Іржаве Серце

Смарагдова блискавка замайоріла саме у той момент, коли шлюз лоцманського човника замкнувся. Присутні на борту застигли з виразом мовчазного крику на обличчі — прямо на їхніх очах пілота ледь не розірвало на куски від вибуху двигена Вегаса.

Але то було лише марення, то була лише секунда, вирвана з вирію всіх можливостей та вірогідностей. Аппо, важко дихаючи, сповзав металевою стінкою до підлоги.

— Аппо! — Бет кинулася до пілота.

— Я думав, що тобі кранти, — сумно усміхався Шостий, вкотре намагаючись привести коліно до ладу.

Найманка обережно зняла шолом з хлопця. На його обличчі застиг погляд — такий пустий та холодний — спрямований кудись в примарну точку. Першим, що тоді насправді відчув пілот, було відчуття плину часу. Таке приємне та забуте, навіть омріяне.

На борту човника всі були живі та майже повністю здорові. Окіта допомагала Шостому налаштувати злощасний меніск, Бет всадила пілота на лаву та рахувала його пульс, Грем щось швидко друкував за бортовим компʼютером, а нещасний торіанин-охоронець так й сидів зв’язаний по руках і ногах між ящиками з обладнанням. Не вистачало лише К3.

— Грем, а де нас дроїд підбере? — спитав Шостий.

— Скоро буде. Не думаю, що довго. Разом з даними від вашого інформатора.

— Сподіваюся, що це дані про наступну частину мапи… — протягнув Шостий. — Бет, як там пілот?

— Нормально, дихання та пульс є, а от… — найманка вказала на хлопця. — Мовчить, як риба. Ніби щось таке побачив…

— Звичайна контузія, — заключив Грем. — Там магістраль двигену прямо над ним проходила.

— А-а-а! — Аппо прийшов до тями та підірвався з місця, схопившись за бластери.

Команда та звʼязаний торіанин приголомшено подивилися на пілота.

— Ти як? — Окіта обережно наблизилася до хлопця.

— Я? — Аппо озирався сторонами, намагаючись зрозуміти, що відбулося. — Живий?

— А яким тобі ще бути? — привітно усміхався Грем, вилізаючи з кабіни шкіпера. — Сильно ти нас налякав.

— Чому? Що? Як? — пілот наблизився до важкої гермодвері, яка відділяла його від відкритого космосу, та торкнувся прохолодного металу.

— Ледь не загинув, — Шостий підвівся та обережно ступив на пошкоджену ногу. — Але вижив. Не знаю, в якій ти сорочці народився, але, трясця, вижив.

Аппо намагався привести до єдиного знаменника свої відчуття. Здавалося, що кілька доленосних митей були видерті із мʼясом з тканини часу й простору. Якась невидима стіна відділяла справжні спогади від того, що побачили інші члени команди. Погляд сам собою зачепився за мерехтливий вогник в ілюмінаторі.

За тисячу-дві кілометрів яскравим смолоскипом дотлівало те, що колись було Вегасом. «Здається, що я залишив там шматок себе. Черговий шматок, втрачений у гонитві за примарними скарбами», — думав Аппо.

— Як я вижив? — тихо спитав пілот. — Я… Я відчував, як плавиться задня частина обладунку, як шкіра... Я буквально загинув. Та побачив щось... — хлопець протер очі.

— Якщо ти загинув там, то й ми, вірогідно, також, — Грем підійшов до Аппо. — А ну, покажи спину.

Пілот скинув свій короткий плащ та зняв задню частину обладунку. Спиною він відчув, як старий мацає поверхню шкіряної підкладки:

— Ну… Не знаю, що ти там відчував, але навіть куртка не постраждала, — весело сповістив Грем. — Кажу ж, контузія — це страшна річ.

— Ти це не мені кажи, Грем. На власному досвіді про це знаю, — зиркнув Шостий. — Коли там вже кавалерія прибуде?

***

Буревій разом із К3 прибув вчасно, адже запаси кисню на лоцманському човнику от-от мали скінчитися. Попереду був розбір польотів та планування подальших дій, але команда конче потребувала передишки. Особливо сильно дісталося Шостому та Бет.

