Посох Асклепія

Наближався новий рубіж історії. Скоро календар переступить чергове століття, дасть дорогу двадцятому. По суті, багато людей вже цього року відзначали нове століття, але це було не так. Так, зараз на дворі стояв тисяча дев'ятисотий рік, але саме наступного наступала ера нового століття.

Ейзенхорт за останні три роки витратив багато часу і сил на пошук прихованого храму Ісіди, про який говорив таємничий Бахман у своїх «Давностях минулого очима сучасних істориків». І пошуки Чарльза увінчалися успіхом! Хоча, інакше й не могло: хімік досліджував всю територію Парижа, фактично проводячи повноцінні розкопки і опускаючись на дно Сени у різних її ділянках.

Ніхто не звертав уваги на старого хіміка із густою бородою, який одягався у недбалий одяг. Мало, які захоплення у старого наукознавця? Це грало Ейзенхорту на руку, дозволяючи безперешкодно вивчати землі столиці Франції. Одного літнього дня Чарльз поринув під воду біля мосту Руаяль і став методично розглядати дно.

Довгий час нічого не траплялося на очі хіміку, і він уже зневірився знайти тут шукане, як краєм ока помітив якесь поглиблення збоку. Повітря не вистачало і Ейзенхорт поспішив спливти. Відхекавшись, Чарльз знову пірнув, ритмічно рухаючись, спрямовуючи своє тіло в той бік, де помітив виїмку в земній породі.

Незабаром він заплив у невеликий грот, який здавався невеликою норою підземного крота, таким маленьким він виявився. Буквально метр завширшки, дозволяючи спокійно пропливти тут одній людині. Що далі плив Чарльз, то менше повітря в нього залишалося, але Ейзенхорт чудово розумів – грот закінчується печерою, де є повітряний простір.

Нарешті він виринув на поверхню, і зміг зачепитися за край земляного насипу. Вибравшись із води, хімік уважно озирнувся. Печера, куди він потрапив, теж була мініатюрною, кілька метрів у діаметрі, стіни обсипалися від часу.

Але що це? Біля однієї стіни земля здавалася розритою. Немов хтось копав тут колись. Тяжко дихаючи, Ейзенхорт попрямував туди. Досліджуючи стіни, практично навпомацки, Чарльз знайшов пару дошок, що були вертикально підігнані до стіни і вбиті в неї. Він спробував відірвати дошки, але нічого не вийшло. Загарчавши від безсилля, Чарльз почав копати пальцями стіну навколо.

Пальці неохоче занурювалися в землю, відколюючи крихітні шматочки. Проте, лють Ейзенхорта клекотіла настільки сильно, що поступово крихти землі стали більшими, а незабаром зовсім перетворилися на пристойні шматки глини та каменю. Чарльз не відразу помітив, що наступні брили були забруднені червоним. Він навіть не відчув, що своїми нестримними ривками пошкодив кілька пальців, а три нігті зовсім зірвав. Кров сочилася з ран, фарбуючи стіну, ніби проводячи якийсь ритуал посвяти.

За годину наполегливої праці Ейзенхорт зміг відірвати дошки. За ними виявилася дірка. Достатня, щоб у неї протиснулася людина. Придивившись, Чарльз помітив, що підлога та стіни цієї дірки викладені плитами. Серце хіміка застукало настільки швидко, наскільки це було взагалі можливо. Кров прилила до скронь, вибиваючи ритмічне тремтіння. Він зрозумів, що знайшов саме те, що шукав усі ці роки! Не замислюючись про наслідки, Чарльз ступив на першу сходинку і почав своє сходження вниз.

Узвіз виявився недовгим. Декілька поворотів, і ось хімік ступив на широкі плити підземного храму. Він одразу зрозумів, що це той самий храм. Храм Ісіди, богині врожаю та покровительки породіль, розкинувся перед Чарльзом на всі боки.

- Який хитрун! – гнівно похитав Ейзенхорт головою. - Хто б ти не був, ідея сховати Посох Асклепія всередині храму Ісіди, верх геніальності!

Хімік став повільно просуватися вперед. Світло ледве помітним промінням розсіювалося по залі храму, надходячи звідкись зверху. Освітлення було так собі, але очі Чарльза, що звикли до темряви, вихоплювали все потрібне. Подолавши кілька десятків кроків, він зупинився у захопленні. Попереду, височіючи над кожним із тих, хто прийшов сюди, стояла постать Ісіди. Чарльз пам'ятав її, вони стільки храмів відновили з неперевершеною Хатшепсут.

Ця ж постать богині врожаю була виконана у величному і гордовитому образі, немов Ісіда втомилася від доброго заступництва людям і згадала, що вона божество. Гордовитий погляд, мінімальне оздоблення, та й підземні води, що випливають з-під її промежини. О, як це підкреслювало саме єство тих, первородних будівель Єгипту!

Ейзенхорт повільно наближався до статуї, захоплено розглядаючи її. Зачарований красою богині, Чарльз не відразу помітив те, що мало відразу прикувати його погляд. Внизу, біля ніг, височіло дерево палиці. Древко, навколо якого обвинулася змія і поклавши свою голову на наверши, дивилася своїми смарагдовими очима на відповідну людину. Тільки-но опинившись на відстані витягнутої руки, хімік помітив її.

Він дивився на Посох Асклепія, як на втрачену, але дорогу серцю річ. Мов портрет коханої жінки, на який ти дивишся, зачарований її розчерком губ у вигляді крил чайки. Наче розкосі очі коханої, в яких ти готовий тонути щоразу, як тільки глянув у них. Ейзенхорт стояв, любовно дивлячись на втрачений скарб. Поступово його відчуття радості стало переходити в агресію, а потім у лють.

Стільки років! Стільки століть, витрачених марно! Почуття втраченого часу вирувало всередині Чарльза, він сяяв очима, продовжуючи дивитися на Посох. Тільки зараз він зрозумів, що його одяг мокрий, прилиплий до тіла, брудний і мерзенний. Як і все, що оточувало хіміка останнім часом. Зі спотвореним обличчям Ейзенхорт ступив уперед і зімкнув руку на держаку артефакту. Видавши гортанний крик, він висмикнув своє дітище з п'єдесталу. У цей момент ззаду пролунав тихий голос.

- Це Посох Асклепія, я знайшла його...

Голос, який Чарльз знав давно. Голос, який належав лише одній жінці у всьому світі – Еліс Корц! Оскалившись, хімік різко обернувся, тримаючи Посох у руці. Навпроти нього, біля однієї з колон храму, стояли дві постаті. Одну з них він впізнав відразу – ця жінка зводила його з розуму нічними кошмарами останніми роками. Друга постать здавалася Чарльзу знайомою, але хімік не міг зрозуміти, звідки?

- Доброго дня, Елісе, я чекав на тебе!