Посох Асклепія

Вранці Аліса прокинулася від божественного запаху кави. Аромат поширювався по кімнаті, наче густий прозорий туман, змушуючи організм прокинутися і підбадьоритися. Корснєва розплющила очі і потяглася, вигнувшись дугою. Ковдра сповзла, оголивши ключиці та верхню частину грудей дівчини.

- Доброго ранку, кави? – Максим сидів у кріслі за столом біля відкритого ноутбука. Поруч із хлопцем стояла чашка з благородним напоєм. Друга чашка самотньо чекала на Алісу на її тумбочці.

- Доброго, дякую! – Корснєва встала з ліжка, та швидким рухом натягла футболку, після чого взяла чашку. - Яка смачна, клас! Саме те, після пробудження.

- Давай, пий каву, збирайся, поїдемо до цього колекціонера, Жерара де Зіне. – надто самовпевнено заявив Квітка, зробивши ковток із чашки.

- Йому б подзвонити спочатку. – із сумнівом промовила дівчина.

- Я вже подзвонив, він погодився з нами зустрітися. Судячи з голосу, він навіть зрадів моєму дзвінку.

- Наче чекав нас... - пробурмотіла Аліса.

- Так, гаразд, по ходу справи розберемося. В крайньому випадку зупиниш час, і ми змотаємо вудки звідти! - відмахнувся Квітка і гримнув порожньою чашкою по столу. - Так, каву вони тут варять офігенну!

Нашвидкуруч поснідавши внизу, молоді люди спішно поїхали за вказаною адресою. Жерар де Зіне мешкав далеко, в одному з невеликих будиночків посеред густонаселеної лісосмуги. Таксист попався балакучий, але погано розумів англійською. Він представився П'єром і щось розповідав.

Машина їхала дугою проспектом Леклерка, повз будинки, магазинчики та закусочні. Потрапив навіть Макдональдс, який викликав у Корсневої посмішку. Згорнувши на бульвар Периферик, таксі проїхало повз цвинтар Монруж.

Чистенькі могили, викладені рядами, немов великі кісточки доміно, заволоділи увагою Корснєвої. Багато десятків з них здавалися свіжими, буквально кілька місяців, максимум півроку як. Невже Макс не брехав? Невже торік у його світі стався стрибок пандемії, яка забрала з собою мільйони життів? Воно-то, звичайно, ні в які підмітки не годиться з Юстиніанової чумою, або «Іспанкою», але нова світова пандемія – це все одно страшно! У цей час ніхто ні від чого не застрахований, ніхто не може бути ні в чому впевнений.

Коли автомобіль доїхав до Сени, шофер повернув ліворуч і виїхав на бульвар Гальєні. Дівчина не встигла ні про що подумати, як біля вуха пролунав шепіт Квітки:

- Ми могли б не робити такий гак, він же повертається, дивись. – хлопець показав на екран телефону із завантаженими картками. Було ясно видно, що на машині можна приїхати в вказану точку не тим шляхом, яким повіз їх таксист, а коротше, без зайвих кутів, так би мовити.

– Він же бачить, що ми туристи, ось і катає. - Знизала плечима Аліса.

- Аби більше здерти… - похитав головою Максим.

Ще за десять хвилин вони завернули вглиб лісосмуги і зупинилися перед невисокою брамою. Продовжуючи безперервно тараторити, таксист забрав гроші і поїхав. Постоявши якийсь час біля воріт, молодики подзвонили у дзвінок. Екран засвітився, через деякий час на ньому з'явилося обличчя чоловіка похилого віку. Переговоривши з ним, Квітка відійшов від екрану.

- Чи всі французи такі доброзичливі, чи то пастка. - Зробила висновок Аліса, що стежила за розмовою Максима і Жерара де Зіне.

- Ти менше про всяке таке думай, подружко. - Дав пораду Квітка. У цей момент брама клацнула і одна стулка відчинилася. - Ходімо, поговоримо з цим Жераром.

Зустрів їх сам господар будинку. Це виявився чоловік років шістдесяти, у темних джинсах та легкому светрі. Було видно, що Жерар або не любить офіційність, або поводиться з людьми, як сусід із сусідом. Все ж таки колекціонер старожитностей, володар однієї з найбільших колекцій містичних артефактів в історії!

- Мсьє Максиме, ви не казали, що будете в супроводі такої чарівної мадмуазель! - Жерар усміхнувся і міцно потис Квітці руку. - Представте її швидше!

- Я Аліса, ми з Максимом цікавимося давніми артефактами. - Злегка розгубившись, відповіла Корснєва. - І, між іншим, я мадам, мсьє Жерар.

- О, така юна мадам! Вибачте, мадам Алісо, винен! Що ж, панове, пройдімо до хати, чого стояти на вулиці. – Жерар де Зіне запрошуючим жестом покликав молодих людей за собою.

