Розділ 32
Аліса буквально підстрибнула на ліжку, кричачи на все горло. Очі широко розплющилися, розуміння того, що відбувається, стерлося. Корснєва не усвідомлювала, що відбувається, і де вона. А крик продовжував заповнювати звуковий простір кімнати, подібно до густої пелені. Раптом двері в кімнату відчинилися і на порозі з'явилася фігура Максима.
- Ти чого, подружко?! - Квітка квапливо підійшов до ліжка Аліси. - Все в порядку?
- Макс! - Дівчина вчепилася руками в лікоть Квітки. – Знову жах…
- Так, давай одягайся, чекаю тебе на кухні. Тобі ж кави? - Безапеляційно сказав Максим, згладивши фразу питанням наприкінці.
- Так, будь ласка.
Квітка клопотав біля плити, коли на кухню зайшла Аліса. Стрункі ноги виглядали з-під довгої Максимової сорочки.
Цікаво, а під сорочкою в неї… – думки почали було заповзати в голову, але Квітка їх відігнав.
- Що там сталось? Ти так репетувала, ніби тебе уві сні різав Фредді Крюгер!
- Це не смішно! Мені наснилося таке, таке… – Аліса замахала руками і раптово завмерла. Очі дівчини розплющились і округлилися.
Фраза Ейзенхорта згадалася так виразно, наче це сталося вчора. Лікар лежить, прив'язаний до «Псілектро» і кричить щось про палицю, потім вони з Квіткою починають тікати з лабораторії, що руйнується. Спогади яскравим спалахом заполонили Корснєву.
- Алісо? Ау, прокинься, красуня! - Максим схопив дівчину за плече і легенько струснув. Дівчина ледь чутно скрикнула і моргнула кілька разів.
- «Я ще не повністю розібрався, де шукати цей посох!», Ось що він говорив тоді, в Лондоні! Розумієш, Максе?!
- Це так, але ж не ця фраза злякала тебе до чортиків? Розповідай, що тобі наснилося! – Квітка поставив чашки на стіл та заорудував ложкою, розмішуючи цукор.
- Мені наснився кошмар, Максиме. Немов у майбутньому залишилася лише невелика частина всього населення планети, а ми з Ейзенхортом… - Алісу пересмикнуло від спогадів сну. - Загалом, Ейзенхорт влаштував всесвітній потоп. Тільки без води. Він знищив населення планети, розробивши та випустивши страшний штам чуми.
- Чуми, типу Юстиніанової, чи що? – перепитав Квітка. - Він же вчений не з генетики та мікробіології начебто?
- Ти ж сам казав, що розвиток може піти іншим шляхом. - Урезонила друга Аліса. - Можливо, він справді перенісся в часі, і це дозволило йому прожити набагато довше.
- А чим довше людина живе, тим більше досвіду та знань вона здобуває. - Замислено промовив Максим. - Слухай, а що за посох такий? Навіщо він тоді, у Лондоні, хотів його знайти?
- Я не знаю, уві сні я бачила високий хмарочос, виконаний у вигляді жезла, але я не пам'ятаю, що це…
- Або посоху. – хлопець погладив бороду.
– Що?
- Я кажу, хмарочос цей міг бути у формі посоху.
- Можливо, ти й маєш рацію. - Дівчина кивнула. - Треба зрозуміти, що це за посох такий і навіщо він був потрібен Ейзенхорту ще тоді, в наш з тобою час.
- Це аж два питання, красуня, і обидва рівноцінно складні. - Усміхнувся Квітка і зробив глибокий ковток з чашки. - Але нічого, ми з тобою займемося ними. Ким там був Ейзенхорт до свого становлення «злим генієм», лікарем?
- Хірургом, начебто. - Знизала плечима Аліса.
- Значить, медиком, у будь-якому разі. Можливо, палиця теж має відношення до медицини? Давай пошукаємо.
Хлопець підвівся і залпом допивши каву, попрямував до комп'ютера. Аліса залишилася одна посеред порожньої кухні. Автоматично вимивши чашки, дівчина задивилася на струмінь води. Така ж холодна, як та, у яку її опускали, підвішуючи на ланцюгах. Від спогаду Корснєва здригнулася, а жах липкими пальцями поповз хребтом.
- Аліса, я здається, знайшов! – голос Квітки прилетів із сусідньої кімнати, наче рятівна ластівка.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!