Іржаве Серце

Ервін знайшов свого бойового товариша саме там, де зазвичай той проводив вільний час — в переобладнаній під майстерню комірці між металевими переборками Нокламатора. Шостий спочатку навіть не звернув увагу на присутність друга, його мозок був повністю сфокусований на чергових модифікаціях зброї.

— Нарешті, — тихо сказав командор. — Чого не зайшов? Я ж сказав, що є…

— Багато справ, які потребують обговорення, — закінчив за блондина Шостий, вимикаючи маленький зварювальний апарат. — Я знаю. Та чи не можуть ці справи почекати буквально кілька годин? Я заповнював кляті звіти для нашого улюбленого генерала…

— Про це я й хотів поговорити, — Ервін вмостився поруч із Шостим на старий рундук. — Як думаєш, план спрацював? Ми виманили його? Купився на Бет?

— Я думаю, що так, — розвідник відклав паяльник та навів лампу на загадкового виду пристрій, вбудований в рукоять пістолета. — Якби найманка просто була з рейдерами по власній волі, то нащо зриватися зі свого генеральського крісла в Центральних секторах та летіти аж сюди? Правда, хто б знав, що він приведе з собою цілу зграю псів…

— Андерсон знав, — сказав Ервін, уважно вивчаючи винахід Шостого та відганяючи рукою хмарки диму від паяльника. — І попереджав. Втім, це навіть на краще. ГВП може й бігають під ногами, але на кораблі вони обмежені у діях.

— Як і ми, — Шостий відмахнувся та відірвав частину дротів з рукояті.

— Так, але це все ще залишає нам можливості для дій. В мене є план, як вивести генерала на чисту воду, так ще й героями стати в процесі. Під питанням залишаються Лавін та Єлизавета.

— Єлизавета-а-а, — протягнув Шостий, шукаючи щось очима на поверхні верстака. — А що з Лавіном?

— Під час допиту ГВПшники знайшли дуже цікавий планшет, — Ервін подав другу викрутку

— Дякую. А що за планшет?

— Планшет з неймовірною деталізацією даних про дії Хідроу.

Шостий застиг над розібраною зброєю. «Невже дурень з собою дані взяв?»

— Угу, це планшет містить частину даних, які ти віддавав на розшифровку, — тихо сказав Ервін, ніби відповідаючи на питання в голові Шостого.

— А… Я? Там у планшеті відомості про мене є? — розвідник вже почав уявляти, що з ним можуть зробити озвірілі ГВПшники.

— Ні, на щастя. Метадані Лавін зтер.

— Хоч на щось розуму вистачило, — Шостий видихнув та продовжив знущатися над електронікою.

— Але це все ще можна використати. Якщо погодишся на авантюру, то вважай, що звання командора в тебе вже є, — усміхнувся Ервін. — Ну і я отримаю генеральські погони.

— Це твоя мрія — стати наймолодшим генералом Конфедерації, — відповів Шостий. — Моя ж лежить у дещо іншій площині.

— Ну добре, — Ервін поклав руку на плече другу. — Потенційний мир ще на кількі років, тисячі врятованих життів та спокій Конфедерації для тебе буде достатньою мотивацією? А звання так, зверху докинемо.

— Тільки якщо так.

Ервін та Шостий ще якийсь час мовчки сиділи в комірці, перебираючи зброю. Командор уважно спостерігав за тим, як пальці друга роблять справжні чудеса з металом, створюючи чудернацький прилад зі сторони схожий на пістолет… З маленьким висувним двигуном.

— Знаєш, я досі не розумію от чого. Досі не склався пазл… — нарешті порушив мовчання Шостий. — Що Хідроу шукає у тому покинутому казино й чому він на його пошуки відправляє… Скільки? Вже сім розвідувальних груп? А тепер ще й рейдерів найняв.

— Ніхто не знає, — знизав плечима Ервін. — Але деяким особам звідти, — блондин вказав пальцем вгору. — Дуже не подобаються не тільки спроби знайти напівміфічне казино, а й таємна співпраця з Альянсом, яку Хідроу веде в тіні.

