Посох Асклепія

Він сидів за одним із возів, що стояли тут, і стежив за входом у палац. Саме тут сьогодні влаштовували помпезний прийом на честь одного із важливих діячів Франції. Погода потріскувала своєю прохолодою, заганяючи рідкісних перехожих у будинки, наче жандарм п'яницю. Але йому було все одно на погоду, його мета мала ось-ось покинути стіни будівлі.

Фігура, загорнута в темний плащ, уважно вдивлялася в темряву. Заросле бородою і вусами обличчя, пронизливі очі кольору небесної блакиті, все говорило про те, що він давно не голився і не стежив, як виглядає. Так, італієць майже перестав бути схожим на себе самого. Він ходив за графом щодня, немов темна тінь ковзаючи за Джозефом де Зіне.

О, так, його стеження принесе плоди! Ексільї у цьому не сумнівався ні на йоту. Інакше й бути не може. Двадцять років витратити вивчення людини, немов під мікроскопом розглядаючи його життя, що неспроможні пройти безслідно. Рік тому цей граф відкрив музей старожитностей. Італієць один із перших побував усередині і з жорстокістю досліджував кожен куточок цієї будівлі.

Вигадливість і хитромудрість будівлі вражала уяву, але Ексільї було начхати на зовнішні складові будівлі. Найголовніше, чого жадав алхімік, було розуміння, чи є в колекції експонатів Посох Асклепія? Але, яке ж було розчарування італійця, коли він не знайшов потрібний предмет в жодному із залів! Єдиний посох, який був представлений у музеї, виявився Кадуцей.

Однак, Кадуцей не мав під собою настільки насиченої містичними подіями історії, як Посох Асклепія! Так, це був палиця самого Аполлона, який той подарував Гермесу на знак примирення. Яка тут містика, як прояв стародавніх богів? А от Посох Асклепія… там так! У всіх записах стародавніх істориків, в яких згадувався сам посох, або Асклепій, в обов'язковому порядку наводилися рядки про воскресіння з мертвих і чудове лікування хворих. Так чудово, що самому Зевсу довелося втрутитися і покарати Асклепія, який розгулявся.

Маніакальність Ексільї перетворила алхіміка на справжнього божевільного. У неврівноважену людину, яка не усвідомлює того, що робить. У людини, єдиною думкою якої було заволодіти цінним артефактом. Італієць не знав, що робитиме, знайди він Посох, але ці думки навіть не відвідували його голову.

Ось і зараз, Ексільї сидів за візком, непомітний, немов таємний агент і стежив. Нарешті! З палацу вийшла, трохи хитаючись, постать Джозефа де Зіне і стала спускатися вниз. Озирнувшись, граф повільним і спокійним кроком попрямував вуличками Парижа. Ексільї повільно пішов за ним, зливаючись у темряві зі стінами будинків. Ось француз звернув у провулок і рушив по ньому, насвистуючи нехитру мелодію.

Ексільї оскалився і вийшовши зі свого укриття, накинувся на Джозефа і схопив того за комір. З силою вдаривши француза головою об стіну будинку, Ексільї почав методично бити графа ногами і кулаками, скрегочучи надламаним голосом, немов цвяхом по склу.

- Посох, де Посох Асклепія?!

Граф намагався захищатися, закриваючи обличчя і тіло руками, але алкоголь і раптовість нападу були поганими попутниками. Ексільї до того ж виявився сильнішим за Джозефа, а лють італійця лише додавала йому очок у сутичці. Викрутивши руку своєї жертви за спину, він вихопив із кишені невелике лезо і швидко зробив надрізи на кінчиках пальців. Від цього жертва заскулила.

- Нема в мене палиці! Я віддав його до музею, він у музеї, у мене немає нічого! - прохрипів граф, намагаючись напоумити Ексільї.

- Мені потрібний Посох Асклепія, а не Кадуцей! – розлютився італієць і продовжив побиття.

- Посох Асклепія – міф! -надривно простогнав Джозеф.

- Ти сам міф, як твій предок! - виплюнув Ексільї і схопив Джозефа за волосся і з силою смикнув. – Такий самий індик! А таким індикам одне лише місце…

Раптом тіло його жертви завмерло і змарніло під своєю вагою на землю. Від подиву Ексільї навіть завмер, продовжуючи тримати графа за волосся. Прийшовши до тями, він розтиснув пальці і Джозеф мішком звалився на землю. Перевернувши тіло, італієць придивився до свого супротивника. На ньому завмер жах і приреченість, немов граф зрозумів безвихідь своєї ситуації. Джозеф де Зіне був мертвий.

- Та що б тебе! – у серцях сплюнув Ексільї. – Нащо ти тепер потрібен: ні дій, ні інформації…

Обшукавши тіло, італієць не виявив нічого, що могло його зацікавити. Знайшовши гаманець з монетами, він засунув його в кишеню і втік у темряву Парижа. Труп Джозефа залишився лежати у вузькому безлюдному провулку, як звичайний волоцюга.