Посох Асклепія

Осінь двадцять сьомого року видалася наскрізь дощовою і вологою. Постійні зливи навівали тугу, змушуючи перехожих кутатись і втягувати голову в плечі. Ежен Делакруа сидів удома і задумливо дивився на полотно, що стояло біля стіни. Легкі нариси, в яких вгадувалися хаотичні лінії, без контурів і образів, ніби по полотну била рукою дитина.

Сказати, що художник перебував у глибокій меланхолії від незнання, що писати, було не можна. Саме цього року Делакруа отримав божевільну популярність у художніх колах, як ексцентричний і блюзнірський майстер пензля. Його робота про Сарданапала викликала такі хвилювання, яких не було, напевно, з часів наполеонівських воєн.

Ежена звинувачували у зайвому еротизмі, оскільки на полотні було зображено безліч практично оголених жінок та чоловіків. Багато хто критикував Делакруа за смакування жорстокості у своїх роботах, що передається відвідувачам виставки. Але одне було точно – про Делакруа цього року говорила вся Франція!

Думки художника лунали десь далеко. Ежен навіть не відразу почув стукіт у двері. Який стукав довелося посилити натиск і практично виламати двері перш, ніж Делакруа зрозумів, що звук доноситься зовні, а не в його думках.

- Олександре! Ти вирішив промокнути зайвий раз? – у дверях стояла постать Дюма, з плаща якого потоками стікала вода. Очі друга світилися злістю.

- Бісів дощ! Нічого ж не віщувало лиха! - зло буркнув Дюма, але руку Ежену потиснув. - Ну, похмуро, ну то що? Відразу необхідно розродитися дощем, як шльондра в борделі, коли Олександр Дюма вийшов з дому?!

- Може, чаю? – запропонував художник, допомагаючи грузній фігурі Олександра зняти пальто та капелюх.

- Можна і чаю, але краще щось зігріваюче! - Знизав плечима Дюма і по-хазяйськи сів у велике крісло. - Я, власне, ось у якій справі, Ежен.

- Тільки не кажи, що ти теж прийшов засуджувати мене за «Сарданапала»! – посміхнувся Делакруа, копаючись у шухляді біля стіни.

- Каналья, Ежен! – емоційно ляснув себе по коліна Дюма. - Ти, звичайно, вибач, але я завжди підтримував тебе в будь-яких мистецтвах, друже мій. Я прийшов… а, власне, я не можу прийти провідати свого друга?

- Можеш, звичайно. - Усміхнувся Делакруа, дістаючи пляшку шартреза. Зелена рідина призовно булькнула всередині.

- Тисяча чортів, Ежен! - Вигукнув Олександр і вихопив пузатий сулія з рук художника. - Це ж шартрез! Звідки він у тебе?

- Ну, місця треба знати, Олександре, місця. – засміявся Ежен. Він завжди почував себе в компанії ексцентричного і навіженого Дюма, як у своїй тарілці.

- Я ось дивуюся з твоєї майстерності, друже мій. - Вимовив Дюма після випитого залпом келиха пекельного напою. - Твої роботи, вони викликають подвійне почуття. Я, хоч і не художник, але завжди заздрив тобі, бо не можу намалювати нічого путнього.

- Мсьє Дюма, я вже казав вам, малюють на стінах чи парканах, а художники – пишуть. – навмисне зарозуміло вимовив Ежен, задерши підборіддя.

- Ви ніс не задирайте, мсьє Делакруа! – так само чемно відповів Олександр. - А то, можна його і позбутися.

- Ти невиправний, друже мій. – митець доторкнувся до плеча письменника. – Розкажи краще, що в тебе з твоїми рукописами?

- Так, ось, думаю написати п'єсу про короля Генріха третього і його двор. Як гадаєш? - Дюма з серйозним обличчям глянув у вічі художнику.

- Далися тобі ці п'єси, Олександре! – відмахнувся Делакруа. - Ти так майстерно володієш словом, а гробиш себе в п'єсах. У цих огризках літератури ні образ подати, ні характеру розкрити. Напиши роман!

- Романе, нехай буде тобі відомо, Ежен, це витіюватий, хвацько закручений і складний твір, в якому безліч персонажів! - Похитав головою Дюма. – Я не готовий до таких глобальних сюжетів.

- Давай тоді вип'ємо за те, щоб до тебе швидше прийшла ця готовність писати хвацько закручені сюжети та складні твори! - Усміхнувся Делакруа і знову наповнив келихи.

Друзі говорили багато й довго, розпивши цілу пляшку шартрезу та відкривши шампанське. Як би Ежен не довіряв Дюма, він ні словом не обмовився своєму близькому другові про ті жахіття, що впали на нього в останні роки. Нав'язливі ідеї про Посоху Асклепія, дивні сни і не менш дивна постать Ейзенхорта. Останній, щоправда, вже кілька років не давав про себе знати, але його скрипучий голос і крижані очі переслідували художника в кошмарах.