Розташувавшись у вітальні, за круглим столом, наче лицарі, Аліса перша запитала де Зіне.

- Скажіть, пане Жерар, у вашій колекції старовин присутній такий артефакт, як Посох Асклепія?

– Наскільки я знаю, ні, такого у нас у колекції немає. - Засміявся де Зіне і махнув рукою. - Але, ви прийшли не зовсім за адресою, добродії. Так, колекцією володію я, але лише формально. Поки що живий, так би мовити. - Чоловік побачив замішання на обличчях гостей і знову засміявся. – Розумієте, на папері колекцією володію я, але насправді нею займається мій племінник – Пилип.

- А, чи можна нам дізнатися координати цього Пилипа? – Квітка погладив бороду.

- Так звичайно! - Жерар дістав блокнот, написав там кілька слів, вирвав сторінку і простяг Алісі. – Ось, будь ласка, телефон та дані. Скажіть, що ви від мене, він вас прийме. Він не надто любить непроханих гостей. Але, якщо ви його захопите, буде таким самим базіком, як і я.

- Ніякий ви не базіка. - Посміхнулася Корснєва і сама не помітила, як доторкнулася рукою до долоні Жерара. Цей чоловік похилого віку випромінював таку ейфорію енергії, ніби щодня намагався прожити по максимуму.

Адже хто знає, скільки йому років? Можливо, він так і живе – як останній раз… думки дівчини промайнули ураганом, залишивши важкий осад у душі.

- Дякую, мадам Алісо, за добрі слова! Але, мені, вісімдесятирічному старому, недовго залишилося... мабуть. Ну, так вважають ЗМІ, деякі друзі та більшість знайомих. Усі хочуть урвати свій шматок, якщо ви знаєте, про що я.

- Так, кожен прагне отримати хоча б один із артефактів вашої колекції. – Максим кивнув, він чудово розумів, про що каже Жерар.

- Саме так, але поки що, як бачите, я тут, з вами, ми сидимо і спілкуємося. Не все так погано, правда?

- Поки ви не сказали про вік, я думала, що вам щонайбільше шістдесят, ну шістдесят три. – Корснєва похитала головою від подиву, її справді вразило одкровення Жерара. Виглядав чоловік дуже молодо для свого віку.

- Дякую, мадам Алісо! Дозвольте дізнатися, чим так зацікавила моя колекція журналістів з України, що ви особисто прилетіли до Парижа? Невже не можна було вирішити ці питання дистанційно? Наразі багато можливостей для зв'язку на відстані.

- Тут таке діло ... - Дівчина зітхнула і миттю подивилася на Квітку. Хлопець ледь помітно хитнув головою. – Розумієте, ми вивчаємо всі давні артефакти, пов'язані з медициною та алхімією. Існує ймовірність, що у майбутньому весь світ чекає катастрофа. Одна людина… - Корснєва зам'ялася, не в змозі підібрати правильні слова.

- Одна людина, вірусолог, який раніше працював у секретній лабораторії в Англії, збожеволів, втік і ховається. - Квітка прийшов на допомогу подрузі. - Знаючи його маніакальність у питанні вірусології, ми припускаємо, що він забажає дістати Посох Асклепія.

- Але, в наш час, яке відношення якась палиця, вибачте, має відношення до вірусології? – здивувався Жерар де Зіне. Побачивши замішання на обличчях молодих людей, він махнув рукою. – Право слово, ви дійсно думаєте, що єдиний стародавній артефакт, якого, до речі, немає в моїй колекції, може бути кращим за сучасну науку?

- Ні, не в цьому сенсі, звісно. - Максим посміхнувся і погладив бороду. – Але, ви повинні розуміти, для людини, одержимої ідеєю, такий артефакт може бути вектором, таким собі каталізатором прагнення.

- Ідеалом вірусології. Я розумію. – обличчя Жерара де Зіне раптово стало серйозним. – А знаєте, що? Я сам зателефоную племіннику і поговорю з ним. У такому разі, як тільки ви йому додзвонитеся, одразу можете призначати час зустрічі – він обов'язково поговорить з вами.

- Це дуже нам допоможе, пане Жераре! Дякую! - Аліса встала з-за столу і міцно потиснула французові руку. Де Зіне розквіт і посміхнувся.

- Для такої золотоволосої красуні, як ви, мадам Аліса – все, що завгодно! - Чоловік підвівся з-за столу і зітхнув. - А тепер, ви мені вибачте, молоді люди, але мені потрібно займатися своїми справами. Вік, знаєте, таке інше.

- Так, вибачте, що вкрали ваш дорогоцінний час. Ви нам дуже допомогли, пане Жераре! – Квітка теж потиснув руку де Зіне, після чого разом із Алісою попрямував до виходу. Спіймавши таксі, вони повернулися назад у готель.