Посох Асклепія

Чекати Алісі та Максиму довелося недовго. Хвилин за двадцять пролунав дзвінок, на екрані з'явилося схвильоване обличчя Пилипа Делакруа. Корснєва провела пальцем по екрану.

- Пилипе, все гаразд?

- О, мадам Алісо! – Делакруа здавався схвильованим. - Я переклав текст, що ви мені надіслали, але це якась конспірологічна загадка! Ви можете сказати, де ви знайшли цей напис?

- Так, звичайно, мсьє Пилип, але пізніше. – палко пообіцяла дівчина. – Що це за напис?

- Там написано: «Місце артефакту, настільки могутнього, не в церкві християнства. Його місце у храмі витоків, лоні дружини самого відродження!». Це надто похмуро звучить, ви не знаходите?

- О, мсьє Делакруа, дякую! - Квітка вклинився в розмову і швидко заторохтів. — Ми обов'язково розповімо вам усе, коли розгадаємо цю таємницю! Але, зараз нам необхідно у всьому розібратися, мсьє Пилип, розумієте? Як тільки ми залагодимо всі нюанси, мадам Аліса з вами обов'язково зв'яжеться! Дякую!

Недовго думаючи, Максим клацнув на піктограмі «відбій», завершивши розмову.

- Гей, ти що робиш? - Вигукнула Аліса, дивлячись на замовк телефон.

- У нас немає часу, необхідно зрозуміти, що ж мав на увазі Ежен Делакруа. А з Пилипом ти поговориш пізніше, моя люба. - Більш різкіше простого сказав Максим.

- Ти все ж ревнуєш, Максіку! - хихикнула Корснєва і погрозила Квітці пальцем.

- Не називай мене Максіком! - пирхнув хлопець і показово надув губи.

- Гаразд, давай подивимося. Що там казав Пилип?

- «Місце артефакту, настільки могутнього, не в церкві християнства. Його місце у храмі витоків, лоні дружини самого відродження!» - розмірено і з нотками таємничості продекламував Максим, наче в театрі.

- Ну, ти просто актор! - Аліса не стрималася і пирснула. Замахавши руками, дівчина засміялася і продовжила. – Вибач, але в тебе був такий вираз обличчя…

- Залишимо мій вираз ... - спохмурнів Квітка. - Дивись, Ежен явно вказує цим написом на місце, де може зберігатися сам Посох Асклепія! Судячи із запису, його навряд чи хтось знайшов до нас.

- Ти думаєш, те, що ми знайшли цей клаптик шкіри з написом, дає право так думати? - Дівчина замислилась. Думка їй здалася цілком здоровою.

– Саме! – кивнув хлопець. - Якщо це послання лежало на місці, значить ніхто так і не знайшов Посох Асклепія.

- Але, в такому разі, нам потрібно шукати храм витоків, храм якоїсь «дружини відродження». – Аліса замислилась. - Цікаво, про кого говорить Ежен?

- Ну, тут нам доведеться розбиратися. «Дружина відродження» може бути як відсиланням до однієї з богинь стародавнього світу, або взагалі будь-якої міфології. Проте, вона може бути своєрідною метафорою. – Квітка підняв палець угору. - Ти не забувай, Ежен Делакруа був художником і живописцем, людиною талановитою та творчою. А такі люди часто виражаються цілком собі витіювато і з постійним використанням різних метафор.

- Отже, нам треба розгадати ребус цього живописця. - незворушно знизала плечима дівчина і зробила ковток з чашки з кавою. - Часу особливо у нас немає, Максе. У мене дуже погане передчуття.

Тієї ж миті очі Корснєвої закотилися, і дівчина впала. Чашка з кавою впала на підлогу, розлетівшись на уламки, а тіло Аліси витягнулося в пряму лінію, наче її вдарили електричним струмом. Квітка кинувся до подруги, але його рухи здавались надто повільними, наче хлопець пов'язав у тягучому киселі. Схилившись над дівчиною, він щось кричав, намагаючись привести Алісу до тями.