Іржаве Серце

Шостий витріщався на діру, яка залишилася після вибуху. Головну залу очікував довгий ремонт, як і весь Стікс Ентерпрайз, адже вибух не знищив — він з’їв частину будівлі.

— Це гравітаційна бомба, — констатував Грем, видираючись в отвір на стелі зали. — І якщо тут таку зброю використовують, то я вже не знаю…

— К3! — розвідник волав у радпром. — Жак! Дідько, вони не виходять на зв’язок. Окіто, що там взагалі? Що із залою?

Лоріанка з астрономічною швидкістю та надлюдською точністю зламувала одинокий термінал на стіні, один з багатьох технічних комп’ютерів у Палаці.

— Га! Могли й краще вигадати пароль. Ну дурні, — усміхалася Окіта.

— Не час для розваг, подруго, — Бет важко зітхнула.

— Ай, ну вас. Пережили б ви те, що пережили ми з пілотом… — лоріанка запнулася.

— А що було? — спитала Елізабет.

— Вочевидь, щось не дуже хороше, — Грем ніби зрозумів усю недолугість ситуації. — Окіто, що по камерам?

Дівчина вже встигла залитися рум’янцем, але поправила своє розпатлане волосся та ввела якісь команди в консоль. На моніторчику з’явилося з десяток зображень з камер у різних частинах Палацу.

— Холєра та проказа наказали довго жити… — промовив Лео.

Аппо вперше побачив Грема таким переляканим та сам зазирнув в екран.

А причина для страху була. Майже всі проходи та прольоти так чи інакше постраждали від вибуху. Відносно цілими були лише верхні поверхи та опорні конструкції Палацу, але вони повнилися роботами служби охорони.

— Вниз не варіант, — Шостий перемикав камери. — Тут вільного падіння метрів сто, ми розіб’ємося навіть якщо вигаданий друг пілота особисто кожного супроводить… А мої двигуни не зможуть це падіння загальмувати.

— Що за вигаданий друг? — спитав Грем.

— Думаєш? — Аппо наблизився до розвідника. — Може вийде? Я якось буду підхоплювати…

— Не ти, а… Не ти будеш нас витягувати, а клятий мімік, — Шостий протер очі. — І в нього є радіус дії. Я побачив це, коли спостерігав, як ти одурманених гостей косив. Тінь не відходить від тебе більше ніж на п’ять метрів і то за великої потреби, в основному — майже від тебе не відривається.

— Це у пілоті мімік вже розвинувся? — Грем відкрив рота.

— Тихо! — рявкнув Шостий. — Дайте подумати.

Команда й справді замовчала. Розвідник напружено ковтав слину та стискав жовна у спробі скомпілювати хоча б якийсь варіант дій, але до такого форс-мажору було складно підготуватися навіть у теорії.

— Грем… — зненацька промовив Шостий. — Зв’язок з К3 буде кращим, якщо поряд не буде стін, так?

— В теорії звичайно воно так… — знизав плечима Лео. — Але як знати?

— Тоді шлях один, — розвідник втупився у темряву технічної шахти, яка вела кудись догори.

— Шостий, ні! — запротестувала Бет. — Палац ззовні майже ідеальна напівсфера. Ми навіть якщо дістанемося верхівки, то просто скотимося до низу. А до того ж поліцейські корвети! І снайпери! Краще вже розбитися зараз, стрибнувши в цю діру.

Руда визирнула з отвору в підлозі та ледь не втратила свідомість від приливу крові — знизу різанина й не думала закінчуватися. Палац зараз виглядав як наполовину зжертий труп з голими металевими та бетонними кістками, але на всіх без винятку рівнях люди та інопланетяни продовжували бій.

— Тільки наверх. І ні кроку назад. Звідти нас заберуть наші хлопчаки. Аппо, веди команду. Я позаду прикриваю.

— Шостий, давай я замкну стрій, як завжди…

— Це наказ, пілоте. Окіта нехай дорогу вказує. Як завжди.

Команда хутко зібралася біля одного з проходів, а пілот по одному допомагав вибратися їм на рівень вище. Лише Шостий відкинув пропозицію допомоги і просто підстрибнув за допомогою своїх двигунів. Ніхто не міг збагнути, скільки ще доведеться пройти, але загін мовчки крокував вперед, подекуди відстрілюючись від нападників.

***

Кожен наступний рівень давався команді все складніше. Серед нападників та офіцерів безпеки деінде траплялися звичайні перелякані гості Палацу, але задачу це не спрощувало. Аппо як міг вів загін уперед, уникаючи великих проходів, де точилися запеклі бої.

