Розділ 12
Двадцять другий рік став для Делакруа знаменним, як художника. Ежен дописав свою нову картину, образами на яку надихнувся твором Данте. Не надто думаючи, він так і назвав свою роботу: «Пліт Данте». На полотні зображався човен з поетом і Вергілієм, що перетинає річку Стікс у потойбічному світі. Мутні, майже чорні води Стіксу розбивалися об борт схуднелого суденця, ніби маючи намір поглинути його.
Душі, що кричали в нескінченній агонії померлих з останніх сил, чіплялися за рятівну корму, чи то, намагаючись вибратися зі свого Ада, чи то теж прагнучи забрати з собою живих людей.
Емоції в обличчях всіх персонажів картини вражали уяву. Біль і страждання душ, що плавають у водах Стіксу, вселяли страх і трепет, а страх поета перемежувався з усвідомленням того, що не треба було заходити так далеко. Структура та вивірені деталі на полотні Делакруа наповнювали людей, що дивляться на картину, вир емоцій, змушуючи співпереживати статичним персонажам.
«Пліт Данте» сколихнув Париж, змусивши дивитись на Делакруа, як на нового, хоч і молодого художника, який у такому юному віці вже може торкнутися найтаємніших куточків людської душі. Про Ежене говорили всі, його почали запрошувати у високе суспільство, картина дозволила йому мати нові зв'язки.
Була одна таємниця, яку Делакруа не розповів нікому, навіть своєму другові Олександру. Навіть Дюма, з його незрівнянною фантазією, вважав би Ежена божевільним, розкажи він таке! Коли він тільки почав роботу над «Плотом…», у Ежена виникло сильне відчуття, що за ним спостерігають. Особливо це виявилося тоді, коли він малював саму туру, що пливла по водах Стіксу. Цей секрет Делакруа глибоко зберігав у своїй свідомості, нікому про це не поширюючись.
На одному такому урочистому прийомі Делакруа, перебуваючи в чудовому настрої, стояв біля столика з напоями і посміхався. Якийсь час тому він познайомився з шикарною жінкою, і вони домовилися зустрітися на терасі за годину.
Несподівано до його плеча хтось торкнувся. Ежен здригнувся, він готовий був присягнутися, що поряд з ним не було нікого, людина підкралася, наче справжній шпигун. Обернувшись, Делакруа з подивом оглянув незнайомця.
Це виявився чоловік середнього віку, з борідкою і вусами, що обрамляли його обличчя. Сині, практично небесної блакиті, очі, пильно дивилися на Ежена. Дивилися, наче щупальця, що заповзали просто в душу. Одягнений чоловік був пристойно, у камзолі та капелюсі, костюм чорного відливу створював враження, що він із вищої касти високоповажних представників міської знаті.
- Перепрошую, мсьє?
- Чарльз Ейзенхорт. Але ви можете звати мене просто Чарльз, мсьє. - посміхнувся незнайомець, але усмішка здалася художникові холодною, як і очі Чарльза.
- Приємно познайомиться, мсьє, я Ежен Делак...
- Ежен Делакруа, молодий, але вже талановитий художник, так, мсьє, я знаю, хто ви. - Легкий кивок голови Ейзенхорта перервав слова Ежена. - Мені треба з вами поговорити.
- Але, мсьє, я навіть не знаю, хто ви! - Вигукнув Делакруа, підозріло розглядаючи нового знайомого. - Та й я поспішаю, у мене важлива справа.
- Це не займе багато часу, мсьє Делакруа. - відмахнувся Ейзенхорт, взявши художника під лікоть. - Я хотів би поговорити з вами про смерть, мій друже. Ваші картини дуже схильні до роздумів на такі теми.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!