Посох Асклепія

Ексільї сидів із заплющеними очима, відкинувшись на спинку крісла. Перед його очима, немов ефірна примара, ковзали образи давно забуті, поховані під купою часу та спогадів. Образи, які він давно забув, наче жадав викреслити їх зі своєї пам'яті.

Вони приїхали сюди таємно. Довелося осідлати двох малопомітних верблюдів, без розпізнавальної мішури та видатних атрибутів царської влади. Мало того, чоловік і жінка укуталися у звичайні селянські ганчірки, повністю приховавши свої постаті та обличчя.

Вони не хотіли, щоб їх впізнали. Зараз нікому не були потрібні ті розмови, які виникнуть, дізнайся хто з них поруч один з одним. Вони приїхали в цей таємний оазис, прихований у безмежних пісках пустелі, щоб побути наодинці один з одним. Не замислюючись про те, що їх хтось може побачити разом.

Жінка скинула мішкувате вбрання простолюдинки і глибоко зітхнула. Це виявилася приваблива жінка, лиса, але не менш красива і жіночна. Велична постава, пружні груди правильної форми піднімалася в такт дихання. З одягу на ній були лише обручі на щиколотках, сандалі та усіх. Злегка розкосі очі дивилися на чоловіка з теплотою та пристрастю. Вона не хотіла і не могла більше приховувати свої почуття.

Чоловік же посміхнувся і теж скинув незручне мішкувате вбрання, залишившись у пов'язці на стегнах. На ньому був такий же усіх, але менш яскравий за своєю формою. Вище жінки, він мав рідкісні блакитні очі для цієї місцевості, щільна статура говорила про постійні тренування для підтримки фізичної форми. У руках він стискав палицю. Як би там не було, ця людина нікуди не виходила без свого посоху.

Ось і зараз він узяв його з собою, загорнувши в ганчірки, щоб форма палиці не привертала зайвої уваги. А так, пара жебраків, один з яких старий з палицею, на верблюдах поїхали до пустелі. Чи мало відлюдників? Все було заздалегідь продумано і сплановано таким чином, щоб ніхто нічого не дізнався. Він злегка посміхнувся краєм губ і з силою встромив палицю в гарячий пісок, залишивши його так.

Жінка не могла більше стримувати себе і кинулася до нього в обійми. Навколо пари нависали пальми, приховуючи їхні тіла від сонця. Поруч з деревами, немов знущання гарячого сонця, хлюпалися води синього озера. Підбігши до нього, жінка зі сміхом застрибнула на чоловіка. Обвів його руками за шию, а ногами за поперек.

Схопивши її міцними руками, блакитноокий жрець притис її тіло до себе. Груди жінки буквально подряпали його груди своїми твердими сосками. Стогін зірвався з її губ, жінка відкинула голову назад. Чоловік відразу припав до мармурової шкіри і став покривати шию коханої поцілунками. Повільні, немов пурхання метелика, вони ставали сильнішими і відвертішими, наче набираючи силу. Під кінець губи жерця залишали на шиї жінки легкі мітки.

Буквально одразу він відчув вологу на зовнішній стороні своїх стегон. У цей момент чоловікові було байдуже, які процеси відбуваються з їхніми тілами. Найголовніше – вони можуть не ховатися та насолоджуватися один одним. Насолоджуватися так, як не насолоджувалися в палаці, у храмі або в таємних куточках Єгипту.

Ніхто з них не знав скільки пройшло часу. Сонце опустилося вниз, нагадуючи, що невдовзі почнеться ніч. Цей факт ніяк не бентежив закоханих. Вони віддавалися один одному, наче востаннє. Наче сьогодні єдиний день, коли вони можуть насолоджуватися собою та один одним, без жодних обмежень.

- Ще, чуєш? Я хочу ще!.. - вона встала з піску під тінню дерев і вперши руки в боки, гордо подивилася на постать жерця. - Візьми мене, я наказую тобі!

- Твоя влада закінчилася там, в Уасет-нет-Амоні! – без жодної усмішки промовив чоловік і ривком підвівся. Вона здивовано підняла на нього свої бездонні очі, не розуміючи. Жрець буквально миттю опинився поруч, немов перемістився через метри відстані помахом думки. – А зараз тобі час охолонути, моя люба!

Він схопив жінку в оберемок, як ляльку і з силою жбурнув її в озеро. Зойк, сплеск і сміх жерця змішалися воєдино. Виринувши з бірюзової води, жінка, важко дихаючи, вибралася на пісок.

- Ти, ти... як ти можеш! - Вона кинулась на чоловіка і забила по його грудях своїми кулаками. Він стояв і беззвучно сміявся. Ця жінка викликала у ньому бурю емоцій. Ніхто й ніколи не викликав у ньому стільки пристрасті, ніжності, кохання та лютої, буквально тваринної пристрасті, як вона!

Різко підхопивши її, він підняв її вище, підтримуючи руками під стегна і опустив вниз. Жар внизу живота, протяжний стогін і пальці в його спину сповістили про те, що фінал її емоційності досягнут. Краплі на його стегнах стали виразнішими, але через цей рухи чоловіка лише прискорилися.