Під час переходу до чергового технічного коридору команда зупинилася на короткий перепочинок. Бет, Окіта та Грем конче потребували кількох хвилин у спокої, Шостий ще тримався на адреналіні, а пілот… Аппо ніби передав усі свої тривоги Тіні й просто виконував те, що йому казали.

— Мапа в тебе?

— Так, Шостий, — Окіта похлопала внутрішню кишеню шкіряної куртки. — Все з собою.

— Добре… Прямуємо далі на дах Палацу. Звідти…

Навіть поодинокі аварійні ліхтарики одночасно згасли, дозволивши темряві захопити увесь доступний простір. Десь зі сторони, звідки загін прийшов сюди, почулися важкі кроки. Вочевидь металева підошва власника тих черевиків зі свистом торкалася підлоги, породжуючи гидотний лязкіт.

— Ви можете забрати в мене частину мене, — зашипів з пітьми ДМ69, — але це не означає, що я не візьму свою плату. Як мінімум за два безкоштовних квитка на концерт…

Тінь першою побачила два сині вогники десь вдалині. Вона-то й спрямувала руку з бластером у бік робота. Пролунав постріл.

У відблиску бластерної плазми, яка летіла коридором, Аппо на око прикинув відстань до противника — більше десяти метрів відокремлювало команду від розлюченого діджея. Якщо теорія Шостого була правдивою, то Тінь не змогла б дотягнутися до нього.

Поки плазма ще освітлювала коридор, Аппо встиг побачити й кидок діджея у сторону команди. Майже рефлекторно пілот зробив швидкий крок назустріч, спрямовуючи усі ментальні сили істоти у бік робота. Кулак Тіні от-от мав зустрітися з металевою мордою ДМ, але замість цього рука створіння прилетіла точнісінько в стіну, що ніби з-під землі виросла.

Ситуацію врятувала Окіта, яка вчасно смикнула за найближчий запобіжник. Гермодвері зі свистом відділили команду від робота, а з іншого боку пролунав сильний удар металу об метал. Світло знов наповнило коридор.

— Окіто, рятівниця наша, — Шостий потиснув руку лоріанці. — Йдемо, ця потвора не відстане від нас.

Команда знову стартувала та цього разу майже не звертала увагу на озброєних нападників, адже позаду їм у спину дихав ДМ, що жадав повернути металеву пластинку. Так чи інакше, компанія змогла дістатися до останнього поверху Палацу.

Всі приміщення рівня мали прозорі стелі, через які можна було побачити зелену туманність та все, що відбувається навкруги самого Стікс Ентерпрайз. Шостий почав видзвонювати К3 щойно переступив поріг найвищого поверху будівлі:

— Жак, прийом! К3! — розвідник смикав радпром. — Нумо!

— Я вже поряд, дурні, — ДМ69 шепотів у радпром замість К3. — Чекайте!

— Дідько! Клята залізяка! — Шостий подивився на стелю та витріщив очі. — Я ж не один це бачу, правда?

Всі майже одночасно підняли голову та застигли із відкритими ротами. Лише Бет наважилася перервати мовчання:

— Я напевно десь головою вдарилася, але це… Ну не можуть бойові фрегати Конфедерації висіти над Шибеником! Ну не можуть! І… цілий дредноут Альянсу…

— Не знаю, куди ми потрапили, друзі, — Шостий взявся за рушницю, — але звідси треба валити якомога швидше.

Тільки-но компанія зробила один поворот у бік виходу на дах Палацу, як дорогу перегородив пошкоджений Окітою, але не зламаний обставинами ДМ69.

— Ні з місця! — робот знову направив вперед свої руки-пістолети.

Шостий вже зібрався поцілити в діджея, коли почув, як з усіх сторін команду оточують схожі на ДМ роботи.

— ДМ, дай пройти і всі будуть живі та здорові, — проскрипів Шостий.

— Пластину!

Аппо спробував викликати Тінь, але істота чомусь сховалася глибоко в тілі й зовсім не бажала виходити. З останніх сил пілот уявив найближче майбутнє, але замість цікавих картинок перед очима відчув тонку цівку крові з носа.

— Пластину! — повторив ДМ69.

— Хріна тобі лисого, а не мапу! — почувся з-за спини знайомий голос.

Навкруги знову запалала плазма, полетіли кулі. Шостий одним рухом вклав команду на підлогу, а сам прийнявся допомагати неочікуваній групі підтримки. Після короткої перестрілки Тінь все ж таки з’явилася — та нарешті винищила залишки ДМ69, остаточно спопеливши його корпус прицільним вибухом.

— Шостий!

Аппо піднявся та побачив Ервіна Лайтоллера. Красень-блондин радісно обіймав товариша по службі та щось з поважним видом говорив.

