Посох Асклепія

Вони сиділи в затишній кав’ярні, потягуючи каву і вплітаючи легкий сніданок, що складався з фруктового салату та хрустких круасанів. Аліса поставила чашку на стіл і глянула на Максима.

- Макс, а справді, Ежен Делакруа міг сам знайти тут, у Парижі, місце, яке належало раніше єгипетській цивілізації. Невідомо тільки, як воно сюди потрапило?

- Ми з тобою, як і багато інших, забуваємо про той факт, що єгипетська цивілізація існувала щонайменше три тисячі років тому. – хлопець підняв палець угору. – А це означає, що на той час цей народ міг будувати свої будівлі де завгодно: тут майже нікого не було. Свого роду вони стовпили нові території зведенням храмів і обелісків.

- Так, це пояснює знаходження прихованих споруд. – кивнула дівчина. – Але де їх шукати? Зокрема, як почати шукати цей храм Ісіди, враховуючи роботи Делакруа?

- Корснєва, ти мене дивуєш. – вразився Квітка. - Почати ретельніше вивчати роботи самого Делакруа, це ж логічно!

- Три ха-ха, любий! - Фіркнула дівчина. - Ти надто прямолінійний і нудний, Максіку.

- Не називай мене Максіком! – наїжачився Квітка, в очах заблищав метал. – Скільки разів тобі говорити?

- Ой, проїхали. – відмахнулася Аліса. - Давай подумаємо, якщо Делакруа знайшов цей прихований храм, де він може бути?

- Де завгодно. – буркнув хлопець. - З урахуванням того, що Делакруа жив майже двісті років тому, взагалі де завгодно.

– Не скажи. – Корснєва відправила до рота залишки круасану та запила каву. – Якщо брати до уваги, що шукати потрібно за картинами та розписами Ежена, у нас залишається не так багато варіантів.

- Якраз варіантів у нас хоч відбавляй! – похитав головою Максим. - Ти бачила, скільки цей митець написав картин? Там і будинки, і пейзажі, і люди на тлі історичних подій. Чого там тільки нема!

Було видно, що Квітка засмучений. Чоловік розумів, що копатися в незліченних роботах художника дев'ятнадцятого століття так само, як і шукати голку в копиці сіна. Перелопатити десятки робіт, у пошуках зачіпки, яка може нести ключ для розташування храму Ісіди, це витратити купу часу без надії на результат.

- Максиме, ти чого? - Раптом запитала Корснєва. Хлопець застиг і дивився в далечінь.

– Задумався. – відмахнувся він. - Ну що, ти доїла? Ходімо, погода нині хороша.

- Ну, гаразд. - Здивовано простягла Аліса.

Вони встали з-за столу, розплатилися і вийшли надвір. Прогулюючись вулицями Парижа, вони якийсь час мовчали. Потім Квітка почав говорити, з кожним словом набираючи сили і впевненості. Максим говорив про те, що їм необхідно оглянути роботи Делакруа не просто уважно, вони повинні вивчити всі полотна художника на предмет антуражу та стилістики, що хоч скільки нагадує єгипетську.

І тут дівчину прорвало. Вона почала говорити, щоразу підвищуючи голос, що їм обов'язково потрібно знайти місце зберігання Посоха Асклепія і не дати Ейзенхорту заволодіти ним! Інакше це спричинить катастрофу планетарного масштабу. Кожне слово вилітало з рота Аліси, наче хльосткий ляпас, змушуючи парижан і туристів обертатися на них з подивом.

Квітка занервував через таку поведінку своєї подруги і спробував заспокоїти дівчину. Монотонним голосом він повторював те саме. Що вони всіма силами прагнутимуть розгадати таємницю храму Ісіди, і не допустять цього божевільного вченого до Посоха. Максимові знадобилося кілька хвилин, щоб заспокоїти Корснєву, і вони звернули на променад біля Сени.

Пройшовшись променадом, парочка сіла на невелику лавочку. Максим продовжував говорити, а Аліса почала розуміти, що останні дні вимотали її повністю. Навіть цей різкий спалах емоцій був тому підтвердженням. Постійна напруга, навантаження від переміщень та психологічний пресинг того, що відбувається, – це вилилося в найсильнішу втому.

Корснєва сама не помітила, як вмостившись на лавці, стала занурюватися в дрімоту. Організм дівчини намагався відновитись хоч трохи, використовуючи будь-яку доступну можливість. А зручна лавка і монотонний голос друга, що обволікає, виявилися якраз однією з таких можливостей.

Поступово, слово за словом, Максимів голос став віддалятися, наче хлопець відходив далі і далі. Натомість прийшли звуки домашнього життя. Коли Аліса була ще підлітком і жила з батьками. Звуки стали сильнішими і образ їхньої старої квартири повністю заповнив свідомість дівчини.