Посох Асклепія

Максим сидів за столом, відкинувшись на стільці з високою спинкою і тупо вирячився на склянку кефіру. Ранок видався не дуже. Точніше, після вчорашнього ранкове пробудження виявилося тьмяним і похмурим, як лондонський день восени. Квітка давно стільки не пив. Він взагалі практично перестав пити, вже кілька років. Тільки пляшка пива раз на тиждень, максимум дві. І то – по нуль-три літри.

Хлопець сидів за столом і думав. Може, Аліса йому наснилася? Ну, серйозно, як ця дівка могла опинитись у його квартирі при зачинених дверях та нових замках? Маячня якась. Найімовірніше, це був похмільний сон. Дурний, як і всі сни Максима, але все ж таки сон.

Квітка взяв склянку і зробив великий ковток. Холодна тягуча рідина освіжала, наче виштовхуючи з організму похмілля. Неначе клінер, очищаючи мозок від залишків алкогольного туману. Глибоко зітхнувши, Максим поставив порожню склянку на стіл і витерши долонею губи, заплющив очі.

Але посидіти в тиші хлопцю не вдалося. Буквально одразу пролунав дзвінок у домофон. Дивно, хто б це міг бути? Максим нікого не чекав, якби хтось збирався прийти, то зателефонував би заздалегідь. Квітка дуже чітко вивів правила свого життя, привчивши всіх своїх знайомих та друзів попередньо дзвонити перед приходом. Ось і зараз, він з подивом глянув у бік коридору, де розташовувався екран домофона. Дзвінок не припинявся, людина з того боку явно мала намір дістатися Максима. Зітхнувши, Квітка підвівся і пішов до вхідних дверей.

Молодик натиснув кнопку і на невеликому екрані висвітлилася фігура дівчини, яка нервово крутилася і оглядалася. Придивившись, Максим здивовано скинув брови. Аліса? То що ж, був не сон? Йому так не хотілося мати з дівчиною нічого спільного, але вона не переставала дзвонити. У результаті Квітка натиснув клавішу домофону.

- Так!

- Максиме, відкрий, будь ласка, нам треба поговорити! – кулеметом протараторила Корснєва, дивлячись у камеру.

- Нам нема про що з тобою розмовляти, все, адью… - зло буркнув Квітка і натиснув клавішу відбою. На екрані ще було видно, як дівчина замахала руками, а потім піднесла праву руку до камери, показуючи на кисть. Тут же пролунав новий дзвінок домофона.

- Максе, подивися, це твоє кільце, те, що ти дарував мені два роки тому! – у камері блищало золоте кільце. Квітка одразу впізнав його, він довго вибирав це кільце і вже купив його, коли збирався йти зізнаватись Корснєвій у своїх почуттях. Але після висміювання дівчини хлопець відніс його назад до ювелірного магазину. Але, зараз не могло бути сумнівів – це саме те кільце! Як воно виявилося у Аліси? Дивно…

- Гаразд, але тільки швидко, мені ніколи! – похмуро відповів Максим і неохоче натиснув кнопку розблокування дверей. Буквально за хвилину пролунав дзвінок у двері. Квітка ще здивувався, як це Аліса так швидко підвелася, чи бігла? Клацнув замок і хлопець похмуро кивнув головою. - Заходь.

- Привіт Максим! Мені так багато тобі треба сказати, просто вислухай мене! – скоромовкою протараторила Корснєва, вихором влітаючи у квартиру. У Квітки виникло відчуття, що він повернувся назад у минуле, на багато років тому. Коли стосунки з Алісою були більш дружні, а сама поведінка дівчини була помісь торнадо та яскравого сонячного сплеску. Цим Корснєва і подобалася Максиму – енергійна, цілеспрямована, яскрава та чиста. Жодних меркантильних замашок, ніякої вигоди – завжди прийде на допомогу другові, якщо потрібно, не замислюючись.

– Пішли на кухню. – буркнув хлопець і попрямував коридором. Діставшись до кухні, він притулився до підвіконня і склав руки на грудях. - А тепер поясни мені, звідки у тебе кільце, яке я здав до магазина біс зна коли, і чому ти не схожа на себе?

