Посох Асклепія

Делакруа продовжував розпис у Сен-Сюльпісі, розмальовуючи стіни та стелі церкви картинами божественної тематики. Основну стелю в капелі янголів Ежен залишив наостанок. Художник вирішив саме на цій фресці зобразити ключ, який зміг би підказати стражденним таємницю Посоха Асклепія.

Хоч хвороба його сильно не турбувала, Делакруа втомлювався через постійні кошмари, які прийшли, ніби на зміну їй. Найголовніший кошмар, який викликав у художника первісний жах, сам по собі не здавався страшним. Ежен не міг пояснити, чому його тіло покривалося пітом, а спиною повз холодок.

Суть сну полягала в тому, що в ньому Делакруа дивився на те, що відбувається навколо, немов очима іншої людини. І цією іншою людиною була жінка.

Починалося все з того, що вона проходила довгий шлях підземними коридорами. Несучи в руках смолоскип, смуглянка - а шкіра незнайомки була смаглявою - спускалася кам'яними сходами вниз і йшла коридорами в якийсь храм. Ежен не міг визначити, що це за храм, бо жах закінчувався відразу, як тільки жінка заходила всередину приміщення.

Але у цей день сон продовжився. Із завмиранням серця, що тремтіло від холодного жаху, художник дивився на всі очі, як незнайомка увійшла до великої кімнати храму. Зробивши звичний рух рукою, вона підпалила смолоскип, полум'я від якого буквально розтеклося по всьому периметру храму. Світло вогню висвітлило образи, що вирвали з вуст Делакруа беззвучний крик.

Це був храм Ісіди, той самий, у якому він сховав Посох Асклепія! Тільки, ця версія храму представляла більш ранній час. Можливо навіть задовго до початку нашої ери. Але, Ежен не міг зрозуміти, як тоді в цьому місці опинився Посох? Адже він особисто встановив п'єдестал і своїми руками поставив на нього цей артефакт!

Жінка підійшла до статуї Ісіди і схилила голову. Вона молилася, явно давньоарабською. Делакруа спілкувався з арабами, і чув їхню промову. Навіть деякі вирази розумів, але тут… Мова була схожа, але водночас і відрізнялася. Смуглянка довго молилася, а Ежен з цікавістю спостерігав за цим. Раптом його погляд зупинився на саркофазі, що стояв вертикально неподалік.

Шурхіт, ледь чутний стукіт. Немов хтось стукав зсередини саркофага, намагаючись вибратися назовні! Тваринний страх скував свідомість художника, він хотів розвернутися і кинеться тікати звідси, але не міг зрушити з місця. Його свідомість перебувала в тілі цієї єгиптянки, що молиться. Стук посилився, і через хвилину заповнив усьому храму, луною розносячись по залі.

Невже вона не чує? Невже вона не бачить, як тремтить саркофаг?! О, Діво Маріє, подивися на нього, подивися ж і біжи геть!

Делакруа намагався подумки докричатися до смуглянки, що молиться, але марно! Жінка стояла і вимовляла свої промови монотонним голосом, ніби впала в транс. У цей момент, коли жах непізнаного заполонив думки Ежена, кришка саркофага тріснула, і шматками обсипалася на підлогу. З безодні труни випала... жінка.

Замотана в довгі клапті матерії, наче мумія, вона лежала на підлозі храму. Делакруа з жахом дивився на цю постать, що лежала на плитах і дихала! Піднявшись на ноги, жінка похитнулася і скрикнула. Художник встиг розглянути дивну незнайомку.

Це виявилася середнього віку, але дуже приваблива, жінка з русявим волоссям, яскравими зеленими очима та тонкими губами. Фігура вирізнялася худорлявістю, але залишалася стрункою. Озирнувшись, ніби не помічаючи єгиптянку, зеленоока рішуче попрямувала до підніжжя статуї Ісіди. Не зволікаючи жодної секунди, жінка схопила Посох Асклепія і ... буквально розчинилася в повітрі!

У цей момент щось сталося. Підлога храму затремтіла, а голос єгиптянки змінився, ніби стаючи повільнішим і нижчим. До такого ступеня, поки звуки, що продовжували вилітати з її рота, перестали бути схожими на звичну вуху

демонічну мову! Булькаюча, гортанна, бридка, наче хтось водив цвяхом по аркушу металу.

людську мову. Ось цей страх повністю заповнив Ежена. Він став з ним одним цілим, немов пульсуюча сутність первісного страху, що набув відчутності і форми. Стіни храму почали руйнуватися, обсипаючись і розколюючись на частини. За зруйнованими стінами нічого не було. І це лякало Делакруа пуще колишнього! Художник кричав, ніби бажаючи викричати весь жах із себе, викинути його, наче непотрібну річ. Крик перейшов у хрип, а потім Делакруа зрозумів, що не може дихати.

Прокинувся він на підлозі, повзучи у бік дверей. Щойно свідомість повернулася до Ежена, невидима рука, що стискала горло, зникла і художник з шумом втягнув повітря у легені. Закашлявшись, Делакруа підвівся, хитаючись і тут же осів на підлогу. Голова закрутилася від різкого припливу кисню, буквально збивши його з ніг.

Тієї ночі Ежен більше не лягав, певні забобони того, що засни він зараз, більше не прокинеться, міцно засіло в голові. Тому Делакруа весь решту ночі провів за роздумами, що це було уві сні? І найважливіше, хто була та жінка, яка забрала Посох Асклепія?!