Зміст
  • Передмова
  • Присвячення
  • Пролог
  • Частина 1 - ЛІНІІ ЧАСУ
  • Розділ 1
  • Розділ 2
  • Розділ 3
  • Розділ 4
  • Розділ 5
  • Розділ 6
  • Розділ 7
  • Розділ 8
  • Розділ 9
  • Розділ 10
  • Розділ 11
  • Розділ 12
  • Розділ 13
  • Розділ 14
  • Розділ 15
  • Розділ 16
  • Розділ 17
  • Розділ 18
  • Розділ 19
  • Розділ 20
  • Розділ 21
  • Розділ 22
  • Розділ 23
  • Розділ 24
  • Розділ 25
  • Розділ 26
  • Розділ 27
  • Розділ 28
  • Розділ 29
  • Розділ 30
  • Розділ 31
  • Розділ 32
  • Розділ 33
  • Розділ 34
  • Розділ 35
  • Розділ 36
  • Розділ 37
  • Розділ 38
  • Розділ 39
  • Розділ 40
  • Розділ 41
  • Розділ 42
  • Розділ 43
  • Розділ 44
  • Розділ 45
  • Розділ 46
  • Розділ 47
  • Розділ 48
  • Розділ 49
  • Розділ 50
  • Розділ 51
  • Розділ 52
  • Розділ 53
  • Розділ 54
  • Розділ 55
  • Розділ 56
  • Частина 2 - ТАЄМНИЦІ МИНУЛОГО
  • Розділ 1
  • Розділ 2
  • Розділ 3
  • Розділ 4
  • Розділ 5
  • Розділ 6
  • Розділ 7
  • Розділ 8
  • Розділ 9
  • Розділ 10
  • Розділ 11
  • Розділ 12
  • Розділ 13
  • Розділ 14
  • Розділ 15
  • Розділ 16
  • Розділ 17
  • Розділ 18
  • Розділ 19
  • Розділ 20
  • Розділ 21
  • Розділ 22
  • Розділ 23
  • Розділ 24
  • Розділ 25
  • Розділ 26
  • Розділ 27
  • Розділ 28
  • Розділ 29
  • Розділ 30
  • Розділ 31
  • Розділ 32
  • Розділ 33
  • Розділ 34
  • Розділ 35
  • Розділ 36
  • Розділ 37
  • Розділ 38
  • Розділ 39
  • Розділ 40
  • Розділ 41
  • Розділ 42
  • Розділ 43
  • Розділ 44
  • Розділ 45
  • Розділ 46
  • Розділ 47
  • Розділ 48
  • Розділ 49
  • Розділ 50
  • Розділ 51
  • Розділ 52
  • Розділ 53
  • Розділ 54
  • Розділ 55
  • Розділ 56
  • Розділ 57
  • Розділ 58
  • Розділ 59
  • Розділ 60
  • Частина 3 - ВИТОКИ ЖИТТЯ
  • Розділ 1
  • Розділ 2
  • Розділ 3
  • Розділ 4
  • Розділ 5
  • Розділ 6
  • Розділ 7
  • Розділ 8
  • Розділ 9
  • Розділ 10
  • Розділ 11
  • Розділ 12
  • Розділ 13
  • Розділ 14
  • Розділ 15
  • Розділ 16
  • Розділ 17
  • Розділ 18
  • Розділ 19
  • Розділ 20
  • Розділ 21
  • Розділ 22
  • Розділ 23
  • Розділ 24
  • Розділ 25
  • Розділ 26
  • Розділ 27
  • Розділ 28
  • Розділ 29
  • Розділ 30
  • Розділ 31
  • Розділ 32
  • Розділ 33
  • Розділ 34
  • Розділ 35
  • Розділ 36
  • Розділ 37
  • Розділ 38
  • Розділ 39
  • Розділ 40
  • Розділ 41
  • Розділ 42
  • Розділ 43
  • Розділ 44
  • Розділ 45
  • Розділ 46
  • Розділ 47
  • Розділ 48
  • Розділ 49
  • Розділ 50
  • Розділ 51
  • Розділ 52
  • Розділ 53
  • Розділ 54
  • Розділ 55
  • Розділ 56
  • Розділ 57
  • Розділ 58
  • Розділ 59
  • Розділ 60
  • Розділ 61
  • Розділ 62
  • Розділ 63
  • Розділ 64
  • Розділ 65
  • Епілог
  • Розділ 28

    Осінь двадцять сьомого року видалася наскрізь дощовою і вологою. Постійні зливи навівали тугу, змушуючи перехожих кутатись і втягувати голову в плечі. Ежен Делакруа сидів удома і задумливо дивився на полотно, що стояло біля стіни. Легкі нариси, в яких вгадувалися хаотичні лінії, без контурів і образів, ніби по полотну била рукою дитина.