Розвідник насилу пересувався без допомоги кого-небудь з команди, зазвичай опорою йому слугував Грем. Бет майже одразу зникла у своїй каюті — і навідріз відмовлялася ділитися тим, що було в апартаментах мільярдерки. Щовечора вона просто зникала в душовій кабіні, де проводила годину-іншу під кип’ятком.

Пілот не полишав спроб осягнути все те, що сталося на Вегасі. Починаючи з нападу бандитів Щелепи та до самого кінця вечора, нічого не викликало питань. Лише вибух та гучне клацання — і далі якісь розпливчасті обриси... Голова відмовлялася скласти все це в одну загальну картину, лише зайвий раз підкидувала нові елементи загадки.

Попри попередні запевнення Бет, Хідроу виявся не дуже радий тому, що команда пішла за планом Б.

— Я не просто так казав зробити все тихо, — волав генерал через голограму, наче й не розумів, що саме рейдери стали причиною ґвалту. — Макарський, ви розумієте ступінь проблеми?

— Так, — відповідав втомлений розвідник.

— Головорізи Зухри впевнені, що це була диверсія, і не аби-кого, а солдатів Конфедерації під прикриттям! — синювата вусата голограма вказувала на Шостого. — І дарма, що сама Зухра це спростовує, плітки вже пішли! Не дивуйтеся, якщо за вас візьмуться ще й якісь мисливці за головами!

Шостий лише знизав плечима та погодився із генералом. Після чергового спілкування із вищим керівництвом, як і після будь-якої буденної справи до того, розвідник кульгав до Грема, де проводив наступні кілька годин за налаштуванням чипа-інгібітора. За словами самого Шостого, рухатися далі було небезпечно — аж поки військовий не зрозуміє реальний стан імплантату.

Пілот лише спокійно видихнув, коли почув цю інформацію. Буревій було переведено в режим дрейфу, а на борту нарешті запанувала тиша та спокій. Зрозуміла буденність знов вітала у коридорах колись легкого корвету.

Тим часом Окіта бігала між містком та радіорубкою: з пілотом вона вивчала особливості ремонту кораблів, а вчений підтягував її знання з комп’ютерної схемотехніки, щоб лоріанка сама могла створювати різні прилади. Ті ж самі компʼютерні відмички вона опанувала всього за кілька днів, хоча програмний код для них викликав деякі складнощі.

Через тиждень навіть Шостий почав частіше з’являтися то в коридорі, то в кают-компанії. У рухах він все ще був обмежений, а навколо голови оберталося кілька різнокольорових німбів — Грем використовував голограми для точного налаштування чипу без операцій. Втім, замість звичних розмов про все та ні про що, Шостий годинами дивився в ілюмінатор та спостерігав за гіперпростором, іноді чухаючи свою щетину, що вже встигла відрости. Він обертав в руці кулон Зухри, пильно спостерігаючи за тим, як сталева поверхня сердечка переливається всіма кольорами райдуги.

В один із днів розвідник зібрав команду у кают-компанії.

— Отже, — Шостий поклав голографічний програвач на стіл. — Наша наступна ціль...

— Й півроку не пройшло, — хмикнула Бет.

— Я намагався розшифрувати дані нашого інформатора. Він, паскуда, встановив непоганий захист. Може, коли хоче, — Шостий торкнувся програвача і над столом з’явилося зображення лялькоподібного цивера та якоїсь планети. — Отже, наша ціль. Звуть Тао Дрес. Власник величезної колекції артефактів, пов’язаних з людством та нашими першими роками в Галактиці. Не знаю, чому Жак так впевнений, що саме у нього є фрагмент мапи, але...

— Йоу, — Грем усміхнувся, — я знаю його! Я колись... Дуже-дуже давно допомагав оцю колонію облаштовувати. Як його... — вчений поклацав пальцями у повітрі, намагаючись згадати назву. — Точно, Іден Нексус! Буквально десяток парсеків від кордонів Альянсу.

— Що за Іден Нексус? — питала Бет.

