Посох Асклепія

Ранок наступного дня після відвідин Лувру приніс не лише сонячну погоду, а й гарний настрій. Аліса прокинулася, потяглася і солодко позіхнула. Сівши на ліжку, дівчина побачила спину Максима. Хлопець сидів за столом і щось дивився у ноутбуці. Поруч стояла чашка, що парувала.

- Доброго ранку! - Корснєва вискочила з ліжка і потупала у ванну.

- Добре, твоя кава вже охолола. – монотонно відповів Квітка, не відриваючись від екрану.

Прийнявши холодний душ, дівчина закуталася в халат і підійшла до Максима. Той дивився їхній вчорашній похід до музею. Фото змінювали одне за одним по клацанню тачпада, Квітка уважно вдивлявся у кожне. Помітивши, що дівчина стоїть поряд, він відволікся.

- Намагаюся знайти щось, що нам допоможе. – знизав плечима хлопець.

– І як?

- Поки що нічого. Але може я щось пропустив?

– Дай, я спробую. - Аліса злегка штовхнула Максима в плече. Квітка встав із стільця, поступившись місцем.

Клацаючи, Корснєва дивилася на фото. Ось вони стоять поряд із картинами Делакруа, одна з них якась битва. Аліса не пам'ятала назви, але сама картина жодної інформації їм не несла. Далі. Ось Аліса на тлі великого полотна із зображенням воєнних дій. Делакруа надто багато робіт присвячував війні. Далі, далі...

Погортавши кілька десятків фотографій, Аліса раптово скрикнула, вказавши рукою на екран.

- Дивись, на мою думку, це те, що нам потрібно!

– Дай сюди. - Квітка розгорнув ноутбук у свій бік і застукав по клавішах. - Це картина Делакруа, так, але вона присвячена Сарданапалу, міфічному давньогрецькому царю. Ім'я цього персонажа дуже багато видатних творців згадували, дивись.

Квітка тицьнув у екран, показавши список згадок. Там були і Ґюґо, і Байрон, і Берліоз. Аліса з цікавістю прочитала замітку і замислилась. Потім відібрала у Максима гаджет і відкривши переклад Філіпа Делакруа, знову вчиталася.

- Ось! Мені здається, ця картина підходить під цю фразу, Максе! - Дівчина виділила курсором шматок тексту. «Негідні мають залишити світ живих, очистивши шлях нащадкам». Максим перечитав фразу кілька разів.

- І? Судячи з самої роботи Делакруа, на картині зображено смерть цього давньогрецького царя, Сарданапала.

– Так, це зрозуміло. – кивнула Аліса. - Але, ти сам казав, що Ежен міг вуалювати свої послання всередині своїх робіт. Що, якщо ця фраза надсилається до цієї картини? Навколо Сарданапала зображені вмираючі люди. Слуги, коханки, наложниці, коні. Усе його багатство отруєно, вмираючи разом із своїм господарем. Це суть картини. А якщо смерть на ній – лише відсилання?

- Так, постривай. - Квітка насупився, міркуючи. - Ти хочеш сказати, що люди, що вмирають на картині, лише уособлення смерті і самої фрази з щоденника? Але тоді виходить, що Ежен підтримував Ейзенхорта. Самим полотном підтримував.

– Ні, це неможливо. - Не погодилася Корснєва. - Делакруа боявся цієї людини, ти ж пам'ятаєш його жах у записах? Для Ежена Ейзенхорт був жахіттям. Тут інше.

- Але тоді виходить, що Делакруа хотів показати своєю роботою те, що Ейзенхорт прагне знищити людей. Вбити якнайбільше, відвести за собою, очистивши Землю. - Розсудив Максим.

- Так, це схоже на правду. - Поволі кивнула Аліса. – Ти вважаєш, що Ежен Делакруа у своїй роботі хотів попередити людей про існування людини, яка позиціонує себе вище за інших? Про існування людини, яка у своїх думках піднялася над іншими, подібно до Бога?

- Так, саме це я хочу сказати. – засяяв Максим. - Розумієш, подружко, цей твій Ейзенхорт...

- Та не мій він, не мій! – верескнула Аліса. – Дістав уже!

- Не нервуй, ти чого? - Здивувався Максим.

- Ти не був із ним! – голосно кричачи, випалила дівчина. – Тебе не прив'язували до ліжка та не ставили над тобою досліди сорок років! Ось чому я ненавиджу цю істоту! І не треба більше говорити, що він мій, ясно?!

- Гаразд, гаразд, вибач. Я якось не подумав ... - почав вибачатися Квітка.

- А не заважало б іноді. - буркнула Корснєва, заспокоюючись.

- Гаразд, добре. Цей самий Ейзенхорт ставиться до людства, як до людей нижчого рангу, дозволяючи собі вирішувати, кому з них жити, а кому померти. І це, не маючи в руках Посоха Асклепія. Згідно з легендами і міфами, цей Посох дозволяв знайти могутність життя. Розумієш? Якщо вірити цим усім записам, Посох Асклепія – артефакт, що дає силу життя. А де сила над життям, там і влада над смертю, це ж логічно.

- Але, Максе, тоді виходить, що «ЧіЕй Корпорейшн» не має відношення до Ейзенхорта. – Аліса замислилась. - Адже, ця компанія розробляє речовини, що дозволяють виправляти сам геном людини, позбавляючи організм від слабких клітин генетично! Це йде врозріз із розуміннями Ейзенхорта про чищення Землі, ось у чому справа.

- Добре помічено, так. – погодився Квітка. - Але, ти забуваєш про один маленький нюанс. Там, де панує одне, може ховатися інше. У компанії, яка може дозволити собі змінювати геном людини у позитивний бік, може існувати розробка, як погіршити той самий геном окремих людей. Зробити з них слабких, хворих та немічних. Прямо одразу після народження, розумієш?

- Що ти маєш на увазі? - Дівчина уважно подивилася на хлопця своїми зеленими очима.

– Це розмова не п'ять хвилин, подруго. - Замотав головою Квітка. – А я вже їсти хочу. Ідемо поїмо, за сніданком і розповім.

- Гаразд, умовив. Тільки, піду переодягнуся.