Посох Асклепія

Аліса замислилась. Та розмова, що відбулася між нею та лікарем у його загубленій у часі лабораторії, під фундаментом Бетлемської клініки, віддрукувалась у її пам'яті, наче дитяча перезнімашка на футболку. У дитинстві були такі, з яскравими малюнками. Варто їх прикласти до тканини і провести гарячою праскою, як малюнок відбивався на речі. Один мінус був у такій моді – перше ж прання вносило корективи в малюнок, стираючи його та залишаючи лише шматки. Так і тут, загалом дівчина пам'ятала розмову, але деталі…

- Він говорив щось про чищення планети. Очищення планети від сміття. – Корснєва насупилась і почала згадувати. - Ейзенхорт збирався позбутися тих, хто не приносить жодної користі людству. Від тих, хто не може, через певні обставини, жити повноцінним життям.

- Він збирався вбити всіх інвалідів? – брови Квитки злетіли вгору. Хлопець погладив бороду.

- Не тільки. Він також вважав сміттям злочинців, ненормальних, слабких та хворих. Тих, хто не може нічого надати розвитку людства у планетарному масштабі. - Аліса перевела дух. Спогади давалися їй важко. - Його бажання було за допомогою моїх можливостей телепортуватися, переміщатися в потрібний час і чистити Землю.

Дівчина глянула на Максима. Хлопець стояв, погладжуючи бороду і мовчав. Його погляд, що проходив крізь неї, здавалося, спрямовувався в нескінченність. Застигла постать Квітки почала лякати Корснєву.

- Максиме? - Вона підійшла до хлопця і доторкнулася рукою до плеча. Квітка здригнувся.

- Але ж можливості Ейзенхорта розширилися б, навчись він телепортуватися в часі і знайшовши Посох Асклепія. – хлопець заговорив, у голосі прозирала лише неминучість. - Розумієш, подружко? Ти казала, що він став довгожителем? Типу, у нього збільшена регенерація тканин, так?

- Так, принаймні ти... Максим тоді його не зміг поранити скальпелем. – кивнула Аліса. - А що?

- За належного везіння цей ненормальний міг би жити дуже довго. А маючи в руках артефакт такого рівня, як Посох Асклепія, Ейзенхорт зможе кинути всі сили на створення можливості знищувати сміття Землі. Цей артефакт буде живити його, як акумулятор, постійно надаючи сил і підтримуючи прагнення досягти своєї мети. - Квітка задумався і різко клацнув пальцями. – До речі, а що в нас може стати за масові чищення людства?

- Катаклізми? – Корснєва здивувалася від раптового питання.

- Ну, катаклізми зазвичай складно підлаштувати людині. А ось пандемію... - Максим кинувся до комп'ютера і застукав пальцями по клавіатурі. Хвилин через два хлопець з гордістю показав Алісі результат своїх праць. – Ось!

- Чума? - Округлила очі дівчина. - Ти зараз серйозно?

- Цілком! Дивись. – Квитка виділив кілька рядків тексту на екрані. – Юстиніанова чума та Чорна смерть. Перша протікала в 500-х роках нашої ери і виникла, згідно з інформацією – в Єгипті, або Ефіопії. Жертвами стали близько ста мільйонів людей. Чорна смерть, що прокотилася хвилею по Землі в чотирнадцятому столітті, викосила двадцять п'ять відсотків населення планети. Чверть, Алісо!

– А чума, це не що інше, як вірус… – Корснєва насупилась. – Вірус же можна створити штучно, принаймні зараз.

– Саме так! Виходить, можна припустити, поки що тільки припустити, що Ейзенхорт перемістився назад у часі і власноруч розробив штам чуми. Спочатку у п'ятому столітті, потім у чотирнадцятому, і після ще один раз – у двадцятому.

- У двадцятому? - Аліса перепитала і раптово згадала. - Іспанка, чи що?

- Так, іспанський грип паразитував майже два роки, заразивши третину населення Землі. Тішить той факт, що смертність склала максимум лише п'ять відсотків людства.

- Але, це настільки мало, в порівнянні з тим, що мені наснилося в кошмарі ... - Корснєва здригнулася, згадавши деталі. – Якщо вірити сну, Ейзенхорт знищив майже всіх. У живих залишилося близько двадцяти відсотків населення планети, включаючи живих організмів, людський та тваринний світ.

- Знищив? Який рік, кажеш, це був… буде? - Квитка сперся на край столу і склав руки на грудях.

- Стривай, зараз. - Дівчина задумалася. - У дві тисячі п'ятдесятому було збудовано той будинок, схожий на Посох Асклепія. Це було набагато раніше. Я не пам'ятаю точно, але щонайменше років на десять раніше. Ти не бачив той хмарочос, Максиме, його років десять тільки будувати!

- Ну, добре, дві тисячі тридцятий, чи сороковий. – Хлопець усміхнувся. – Що ж, у нас ще багато часу!

Корснєва завмерла, відкривши рот від подиву. Невже Квітка зараз серйозно? Надворі двадцятий рік, над людством нависла загроза тотального знищення з забаганки божевільного вченого, який бажає вичистити Землю. Люди помиратимуть, немов комахи, яких поцькували інсектицидами, а він жартує?! Це гора безтурботності!

- Максиме, ти зараз пожартував, так?

- Ну звісно, а що? – Квітка підійшов до дівчини. – Та заспокойся ти. Зупинимо ми твого лікаря!

- Та скільки разів уже казати, він не мій! - Крикнула Аліса. – Не мій!

- Припини істерити! - різкий рух рукою і легкий ляпас по щоці змусив Корснєву скрикнути і замовкнути. - Для того, щоб діяти, нам необхідно зрозуміти, чи зміг Ейзенхорт відшукати Посох Асклепія, і чи його рук усі світові пандемії?

- Ой, ти чого б'єшся?! Боляче ж! - Скривила губи Аліса, потираючи щоку.

- Ти б менше істерики закочувала, я б не бився. – посміхнувся Максим. - Іди краще, зроби нам сніданок, а я дещо перевірю. Є в мене одна думка!

Корснєва подивилася на Квітку, і мовчки пішла на кухню, залишивши хлопця в компанії думок та комп'ютера. Макс же, залишившись один, зручніше влаштувався за столом і застукав пальцями клавіш.