— Невелика станція в атмосфері газового гіганта, добувають там важкі метали, — пояснив Грем.

— О, як атмосферні станції біля «Астри», — встряла Окіта.

— Еге ж, — підтвердив Грем.

— Коротше кажучи, наш експонат в колекції цивера. Але цього разу ми знаємо, як він повинен виглядати, — Шостий ще раз торкнувся програвача і над столом зʼявився невеликий металевий куб з отвором у вигляді серця. — І цього разу... ймовірно, також спробуємо без вибриків. Спробуємо спочатку тихо.

— План вже є? — Бет вивчала голограму куба.

— Поки ні. В процесі...

Команда прийнялася вивчати наявні дані. Всі мовчки читали та роздивлялися голограми файлів, які встиг знайти Жак.

— Так а що за казино взагалі, до якого веде мапа? — зненацька спитала Окіта.

Кают-компанія притихла.

— Гм... Я... — Шостий нарешті перервав мовчання та покосився на Бет. — Вони заслуговують знати правду, чи не так? Все одно я, ти та Грем в курсі...

— Не забагато буде їм знати? — скривилася найманка.

— Ні, точно ні, — зітхнув Шостий. — Отже, Аппо ти й так частину знаєш, але є дещо, про що я тобі не розповів. Окіто... Також слухай уважно. Отже, багато років тому...

***

Чи чули ви коли-небудь легенду про «El puerto del Viejo Mundo»? Дурне питання, розумію. Хто ж не чув легенду про покинуте казино на околицях відомої нам Галактики? Легенди про Порт Старого Світу, який досі кличе до себе через час та простір...

Кажуть, власник та творець цього казино, Жозе Фонтейн, колись залишив свій підпис на перших облігаціях Конфедерації. Кажуть, ворог, побачивши його теплу усмішку, відкладав зброю, бо з таким опонентом краще будувати мир, ніж вести війну. Кажуть також, що містер Фонтейн так сумував за Землею та Старим світом, що відбудував його шматочок далеко від очей Конфедерації та Альянсу, десь глибоко в Наддалеких регіонах.

Там і з’явилася легенда про Viejo Mundo. Місце поза часом та простором, замкнене в хмарах спогадів та ріках золота. Досі невідомо, чому казино так і не відкрило своїх дверей, але подейкують, що сейфи й понині наповнені коштовностями, а головна вежа — Шпиль — чекає, коли нарешті відбудеться гала-концерт на честь відкриття.

Чимало гарячих сердець шукали туди шлях — і, що дивно, таки знаходили. Щоправда, поверталися одиниці. Втім, замість багатств та слави вони привозили із собою лише сплутані спогади та втомлені очі. Й донині ніхто не знає точного маршруту до Казино.

Але іноді в екстранеті з’являється стара реклама. Знята понад два століття тому, вона запрошує гостей та гравців до Сяючого Діаманту — перевірити свою вдачу, наснагу та чесноти. І обов’язково з’явиться шибайголова, хто спробує пройти шлях до казино через вогонь, воду, змови, зради та чорні діри. Ніхто не знає, що трапляється там з цими мандрівниками...

Всі розмови тих, хто повернувся з тих місць, тільки й були, що про дивні дива Діаманту. Дехто вважає, що на місці, де повинно бути Казино, вже давно проводиться експеримент чи то Альянсу, чи то Конфедерації, чи когось ще. Балакають, що заманюють туди дурнів та катують, а після того відпускають додому із зміненими спогадами.

Серед романтиків, які ще залишилися серед нас, існує думка, що Казино — то місце поза простором та часом. Воно показує людям вірогідне майбутнє в багатьох варіаціях, а тому мандрівники з розуму й сходять. Першою жертвою El puerto, як кажуть, став сам Жозе Фонтейн.

Але ось, що дивно... В пам’яті народу Галактики зберіглася одна фраза, яку переповідали всі ті, хто запевняв, що таки дійшов до Казино. Навіть якщо вони були незнайомі та розділяли їх століття, всі вони говорили одне й те саме: «Дістатися та навіть повернутися з El puerto del Viejo Mundo не так вже й важко. Забути — складніше».