Десь за переборкою загуртів генератор гравітації. Шостий схопився за коліно, яке відповіло неприємним резонансом.

— Сука… — розвідник натирав ногу. — А що сказав адмірал Андерсон з цього приводу? З приводу Хідроу та його дивних рухів.

— Сказав, що поки немає доказів, ніхто навіть не ворухнеться. Але зі свого боку адмірал пообіцяв посприяти тому… — Ервін схилився над вухом Шостого та щось прошепотів.

— Та йди ти! — очі капітана запали. — Прямо-таки все, що хочу?

— Так, якщо викриємо зрадника. Може генералітету дійсно похєру, але багато людей вже мають зуб на Хідроу.

— Повна свобода дій… Це навіть в страшному сні я уявити не міг.

— Передаю слова Андерсона, — Ервін відкашлявся та почав віщати низьким басом. — Капітану своєму передай, що негоже одному з найкращих бійців людства сидіти без діла.

— З дуба рухнути… Ну тоді… Зберу інформацію та завітаю до тебе.

— Добре. Головне, що ми маємо гачок — клята Єлизавета дійсно дещо більше, ніж проста найманка. Хідроу вже ризикує своїм положенням в Сенаті, а зараз зірвався з військових зборів заради однієї найманки. Це серйозний прецедент.

***

Наступний тиждень Шостий тільки те й робив, що згадував усі хитрощі шпигунських курсів військової академії. Кожний клаптик інформації, які розшифрував Жак, був надзвичайно цінним, але тільки Шостий та Ервін могли зібрати ці дані в цільну картину.

У перервах між мозковими штурмами, капітан навідувався до пілота та лоріанки — обидва відновлювалися в нормальному ритмі, але здоровʼя Аппо залишало бажати кращого. Це дуже нервувало Шостого, адже від одного пілота, ймовірно, залежав успіх всієї майбутньої авантюри. За дивним збігом обставин на борту Нокламатора під назвою «Міжзоряний» одночасно перебував не тільки один з найсильніших бійців Конфедерації, а й один з найвидатніших пілотів галактики. Сам же пілот про свій статус поки не здогадувався й все ще думав, що він просто сміливий фрілансер з поганою звичкою встрявати не в свої справи.

— Якщо зможемо заохотити Аппо до справи, то, вважай, виграємо купу часу. Тим паче він, скажімо так, вільний радикал. Ні ваш, ні наш, — говорив Шостий під час чергової тихої бесіди з Ервіном.

— Що ти в ньому такого побачив? Взагалі не розумію.

— Ймовірно те саме, що ти колись побачив в молодому розвіднику, якого відрахували з академії, — весело усміхався Шостий.

Час йшов, і деякі обставини ставали все більш зрозуміли. Так, одним пізнім вечором, коли половина планети, на орбіті якої стояв Міжзоряний, нарешті поринула у пітьму, пазл нарешті частково склався.

— Гей! — Шостий смикнув напівсонного Ервіна за рукав комзола. — Диви!

Два друга знову опинилися у знайомій пильній комірці-майстерні, намагаючись звести всі отримані дані до одного знаменника. Розвідник вказав на величезну таблицю, яка перекривала собою майже весь дисплей старого компʼютера. Від кількості цифр та гіперпосилань в очах Ервіна почало мерехтіти.

— Що? Га? Що я пропустив?

— Всю суть! — Шостий давив либу. — Всю суть.

— Ну-то поясни, трясця, — Ервін важко протер очі та похмурив лоба.

Щоб хоч якось прийти до тями, командор вирішив порадувати свою суху горлянку чаєм. Він потягнувся до старого чайника, але, відчувши, що всередині немає води, скривився ще дужче

— В цілому, нічого нового, — Шостий вказав на таблицю. — Але зʼявилися деякі нюанси. Всі ці експедиції Хідроу по тому самому маршруту — глухий кут. Тому він і почав грати брудніше. Поглянь сам, — Шостий прокрутив таблицю донизу. — Ось тут починається співпраця з рейдерами Щелепи. Я досі не розумію, як таке тупе створіння, як Щелепа, домовилось про щось з генералом… Але ось вони, транзакції за працю.