    Сказати, що художник перебував у глибокій меланхолії від незнання, що писати, було не можна. Саме цього року Делакруа отримав божевільну популярність у художніх колах, як ексцентричний і блюзнірський майстер пензля. Його робота про Сарданапала викликала такі хвилювання, яких не було, напевно, з часів наполеонівських воєн.

    Ежена звинувачували у зайвому еротизмі, оскільки на полотні було зображено безліч практично оголених жінок та чоловіків. Багато хто критикував Делакруа за смакування жорстокості у своїх роботах, що передається відвідувачам виставки. Але одне було точно – про Делакруа цього року говорила вся Франція!

    Думки художника лунали десь далеко. Ежен навіть не відразу почув стукіт у двері. Який стукав довелося посилити натиск і практично виламати двері перш, ніж Делакруа зрозумів, що звук доноситься зовні, а не в його думках.

    - Олександре! Ти вирішив промокнути зайвий раз? – у дверях стояла постать Дюма, з плаща якого потоками стікала вода. Очі друга світилися злістю.

    - Бісів дощ! Нічого ж не віщувало лиха! - зло буркнув Дюма, але руку Ежену потиснув. - Ну, похмуро, ну то що? Відразу необхідно розродитися дощем, як шльондра в борделі, коли Олександр Дюма вийшов з дому?!

    - Може, чаю? – запропонував художник, допомагаючи грузній фігурі Олександра зняти пальто та капелюх.

    - Можна і чаю, але краще щось зігріваюче! - Знизав плечима Дюма і по-хазяйськи сів у велике крісло. - Я, власне, ось у якій справі, Ежен.

    - Тільки не кажи, що ти теж прийшов засуджувати мене за «Сарданапала»! – посміхнувся Делакруа, копаючись у шухляді біля стіни.

    - Каналья, Ежен! – емоційно ляснув себе по коліна Дюма. - Ти, звичайно, вибач, але я завжди підтримував тебе в будь-яких мистецтвах, друже мій. Я прийшов… а, власне, я не можу прийти провідати свого друга?

    - Можеш, звичайно. - Усміхнувся Делакруа, дістаючи пляшку шартреза. Зелена рідина призовно булькнула всередині.

    - Тисяча чортів, Ежен! - Вигукнув Олександр і вихопив пузатий сулія з рук художника. - Це ж шартрез! Звідки він у тебе?

    - Ну, місця треба знати, Олександре, місця. – засміявся Ежен. Він завжди почував себе в компанії ексцентричного і навіженого Дюма, як у своїй тарілці.

    - Я ось дивуюся з твоєї майстерності, друже мій. - Вимовив Дюма після випитого залпом келиха пекельного напою. - Твої роботи, вони викликають подвійне почуття. Я, хоч і не художник, але завжди заздрив тобі, бо не можу намалювати нічого путнього.

    - Мсьє Дюма, я вже казав вам, малюють на стінах чи парканах, а художники – пишуть. – навмисне зарозуміло вимовив Ежен, задерши підборіддя.

    - Ви ніс не задирайте, мсьє Делакруа! – так само чемно відповів Олександр. - А то, можна його і позбутися.

    - Ти невиправний, друже мій. – митець доторкнувся до плеча письменника. – Розкажи краще, що в тебе з твоїми рукописами?

    - Так, ось, думаю написати п'єсу про короля Генріха третього і його двор. Як гадаєш? - Дюма з серйозним обличчям глянув у вічі художнику.

    - Далися тобі ці п'єси, Олександре! – відмахнувся Делакруа. - Ти так майстерно володієш словом, а гробиш себе в п'єсах. У цих огризках літератури ні образ подати, ні характеру розкрити. Напиши роман!

    - Романе, нехай буде тобі відомо, Ежен, це витіюватий, хвацько закручений і складний твір, в якому безліч персонажів! - Похитав головою Дюма. – Я не готовий до таких глобальних сюжетів.

    - Давай тоді вип'ємо за те, щоб до тебе швидше прийшла ця готовність писати хвацько закручені сюжети та складні твори! - Усміхнувся Делакруа і знову наповнив келихи.

    Друзі говорили багато й довго, розпивши цілу пляшку шартрезу та відкривши шампанське. Як би Ежен не довіряв Дюма, він ні словом не обмовився своєму близькому другові про ті жахіття, що впали на нього в останні роки. Нав'язливі ідеї про Посоху Асклепія, дивні сни і не менш дивна постать Ейзенхорта. Останній, щоправда, вже кілька років не давав про себе знати, але його скрипучий голос і крижані очі переслідували художника в кошмарах.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.