- Це не так просто, Максіку. – нервово пересмикнула плечима Аліса. - Справа в тому, що ми з тобою одружені. Ну, я одружена з тобою, але не на тобі. Не на тому, що тут, розумієш? Не розумієш…

Корснєва зітхнула і зняла обручку з пальця, поклавши її на стіл. Потім сіла на стілець і взяла обручку в руки.

- Дивись. Є я і ти, ми одружені. Але ці ми живемо в іншій версії реальності. У паралельній, розумієш?

- Подруго, ти зовсім куку, чи що? - Квітка покрутив біля скроні, широко розплющивши очі. Він знав про припущення вчених щодо мультивсесвіту. Сюди підтяглися і докази з релігійних трактатів, зокрема з давньоіндійської культури. Наприклад, у Бхагават-пурані згадується текст, що дуже підходить до опису мультивсесвіту.

«Ти найдрібніший, і Ти найбільший, Ти початок, середина і кінець буття, але Сам не маєш початку, середини і кінця. Ти існуєш, коли немає нічого. Ти незмінний, Ти всюди - і тут, і там, де нічого немає. У безкрайньому просторі плаває безліч яйцеподібних всесвітів на кшталт нашого».

Ці слова стосуються опису самого Бога. Також сюди належать так звані плани з погляду езотерики. Астральний і ментальний план описують, по суті, тугіше самий мультивсесвіт, тільки більш заглиблюючись в окультні та містичні складові. Але одна річ, коли ці розмови та домисли є лише теорією, і зовсім інша – коли тобі цілком серйозно заявляють, що прийшли з паралельної реальності.

- Ти мені не віриш. - Зітхнула Корснєва і закрутила кільце на столі. Відблиски сонця заблищали на золоті.

– Ну, є таке. – кивнув хлопець. - Ти хоч сама себе чуєш? Заявляєшся до мене і починаєш розповідати про мультивсесвіт! Як я маю реагувати?

- Тобто тебе не бентежить, що я вчора опинилася у твоїй квартирі, не маючи ключів, речей і взагалі? - Задала цілком резонне питання Аліса.

- Це так, це питання дуже цікаве. Звідки маєш ключі від моєї квартири? - Квітка стрепенувся і зло подивився на дівчину.

- Та немає в мене ключів! Як гадаєш, гіпотетично, як я перемістилася зі своєї версії реальності до твоєї? Ключами відчинила двері між світами, Максе? Це ж маячня.

- Уся ця розмова – маячня. - вкотре буркнув Квітка і поставив чайник. - Будеш чай?

- Ні, краще каву, чорну, з цукром. – хитнула головою Корснєва. - Тут потрібно ясно розмірковувати, а чай відволікає, розслаблюючи організм.

- Хм, гаразд. – знизав плечима Максим. – А ти мені подобаєшся більше, ніж…

- Чим та версія мене, що крутить у клубах стосунки із сумнівними хлопчиками з тугими гаманцями? Ти це хотів сказати, так? - Аліса гірко посміхнулася. У неї перед очима так і стояли всі ті фото, які вона встигла переглянути про своє

чи своє?

життя. Хоч дівчина й розуміла, що це не її життя, але осад залишився неприємним.

– Так, саме це. – Квітка навіть розгубився. Він хоч і сердився на Корснєву, але зараз поряд з ним була не вона. Точніше, вона, але не та меркантильна сука, яка посміялася з його почуттів кілька років тому і вийшла на стежку меншого опору в цьому продажному житті.

Важко було усвідомити, що на твоїй кухні сидить кохана тобою жінка, яка прийшла з іншої реальності цього всесвіту. Це було схоже на божевілля. А може, в нього шизофренія? Може, ніякої Аліси зараз тут немає, а Максим галюцинірує?

А що, надто велика кількість алкоголю вчора, особливо після тривалої перерви, та й він, схоже, вдарився головою, коли відключився. Засвистілий чайник висмикнув хлопця з глибоких роздумів.