— Дідько… — Ервін витріщився в монітор. — І все ж, Єлизавета яким боком тут?

— Гм… Ну, її в накладних та таблицях не знайти, як, насправді, й згадок про самого Щелепу, але я думаю… Теорія поки робоча: вона — польовий агент Хідроу.

— Виглядає логічно, — Ервін насупив брови. — Особливо враховуючи, як швидко генерал прибіг її витягати з наших рук.

— Наш план спрацював краще, ніж ми думали ще кілька днів тому, — Шостий хмикнув, встромляючи аналізатор у плату. — Поза планом, правда, була присутність пілота, лоріанки та інформатора. І, хай там що, тепер маємо Щелепу на волі. Це шанс отримати кротів. Відпустимо рейдерів — хай ведуть нас до нього.

— А що з інформатором-то робити? Його стережуть і вдень, і вночі. Я чув, що Хідроу налаштований його… — Ервін провів великим пальцем по шиї.

— Халепа. Думаю, що Лавін також важливий актив. Може й дурень, але інформацію… діставати вміє, — Шостий вказав на палаючий синім світлом галатек, що стирчав з компʼютера. — Та й ми йому винні.

— За що? — Ервін з подивом подивився на Шостого.

— Бо… Дідько, як би не він, то ми б все ще вигадували, як Щелепа повʼязаний з генералом, хто така «руда бестія»…

Ервін потупив погляд на стіну комірки, вивчаючи весь комплект інструментів Шостого. План, який народився в його голові був аж занадто сміливим.

— Добре. Я переговорю з Андерсоном. Поки генерал Хідроу на борту Міжзоряного в нас є час та простір для маневру.

Шостий з розумінням кивнув, але побачив в очах друга те, що той побоявся сказати вголос: час для того самого маневру швидко спливає, а простору, й без того обмеженого, стає все менше.

***

Шостий сумно дивився на купу паперу, яка матеріалізувалася на його робочому столі за останні тижні. Звіти, звіти, звіти… «Паперова армія Конфедерації, трясця!» — подумав розвідник, переглядаючи нікому непотрібну макулатуру.

Але привернули увагу капітана три охайних теки, які наче випадково опинилися осторонь основної вежі документів. Шостий взяв до рук обережно перевʼязані та упаковані теки та з подивом для себе побачив маленьке вирізане сердечко з написом: «Від Мірни».

— Казав же, — Шостий усміхнувся та сховав паперове серце у внутрішню кишеню кітелю. — Казав же, щоб не підставлялася під удар.

Очі побігли стрункими рядками, написаними від руки. Так-так, це той самий почерк. Обережні букви заворожували капітана і, здавалося, тонкий папір повністю просякнутий знайомим парфумом. «Так, не відволікатися», — зупинив себе Шостий.

— Добре… — розвідник вкотре протер очі. — Особисті справи… Пілот. Аппо. Повних двадцять пʼять років. Льотної ліцензії… — Шостий гортав сторінки теки. — Немає ліцензії. Нічого, зробимо нову. Планета походження… Терра-2. О, земляк. Непогано…

Всі інші відомості про пілота не викликали жодних питань, крім кількості льотних годин, нарахованих в академії.

— Дві з половиною тисяч льотних годин? — капітан не повірив обережно виведеним на папері числам. — З них пʼять сотень на бойових симуляторах, все інші — в реальних умовах? Ну, хлопче, — усміхнувся Шостий. — І це без урахування останніх кількох років постійних халеп у космосі. Ну дає…

Теки зі справами інформатора та лоріанки були взагалі тонкими — ніякої цікавої інформації, крім планети походження. В Окіти й того не було, вся справа вмістилася на одному тонкому листку.

