Посох Асклепія

Іскатот сидів за столом і перегортав свої записи про створення отрути. Отрута, що у результаті впливала на організми зовсім не так, як припускав верховний жрець. Кожен з живих, які прийняли це зілля, мав свій особистий рівень імунітету. І якщо в одних його було недостатньо, люди вмирали майже відразу.

Але Відкриваючий Небесну Браму, не врахував той факт, що в деяких людей імунітет сильний, але все одно недостатній, щоб опиратися отруті повністю. Недостатній, щоб вистояти у цій смертельній сутичці.

Іскатот вдарив по столу і стиснув зуби. Удар виявився надто сильним, кулак запульсував від болю. Скривившись, верховний жрець підвівся і попрямував до невеликої камери. Вгорі було кілька округлих віконець, затягнутих бронзовою сіткою з діаметром отворів близько половини нігтя. Усередині лунала метушня і тихий шерех.

Придивившись, він помітив з десяток щурів, що крутилися в кутку. Раніше їх було більше, мабуть, інші подохли. Ну, нічого, ці сидять тут уже близько п'яти місяців. А один з них із потомства старої партії, яка приймала отруту. Мабуть, щури виробляють стійкість до отрут сильніше і швидше, ніж люди.

- Це цікавий момент, треба буде подумати про це на дос… - верховний жрець обірвав себе на півслові від різких криків.

Крики долинали з-за дверей прихованого залу. Такі голосні, дивно. Іскатот підійшов до дверей і підняв руку, щоб опустити важіль відкриття дверей. Але раптом почув грубий крик.

- Давайте, тягніть сюди хмизу, та смоли не шкодуйте! Спалимо цю богадільню до Анубіса!

Спалити? Але як же він?!

Верховний жрець розвернувся і помітив стояв на химерній підставці біля столу Посох! Не можна кидати тут Посох! Стільки часу витрачено на його пошуки та спроби приборкати силу воскресіння!

Іскатот кинувся до столу і схопив палицю. Невдало зачепивши велику колбу з отрутою, верховний жрець зіштовхнув її на підлогу. Колба впала і розбившись на тисячі уламків, оббризкала ноги Іскатота і підлогу тягучою рідиною. Очі верховного жерця округлилися від страху.

Він, звичайно, випив тоді отруту, але більше порцій не приймав. Його сили імунітету вистачило, щоб уже дванадцять років прожити після вживання отрути. Але рідина може вбратися крізь пори та мікропорізи на ногах! А це – найсильніша доза. Потрібно вибиратися звідси, жваво!

Іскатот не встиг добігти до дверей, як з того боку щось ударило. Наче били важким тараном. Знову пролунав голос.

- Колони навіщо рушити?! Я казав – спалимо це все до Сетотової матері! А якщо тепер це все звалиться? Ідіот!

Іскатот схопився за важіль і потяг. Механізм зрушив, але раптово застряг. Мабуть, колона, що впала, вдарила в стіну так сильно, що пошкодила внутрішні механізми, які приводили в рух двері прихованих залів. Але двері відчинилися на непомітну оку щілину. Проте цієї щілини виявилося достатньо, щоб сюди почав надходити їдкий синій дим. Дим від палаючого храму! Храму, який Хатшепсут будувала з такою любов'ю та радістю! Храм, що став величчю цариці Єгипту.

- Ні, ні, ні! – від люті верховний жрець закричав, потрясаючи палицею. Він не може померти так, як щур! Він, людина, яка збагнула практично все! Безсмертя, простір та час, життя! Людина, якій залишилося зрозуміти сутність смерті, просто задихнеться у закритому кам'яному мішку?! Як щур, кинутий усередину короба в задимленому приміщенні? Ні, потрібно вибиратися звідси!

Іскатот бігав по залах, розмахуючи палицею, шаленіючи від неминучої смерті. Дим проникав більше і більше, заповнюючи простір залів. Стало важче дихати. Замість того, щоб стримувати подих, Іскатот закинув голову і розкидавши руки вбік, закричав. Закричав до хрипоти, поки дим не потрапив у легені і верховний жрець не зайшовся в кашльовий приступ, зігнувшись навпіл.

Відкашлявшись, Іскатот підняв мокрі від сліз очі і сперся на палицю. Ноги стали погано слухати через раптову картину. Верховний жрець дивився на каламутний прямокутник на стіні зали. Прямокутник переливався, наче вода в річці. Тільки замість води в ньому виднілися контури будинків. Великі кам'яні будинки.

Дим знову влучив у легені. Відкашлявшись, Іскатот покульгав до стіни. Он він, порятунок! Верховний жрець, кашляючи і задихаючись від диму, з останніх сил дошкандибав до стіни і ступив у прямокутний пролом. Ще з хвилину він переливався всіма відтінками світла, а потім зник, залишивши на своєму місці лише стіну прихованих залів.