- Ти ж розумієш, як це все виглядає, Ал… Аліса? - Запитався, запнувшись, Максим. Залив окропу в чашки, він поставив їх на стіл. - Пахає шизофренією, або відвертим маренням.

– Я вмію зупиняти час. - Видихнула Корснєва.

– Що? – брови Квітки знову злетіли вгору. - Ти що вмієш?

- Зупиняти час. А в особливі моменти емоційних сплесків навіть переміщатися в ньому.

- Теж мені, професор-ікс. – хмикнув хлопець.

- Ти все ще не віриш?

- З доказами біда, розумієш, подружко? Ні про мультивсесвіт, ні про подорожі у часі немає прямих доказів. Тільки домисли і якісь непрямі докази, що нібито підтверджують такі події.

- Добре! - Корснєва різко встала з-за столу, дивлячись на Максима. - Кинь вгору чашку!

- Чого? Ти точно ненормальна, Алісо! - Хлопець навіть відскочив від такого сплеску емоцій дівчини. - Вона ж розіб'ється.

- Ти можеш кинути цю бісову чашку?! – зло верескнула дівчина, буквально свердлячи Квітку очима.

- Гаразд, гаразд, не нервуй! – хлопець обеззброєно виставив перед собою руки. - Звичайно можу.

З цими словами Максим узяв чашку з щойно зробленою кавою і підкинув її вгору. У цей момент Корснєва раптово схопила Квітку за руку. Макс не встиг навіть злякатися, коли сталося неймовірне. По-перше, запанувала цілковита тиша. По-друге, чашка.

Чашка, підкинута вгору, завмерла в повітрі. Кава, вигнута хвилею, що виплеснулася за інерцією з чашки, теж застигла. Такий собі витягнутий ківш води. Як у тих рекламах соку, коли показують, як цей сік повільно ллється в склянку. Тут же була не реклама, чашка висіла в повітрі, а з неї розпускалася фантастична квітка застиглої рідкої кави.

- Тепер ти мені віриш? – голос Аліси пролунав спокійно і так близько, наче дівчина говорила йому просто у вухо. Хлопець здригнувся і озирнувся.

- Що за... - Квітка міг рухатись. Він рухав руками, міг зробити крок, повернути голову. – Як ти це зробила?

- Я ж тобі казала, я можу зупиняти час. – зітхнула Аліса. Вона так втомилася від цієї виснажливої розмови. А тепер, після такого ефектного уявлення, доведеться розповісти ще багато чого. - Головне, не виривайся з моїх рук.

– А я можу взяти чашку? - Макс запитав це просто так, ні до кого не звертаючись. Потягнувшись, хлопець торкнувся чашки, і вона залишилася в руці. Квітка поставив її на стіл, потім трохи подумав і знову підняв у повітря. Зібравши в чашку, немов совком, завмерлу каву, хлопець знову поставив чашку на стіл. - Офігіти. Це просто неймовірно. А чи довго ти можеш так тримати час?

– Не знаю, коли сама, достатньо. А от якщо ще з кимось, напевно, не дуже. Гаразд, мені треба багато розповісти. - Аліса відпустила руку Максима і у вуха Квітки хвилею увірвалися звуки. Тікання годинника в сусідній кімнаті, ледь чутний шум телевізора сусідів, гудок машини, що проїжджає на вулиці. Всі ці звуки стали такими гучними, ніби Квітка довго ходив із берушами, а потім різко їх вийняв і опинився всередині какофонії звукових фарб.

- Відчуваю, доведеться виділити тобі містечко на якийсь час. – посміхнувся Максим. – Розказуй, що в тебе сталося?

- Для початку мені треба розповісти, що сталося з нами два роки тому. - Видихнула дівчина. - Я намагатимусь не заглиблюватися особливо сильно в деталі, вони не мають особливого значення.

- Ну, тут ще як подивитись. – не погодився Квітка. – Особливо з урахуванням твоїх здібностей. Розповідай уже, інтриганко!

- Добре. - Корснєва кивнула і почала довгу розповідь.