Посох Асклепія

Підслухана розмова двох французів про Ежена Делакруа ніби ввімкнула нову шарманку в голові Ексільї. Хімік думав про цього художника щодня, особливо якщо напередодні йому снилися кошмари. А кошмари йому снилися майже щоночі.

Єгипетські жахи про верховного жерця Іскатота і правительку Хатшепсут завжди закінчувалися руйнуваннями і сильним тиском. Лондонські вулиці в туманну погоду і страшні розпусні жінки з язиками, що випали крізь глибокі порізи на горлі, вселяли гидливий жах в Ексільї. А дивні далекі дні, в часи яких він сперечався вже з Еліс Корц, яка вирішила вбити його, повністю вибивали з колії.

Все це каскадом спогадів обрушувалося на Катотто день за днем, кошмар за кошмаром. І якщо часи стародавнього Єгипту, в якому він був верховним жерцем Іскатотом, тепер стали відносно зрозумілі, то спогади з мертвими розпусними жінками і цією дивною Еліс поки що лише лякали Ексільї.

Бажання познайомитися з Еженом Делакруа ставало яскравішим, а спрага отримати Посох Асклепія - сильніше. Хімік вирішив їхати до Парижа. Віддавши розпорядження прислугі, Ексільї взяв найнеобхідніше, одягнув свій найкращий костюм із чорного атласу та відбув.

Прибувши до столиці Франції, Ексільї зітхнув із полегшенням. Немов він давно був тут, жив багато років, а може й сторіч? Все здавалося таким знайомим, ніби він ріс у цьому місті змалку.

Знявши кімнатку в мотелі, Катотто почав непомітно підслуховувати і підглядати за людьми, намагаючись дізнатися про художника якомога більше. Буквально другого дня Ексільї дізнався, що завтра планують влаштувати прийом серед високоповажних панів на честь якогось політичного діяча. Одна з дам, що була при розмові, згадувала про Ежена Делакруа, як про найбільший скарб на Землі!

- Молодий, гарний, з проникливим поглядом і до того ж чудовий майстер своєї справи! - Щебетала жінка, похитуючи головою. – Ах, як же я мрію потрапити на цей прийом, ах, якби…

Далі Ексільї вже не слухав, він отримав достатньо потрібну інформацію. Наступного дня, підготувавшись і привівши себе в порядок, хімік подався на прийом. Літній дворецький вклонився:

- Здрастуйте, мсьє, давно вас не було! Я знав вашого батька, мсьє, розумна людина. – це було дивно, але Ексільї не надав значення словами старого.

Ежена Делакруа Ексільї знайшов швидко. Молода людина, він стояв біля столика з напоями і посміхався. Брови хіміка поповзли вгору. І це талановитий художник сучасності? Та він же ще хлопчик! І цей вираз обличчя – примітивний, з натягнутим простирадлом дитячої безтурботності та посмішками юнацької ейфорії. Невже ця людина розуміється на питаннях життя і смерті?!

Підійшовши до художника, Ексільї торкнувся його ліктя. Молодий чоловік здригнувся і обернувся.

- Перепрошую, мсьє?

- Чарльз Ейзенхорт, мсьє. Але ви можете звати мене просто Чарльз, мсьє. - Хімік не знав, чому він представився цим ім'ям, але слова були вимовлені. Ексільї навіть здалося, що всередині щось клацнуло, ніби

його свідомість змістилося у клітину, давши свободу тому, минулому його особистості, давши свободу Чарльзу Ейзенхорту.

переключився внутрішній важіль.

- Але, мсьє, я навіть не знаю, хто ви! - Вигукнув Делакруа, підозріло розглядаючи Чарльза. - Та й я поспішаю, у мене важлива справа.

- Це не займе багато часу, мсьє Делакруа. - відмахнувся Ейзенхорт, взявши художника під лікоть. - Я хотів би поговорити з вами про смерть, мій друже. Ваші картини дуже схильні до роздумів на такі теми.

Вони неквапливо вийшли на балкон, і Чарльз заговорив.

- Я чув про вас, мсьє Делакруа, і чув багато! Мені стало дуже цікаво познайомитися з вами, з людиною, яка вже в такому юному віці відчуває питання життя та смерті.

- Це, звичайно, добре, мсьє Ейзенхорт, але я не чув про вас. – Ежен знизав плечима, але хімік помітив, як спалахнули очі художника. Що це, цікавість? Це добре.

- Перепрошую, мсьє Делакруа ...

- Кличте мене Ежен, друже мій. – усміхнувся митець.

- Добре, Ежен, тоді й ви кличте мене Чарльзом.

- Домовилися.

- Чудово. Тож про що це я? Ага! Я хімік, працюю з різними мікстурами та лікарськими препаратами. Зараз щільно займаюся розробкою вірусу, і мені дуже цікаві питання життя та смерті. Адже ви повинні розуміти, медицина і хімія, вони також близькі, як життя і смерть.

- Дві сторони однієї медалі, я розумію, про що ви, мсьє Чарльз. - Кивнув Делакруа і посміхнувся.

- Саме так, мсьє Ежен. Я дуже багато чув про ваші роботи, але не встиг із ними ознайомитись. Ви не дозволите показати мені хоча б кілька?

- О, мсьє Чарльз! - Вигукнув Делакруа. - У мене їх зараз не так і багато, я ж лише кілька років, як вийшов у вільне плавання художника! Але, я хотів би показати вам одну зі своїх робіт, якщо ви не проти.

- Я дуже підтримую вашу пропозицію, Ежен! – Ейзенхорт владно кивнув і трохи стиснув плече художника.

— Тоді приходьте завтра до моєї майстерні, пане Ейзенхорте, я покажу вам свій скарб! - посміхнувся Делакруа, а потім незграбно сплеснув руками. - А зараз, прошу мене пробачити, у мене багато справ, мсьє Чарльз.

- Звичайно, Ежен, не смію вас більше затримувати. – Ейзенхорт стиснув долоню художника та відкланявся.

Хімік змішався з натовпом і скривив губи. Справи в нього, як же! Чи він думав, що на його обличчі не видно, що він чекає на жінку? Мабуть, і дуже сильно! Ці емоції видно неозброєним поглядом, особливо тому, хто живе не один десяток років. Але, нічого, головне – контакт налагоджений і Делакруа його начебто не боїться. А це означає, що необхідно скористатися такою привітністю!