Шостий поклав особисті справи трійці в таємний відділ свого стола та відкинувся на кріслі. Приємний вихідний день зовсім не хотілося псувати вивченням десятків томів звітів, тому розвідник лише сьорбнув залишки холодної кави та втупився в квадратний ілюмінатор.

За бортом Міжзоряного стояла прекрасна космічна погода — втім, як і завжди. Місцева зірка наповнювала кабінет теплим помаранчевим світлом, від якого повіки важко насувалися на очі, а тілом прокатувалася хвиля тиші та спокою. Нічого не могло порушити цю ідилію. Нічого — крім потреби сховати не тільки особисті справи, а й саму злощасну трійцю подалі від лап генерала Хідроу.

Першими на черзі були пілот та лоріанка. Шостий зміг організувати для них автоматичний човник, тож залишалося лише відправити їх на відносно недалекий курорт.

Розвідник уважно роздивлявся шаттл, на якому пара повинна була летіти. Поряд з ним стояв трохи помʼятий Аппо та як завжди весела Окіта.

— Тобто… Нам просто потрібно посидіти тиждень-інший на… Курорті? — недовірливо спитав пілот.

— Саме так. Корабель твій поки… — Шостий глянув на протилежний бік ангару, де в тіні стояв майже повністю відновлений Буревій. — Поки побуде тут. Ми до ладу його привели своїми силами, але най залишиться в ангарі. Не переживай, — розвідник похлопав пілота по плечу. — Не вкрадемо.

— Нарешті! Море? Там буде море?! — Окіта ледь не стрибала на місці.

— Так, — усміхнувся Шостий. — Є тут в сусідній системі планетка невелика, Карелі звуть. Ось туди ви й відправляєтесь.

— Щось мені не дуже подобається це заслання… — Аппо з тривогою подивився на повністю автоматичний шаттл.

— Не хвилюйся, кілька тижнів дикуном на пляжі ще нікого не вбили, — намагався підбадьорити нового друга Шостий, хоча прекрасно розумів, що його переживання зовсім про інше. — Тримай.

Аппо з подивом подивився на невеликий галатек, який вручив йому розвідник.

— Там скрипт на ручне керування човном, — пояснив Шостий. — Щоб не переживав так сильно, що не ти керуєш процесом.

На обличчі пілота замайоріла широченна либа, ніби йому не ключ від шаттла надали, а оформили амністію.

— Це мій крок тобі назустріч. І сподіваюся, що тобі вистачить розуму…

— Я прослідкую, щоб наш пілот не спробував на цьому шматку пластику здриснути, — Окіта сперлася на плече Аппо та усміхнулася. — Дякую, Шостий!

— Нікуди з Карелі не тікайте, чекайте на мене. Аппо, ти…

— Не передумав. Жодного разу, — пілот протягнув руку розвіднику. — Всі ми щось з цієї справи отримаємо.

Якщо пілот обійшовся скутим рукостисканням, то Окіта ледь не знесла Шостого у спробі обійняти розвідника.

— До зустрічі, Шостий! — весело проспівала лоріанка, помахавши на прощання.

— Бувай, старий, — кинув Аппо перед тим, як замкнути гермодвері човна.

Шостий дивився, як білосніжний човник легко піднявся над підлогою ангару та повільно почав рухатися до протонного екрану, який відділяв внутрішні приміщення від відкритого космосу. Приємне тепло пробігло від голови до пʼят розвідника — і раптом він усвідомив, що не хоче, щоб пілот та лоріанка ставали частиною їх з Ервіном плану. Краще бути їм десь там, у тиші хвиль на Карелі. Без нього, Хідроу й війни.

Ще деякий час Шостий залишався в ангарі та задумливо потягував сигарету. І хоча згідно з правилами техніки безпеки паління на стартових майданчиках було заборонене, абсолютно пустий ангар ніби давав дозвіл капітану на будь-які безумства. В тому числі й те безумство, яке тільки повинно було статися — візит до генерала та таємне визволення Жака Лавіна, життя якого тепер повністю залежало від Шостого.