Посох Асклепія

Максим із силою тряс Алісу за плече. Прокинулася дівчина з переляканим криком і незрозуміло дивилася на Квітку. За кілька секунд дівчина видихнула, впізнавши хлопця.

- Фух, Максе! Не можна ж так лякати!

- Лякати?! Алісо, ти нормальна, взагалі?! Кому я розповідаю це все? Розляглася тут на лавці, дрихне, як справжній безхатько! – обурено пирхнув Максим.

– Я втомилася від цього. Дуже багато всього навалилося, розумієш? – Корснєва зітхнула. Невже Максим цього не розуміє?

- У нас з тобою немає часу на відпочинок, люба моя! – посміхнувся Квітка. - З твоїх слів, Ейзенхорт знищить людство, якщо його не зупинити.

- Ейзенхорт, точно! - Вигукнула Аліса, згадавши жах своєї недавньої дрімоти. – Завдяки моїй хвилинній сонливості я згадала одну важливу деталь.

- Кажи. - Квітка погладив бороду і уважно подивився на дівчину.

– Лабораторія! Ось що головне, Максе! Лабораторія Ейзенхорта. – Корснєва багатозначно підняла палець догори. Хлопець також уважно стежив за нею. – Не розумієш? Вдумайся, дурний! Лабораторію лікаря було створено глибоко під землею!

– І що? – знизав плечима Максим. - Ти ж не думаєш, що цей храм Ісіди побудований самим Ейзенхортом?

- Але чому ні? - Здивувалася Аліса.

- Ти мене, звичайно, вибач, але я не вважаю, що цей ненормальний лікар жив за часів фараонів. А він мав жити за їхніх часів, щоб прикласти руку до спорудження храму місцевого божества!

- Але, Максиме, це ж точно невідомо. - Корснєва підвелася з лавки і вигнулась, розминаючи спину. - Якщо цей псих досі живий, незрозуміло, звичайно, як, він може жити в будь-якому відрізку часу! Хоч із печерними людьми.

- Це так, але все одно малоймовірно. - Квітка потягав себе за бороду, чим викликав легкий смішок Аліси. - Розумієш, будівництво такої споруди, як храм, та ще глибоко під землею, потребує величезних, просто колосальних витрат часу та сил.

- А може, образ лабораторії, це підказка, але не така явна? - Швидше у самої себе, ніж Максима, запитала дівчина. - Можливо, це лише напрямок? Мовляв, шукати храм треба лише внизу, під землею.

- А ось це вже цікавіше, так. – кивнув Квітка. - З огляду на зв'язок цих усіх подій з Еженом Делакруа, можливо тут ти маєш рацію. Шукати храм Ісіди треба під Парижем. Пішли. - хлопець підвівся з лавки і подав дівчині руку.

– Куди? - Здивувалася Аліса, але піднялася з насидженого місця.

- Пройдемося, подумаємо, куди нам варто звернути більшу увагу. – знизав плечима Квітка.

І вони повільним кроком пішли вздовж Сени, милуючись архітектурними вишукуваннями та тишею водної гладі. Сонце відбивалося від поверхні річки, іскрячись і сліпучи, але викликаючи радісну посмішку. Чи не дарма дітям так подобається пускати сонячних зайчиків?