— Часу обмаль, Шостий, — Ервін наблизився до команди. — Радий вас всіх бачити живими… Навіть тебе, Бет, — командор кивнув рудій. — Але вам час тікати звідси.

— Подруга Шостого ніби казала, що ти на фронті, — зухвало кинула найманка.

— То вже інше питання, де я був. Ваше завдання в силі. Шукайте те, що попросив вас генерал. Для цього вам краще якомога швидше звідси втекти.

— Куди, Ервіне? — Шостий вказав на дах. — Я не можу зв’язатися з нашим дроїдом.

— Не знаю… Ми тут взагалі випадково, — командор вказав на купку розвідників, які щось шукали у залишках роботів. — Наша дорога лежить вниз.

— Що хоча б відбувається?

— Суповий набір, Шостий. Диверсія, влаштована Конфедерацією, теракт, спланований ГВП та пограбування банку, яке проводиться силами рейдерів. А, і сили Альянсу на додачу. І з цим усім доволі непогано справляється місцева поліція. Вклали вже майже всіх рейдерів та частину ГВП!

— І це все в День Єдності? — Грем ледь за серце не хапався. — Куди котиться світ?

— Друже, мені вже час, — Ервін обійняв Шостого. — До зустрічі. На зв’язок зі мною не виходь, я сам тебе знайду. Все за планом, Андерсон в курсі.

— Давай, — розвідник сумно махнув другу на прощання.

— Капітане Макарський, — невисокий розвідник в повному обладунку із шоломом простягнув Шостому понівечений блок-памʼяті, — це з ДМ69. Можливо буде щось важливе.

— Дякую, Костянтине, — кивнув Шостий та віддав честь.

Команда нарешті знайшла люк, що вів прямісінько на дах Палацу. У повітрі відчувався запах диму та попелу, від нічного святкування мало що залишилося. Площу вкривало ціле море важкого диму, запеклі бої охопили ледь не третину пелюстки, на якій розташовувався Стікс Ентерпрайз. Шибеник палав у вогні — чи то революції, чи то війни.

Пʼять пар очей мовчки спостерігали за вибухами, за лавиною плазми та куль, за трьома важкоозброєними фрегатами, що застигли на місці, та відкидали зловісні тіні на зеленувато-тьмяний нічний Шибеник. Жодних радощів від знахідки третьої частини мапи не було. Навіть Шостий, який, ймовірно, сильніше за інших жадав завершити цю історію, просто мовчки теребив радпром, вибиваючи морзянкою повідомлення для К3 та Жака.

***

За десять хвилин на дах видерлися ГВПшники. Команда з останніх сил відбивалася, але не лише вони видихалися — поліціянти також цілили криво.

Метушню перервав шум двигунів Буревія. Побачивши корабель, представники ГВП ніби ожили, але точніше стріляти не стали. Натомість, з іншого боку даху до перестрілки доєдналася маленька купка розвідників.

Буревій обережно підлетів до загону, гермодвері зі свистом відчинилися. Аппо з Тінню легко підштовхували членів команди, аж поки з-під підлоги не зʼявився черговий бандит. Пілот спробував поцілити в нього, але навіть істота вже не могла видати бодай один пристойний постріл — чого не можна було сказати про рейдера із дробовиком. В останню мить на допомогу прийшов К3, який буквально схопив Аппо за плащ та втягнув на відкритий трап корабля.

На борту Буревія пілот нарешті відчув себе у відносній безпеці. Тільки-но гермодвері надійно зачинилися, корабель рвонув кудись на другій субсвітловій швидкості, полишаючи далеко позаду і станцію, і армію Конфедерації, і бандитів, і дредноут Альянсу. Ступінь прискорення Аппо зрозумів за вібрацією конденсаторів під підлогою. «Тільки одна людина так ґвалтує двигуни...»

Саме цю людину пілот і знайшов на містку. Чи то на знак поваги, чи то з будь-якої іншої причини, інформатор не зайняв крісло капітана, а спокійно пілотував корабель з місця другого штурмана. Побачивши змиленого Аппо, Жак підірвався з місця.

— Друже! — хлопець обійняв пілота. — Я бачив, що там було за жахіття…

— Все нормально, — прошепотів пілот. — Наступна зупинка, сподіваюся… Сподіваюся, що трикляте Казино.

— Вибач, що зник. І пробач, — Жак нарешті відпустив друга, — що через мене ми встряли у це все. Якби не моя жага до багатств…

— Знаєш, дуже схожий діалог у нас сьогодні був з Окітою, — пілот знесилено впав на своє крісло. — Забий. Усі там, де повинні бути. Та й до того ж… Не тільки ти один хочеш отримати скарби Ель-Пуерто. До речі, мені є, що тобі розповісти про це місце!