***

— Тобто ми шукаємо... Байку? — Окіта здивовано усміхнулася.

— Не зовсім. Ми шукаємо те, що знаходиться в Вʼєхо Мундо, — пояснив Грем.

— А ось цього вже я не знаю, — вписався Аппо. — Я думав, що ми шукаємо казино.

— Ні, не зовсім, — зітхнув Шостий. — Грем, поясни популярно.

— Ви звернули увагу в оповіді Шостого на «Шпиль чекає гала-концерт?»

— Угу, — в один голос сказали Аппо та Окіта.

— Є всі підстави вважати, що Фонтейн не просто так не відкрив казино у запланований час. Спочатку це й мені здалося дивним, — Грем різко посерйознішав. — Та ще й такий інтерес нашого генерала до цього місця... А потім я, як і Шостий та Бет, дізнався, що саме шукає Хідроу...

— І?! Ну кажи вже! — Окіта не могла знайти собі місце.

— Ймовірно, що під час створення казино пан Фонтейн знайшов унікальний артефакт давніх епох. Зветься цей артефакт Іржавим Серцем.

— Це... Це той самий органічний біокомпʼютер? Про який ви розповідали, коли ми тікали з «Архонту»? — зніяковіло питала лоріанка.

— Ні... Точніше... Дідько, навіть я не розумію до кінця, що це таке, — знизав плечима Грем.

— Це одночасно і комп’ютер, і органіка, і вмістилище даних, і... — Шостий запнувся.

— Зброя масового ураження, — тихо промовила Бет.

Аппо, Окіта та Шостий покосилися на найманку. Вона сиділа, потупившись в ілюмінатор та щосили натирала пальці на руках. Пілот одразу впізнав знайомий жест — з самого дитинства Бет робила так, коли емоції переповнювали, але були настільки полярними, що дівчина не могла з ними впоратися.

— Власне... — розвідник розвів руками. — Ось чому ми шукаємо кляте казино.

— Якась дурня, ні? — питала лоріанка.

— Я частково погоджуюсь з Окітою, — Аппо відкинувся на диванчику. — Тобто... Існування казино ніколи не було прям легендою. А ось його скарби та маршрут до нього — так. Тому я й вписався... Крім грошей, ще й прокласти шлях, залишити своє ім’я на галактичній мапі і так далі... Але Іржаве Серце?

— Я вивчив питання, — Грем підвівся та наблизився до ілюмінатора на іншому борті. — Це... Ймовірно, це правда, хоча й з обмовками. Хідроу не буде направляти стільки ресурсів на те, чого не існує. Іржаве Серце, як я думаю, виступає в ролі генератора енергії для казино. Але щось сталося, що змусило Жозе якось викреслити казино з мап...

— Я не до кінця розумію природу Іржавого Серця. На «Архонті» ви вже розповідали про серця з ортоладію, — казала Окіта. — То чим це відрізняється?

Грем задумливо вдивлявся у тьмяно-смарагдовий килим простору за бортом:

— Воно, за легендами циверів, створено попередньою головуючою расою Галактики. Ніхто не знає, що то була за раса, але ця цивілізація залишила по собі багато винаходів та технологічних рішень, — Грем торкнувся скла ілюмінатора. — А Іржаве Серце є одним з втрачених тисячі років тому вмістилищ даних тієї... цивілізації. Що всередині? Ніхто не знає. Але той факт, що навіть якщо воно не зможе бути, як сказала найманка, зброєю масового ураження, а надасть Хідроу якісь таємні знання... Це вже робить його небезпечним.

— Це все добре, Грем, але це справи днів майбутніх, — Шостий дістав кулон Зухри з кишені. — Твоя задача полягає в...

— Вивчу, проаналізую та зрозумію, — Лео легко вихопив кулон з рук розвідника та покрутив його. — Цікаво... Звісно, тут немає жодних класичних інтерфейсів підключення. Як же добре, що я не тільки з ШІ працював, а ще й зі схемотехнікою та дешифруванням. Щось вигадаю! Обіцяю.