К3. Як ся маєш?

Дроїд завібрував та підняв роботичне око з трьома діодами. Кілька секунд він мовчки переводив погляд то на пілота, то на Шостого, то на Окіту, яка щойно зайшла в приміщення. Зрештою, динаміки запрацювали:

— Капітане-розвіднику! — рука-щуп зробила щось схоже на військове привітання. — Власнику! Пані Окіта! Я дуже радий вас всіх бачити.

Аппо приголомшено дивився на К3, точніше на знайомий корпус в якому вочевидь знаходилася зовсім інша матриця особистості.

— Це що за…

— Я сказав тобі — все згодом, — Шостий ледь помітно підморгнув пілотові.

— А-а-а, К3, — Окіта, зрозумівши умовний сигнал Шостого, зніяковіло посміхнулася. — Як я тебе рада бачити, любий ти мій!

— Пані Окіта, — двійник К3 перевів погляд на лоріанку. — Я чекав на цю зустріч довгих три тижні…

— Сподіваюся, що в тебе були вагомі причини для апгрейду мого дроїда, — Аппо намагався усіма доступними способами виказати своє невдоволення.

— Не сумнівайся, Аппо, не сумнівайся. Причини були настільки вагомими, що ти краще сиди, бо впадеш, не дай Боже, — Шостий посміхався, але його очі продовжували дивний танок, котрий радше нагадував морзянку.

— Хоча б честь віддали командиру, — в кают-компанію влетіла скуйовджена Бет.

— Пані капітанка! Радий бачити! Бажаю міцного здоров’я! — К3 відважив салют рудій.

— О, дідько, тільки тебе не вистачало на борту. Шостий, нащо ти його з собою взяв?

— Я ознайомився з матеріалами справи, пані капітанка, — чоловік закинув нога на ногу. — І вирішив, що нам знадобляться обчислювальні потужності…

— Досить цієї тарабарщини. Краще вже лоріанка на борту, ніж цей мотлох, — Бет кинула важкий погляд на Окіту, яка всілася на диванчику й тримала К3 на руках, мов кошеня. — Зрештою, може дійсно… Дроїд-механік та його кишенькова лоріанка, — руда скривилася та сіла на місце капітана.

— Пані капітанка… — почав Шостий.

— Досить з мене твоєї отруйної люб’язності, Шостий. Ти ніколи не визнаєш мене не тільки старшою, ба навіть рівною собі, хоча ти просто звичайний капітан-розвідник… Що там твій дружок, як його там… Ервін? Мітить в генерали в свої тридцять? Ймовірно, багато доведеться дуп цілувати.

— Мене не дуже хвилює те, скільки дуп доведеться вилизувати Лайтоллеру, пані капітанка, — сказав Шостий. — Втім, мене більше цікавить скільки довелося дуп вилизати тобі, щоб отримати цей експериментальний розвідувальний корабель. Чи можливо дупа була одна? Мене, напевно, знудило би одну й ту саму дупу полірувати.

Аппо з Окітою, м’яко кажучи, здивувалися невимушеному тону, з яким Шостий видавав все, що думає про Бет та її призначення. Ще більше пілота дивувало те, що Бет сприйняла слова розвідника абсолютно байдуже. Ані тобі скривленого обличчя, ані спопеляючого погляду. Судячи з усього, найбільше в цьому житті Бет доводив до сказу сарказм пілота та факт існування молодої лоріанки.

— Про тебе правду говорять, Шостий, — жінка усміхнулася. — Я думала, що тобі не вистачить волі повторити все це на публіку. Хоча чому тут дивуватися. Я більше дивуюся цим двом особам, — Бет дістала напівпрозору пляшку з-під стола. — І як вам тут? Кажуть Карелі останні кілька років бʼє рекорди серед молодят…

— Досить! — голосно сказала Окіта.

Від неочікуваної репліки навіть Бет підняла брова.

— Досить! — продовжила Окіта. — Я не його, — рука лоріанки вказала на Аппо, — дівчинка для забавок. Нас зв’язує лише те, що я найманий механік на його кораблі, а волею… долі… — Окіта ніби сама здивувалася своїй відвазі.

— Продовжиш? — загрозливо спитала Бет.

— Так! Якщо ти, сучка, так ненавидиш лоріан, то май сміливість сказати про це прямо мені у вічі. А якщо дратую тебе через те, що подорожую з твоїм колишнім, то поспішаю заспокоїти — мені він не всрався. І ти мені не всралася. Можеш залишити мене тут, на цьому острівку. Але якщо мені дали оце, — Окіта вскинула в повітря руку з паспортом. — То будь так люб’язна, або довези мене до найближчої станції, або стули пельку і дай мені виконувати свою роботу!

Шостий просто мовчки сяяв та тягнув либу, а Аппо уважно спостерігав за Бет. Дивне полумʼя, яке розгорялося у незнайомих очах вщухло. На його місце прийшов дивний спокій, ніби частина невидимих пілотові питань в голові жінки, нарешті відпустили її. Ніби вона почула все, та навіть трохи більше. Аппо не міг зрозуміти, боятися цього чи радіти.

— Друзі, — Шостий тихо підвівся. — Я розумію усю ситуацію. Ні, правда. Особливо тебе, Бет. Мало того, що обіцяли керування місією, а тепер наказали підкорюватися звичайному розвіднику, так ще й старий знайомий на борту, — чоловік підійшов до великого ілюмінатора та подивився на океан. — Але ми всі частини одного ланцюга. Хтось тут за грошима, хтось за покликом долі, хтось за новим званням. Це не повинно нас сварити. Давайте виконаємо задачу і кожен отримає своє.

— Це що за неочікувані відвертості, га? — руда ще раз приклалася до пляшки.

— Бо у нашої невеликої, але, сподіваюся, що у майбутньому дружної команди, є потенціал, — сказав Шостий. — Бет, на кораблі ти — капітан. Твоє слово закон. Але операцією командую я. Тож все, що не стосується стану корабля, знаходиться під моєю юрисдикцією. Окіто, — розвідник подивився на лоріанку. — Як тобі корабель?

— Крутий, нічого не скажеш, — розгублено знизала плечима дівчина.

— То будь механіком… Принаймні, на якийсь час, — дивна інтонація зірвалася з вуст Шостого. — Пілоте? Керувати кораблем зможеш?

— Ще б пак, — відвісив Аппо.

— От і все, — Шостий сів навпроти Бет. — Бачиш? Всі будуть займатися своєю справою. А якщо все піде, як треба… То й твій корабель ми звільнимо дуже скоро. І звання своє отримаєш. Та й ще раз нагадаю про свою пропозицію…

Зловісна тиша повисла в кают-компанії. Бет витерла губи, дивлячись то на Окіту, то на свій значок капітана, що висів на грудях. У цьому мовчанні, здавалося, вона перераховувала аргументи за й проти.

— А знаєте… — Бет кинула мʼякий погляд на Шостого, ніби сигналізуючи про щось. — Хрін із вами! Друзями може не станемо, але й цапатися з усіма в мене жовчі не вистачить.

— Це вже інша справа! — усміхнувся Шостий. — Отже, любі мої товариші по нещастю… Бет це вже й так знає, але… Аппо, Окіто… Напевно ви повинні знати те, куди ми летимо.

— Не тягни вже! — в один голос сказали пілот та лоріанка.

— Якщо коротко, — Шостий підійшов до круглого вікна та склав руки за спиною. — Наша ціль знаходиться на теренах Альянсу.