Розділ 35
Минуло десять років з моменту народження П'єрфранческо і вісім років від того дня, як куріальний кардинал Бартоломео забрав дитину для служіння церкві. Ексільї став цуратися дружину, а сама Віоланта за ці роки перетворилася на сторічну стару.
Це й не дивно, виносити та народити дитину у сто шість років далеко не просто! Це сильно вдарило по організму жінки. І хоч він і підтримувався багато років еліксирами хіміка, але вік тканин не зміг витримати такого навантаження. Шкіра Віоланти стала старезною і вкрилася численними зморшками буквально за два роки. Очі жінки запали, схожі на очі свині: маленькі і глибоко посаджені.
Єдине, що залишилося від колишньої графині Фантагуцці, це її постава. Спина Віоланти була прямою, немов жердина, велич у фігурі жінки випромінювала, подібно до аури. Однак, тепер графиня з'являлася за межами їхнього будинку тільки в наряді, що повністю приховує її тіло. Довгі сукні, рукавички, щільний вуаль на обличчі.
Через рік такого маскараду злі язики почали говорити, що Віоланта збожеволіла і біснується всередині будинку. А щоб не видати її нинішнього стану, нелюдимий хімік Ексільї переодягає служницю в одяг господині і змушує іноді виходити на вулицю.
Сам же Ексільї став помічати, що все частіше його мозок витягує з глибини його пам'яті уривки спогадів, про які хімік навіть не підозрював. Він завжди пам'ятав одне: жив він у Парижі, після чергового хімічного досвіду сталася пожежа, в якій він дивом залишився живим. Численні опіки по всьому тілу, на обличчі зокрема говорили на підтримку цієї версії.
Але зараз, темними безмісячними ночами, Ексільї почали мучити кошмари. В одному з них італієць йшов у рваних ганчірках пустельною дорогою. Кістки ломило від болю, ніби його довго били по ногах та руках молотками, а потім дали роздробленим суглобам зрости. Він ішов уперед, спираючись на ціпок, віскі горіли від болю. Коли сили майже покидали його, з-за великого валуна вискакувала змія, практично з нього зростом і грізно шипаючи, починала рухатися у бік Ексільї.
Після таких сновидінь йому потрібно було кілька днів, щоб знову прийти до тями. Щоразу сни ставали похмурішими і страшнішими. Зовсім недавно змія, яка до цього лише загрозливо шипіла, тепер накинулася на Ексільї і почала кусати його за руки, ноги, обличчя. Італієць кричав і намагався відбиватися ціпком, але марно. Покусане тіло пекло, наче на шкіру пирснули реактивами. Оглядаючи себе в дзеркалі, хімік помітив, що його шрами на скронях почервоніли, наче нагадуючи господареві про те, що сталося давним-давно.
Але Ексільї не пам'ятав про це. Він не пам'ятав, що трапилося, а сліди від опіків — це наслідки пожежі під час невдалого експерименту, чи ні? Чи ці сліди – нагадування чогось іншого?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!