Посох Асклепія

Колекціонер подався додому. Раптова зустріч із хіміком Ексільї вибила Шарля з колії, але подарунок у вигляді картини Веласкеса стабілізував настрій француза. Він зібрався подарувати цю картину мадам д'Обре. Вони проживали вже кілька років разом, і де Зіне був практично впевнений у тому, що знайшов своє кохання.

Переступивши поріг будинку, Колекціонер зняв вуличний одяг та пройшов до кімнати. Мадам д'Обре стояла до нього спиною і тримала листа. Було видно, що лист вплинув на неї занадто сильно - рука з клаптиком паперу тремтіла, а другий Мадлен трималася за груди.

- Здрастуй, люба! З тобою все гаразд? - Шарль доторкнувся до ліктя Мадлен.

Реакція була бурхлива. Мадам д'Обре скрикнула і випустила листа, різко відскочивши від Шарля убік. Аркуш паперу повільно спланував до ніг Колекціонера, і він підняв його. Внизу, після хитромудрих літер стояла сургучна печатка Королівського двору. Нахмурившись, Шарль почав читати.

«Добридень, маркіза! Поспішаю повідомити вам, що наші таємні збори пройшли успішно! Високошановний граф спішно ретирувався, буквально через годину після проведення самих зборів! Ваші виняткові поради дуже наблизили становлення потрібної політики всередині нашого суспільства! Тому, прошу прийняти мій щирий уклін і подяку, маркіза».

- Що це все означає, Мадлен? - Шарль гнівно блиснув очима і зробив два швидкі кроки у бік жінки. Мадам д'Обре скрикнула і відсахнулася назад, сильно змахнувши рукою. На килим щось упало і покотилося, блиснувши у світлі ламп. Жінка кинулася до предмета і, схопивши його, стиснула в руці. Рішуче схопивши кохану за зап'ястя, Шарль з силою викрутив її. - Що там?!

Жінка скрикнула і розтиснула пальці. На долоню де Зіні впав маленький флакончик з щільно закритою кришкою і залитий сургучем на шийці. Побачивши, що їй не вдалося зберегти секрет, Мадлен утиснулася в стіну і пильно стежила за коханим.

- Що це все означає, Мадлен?! - Шарль гнівно блиснув очима і підняв флакон догори. – Навіщо тобі отрута?

- Це не моя отрута, дурнику! – сплеснула руками Мадлен.

- Високошановний граф спішно ретирувався, буквально за годину… - знову прочитав Шарль листа. Раптом думки закрутилися в голові нестримним вихором. Сховавши флакон у кишеню, він підійшов до Мадлен і притиснув її до стіни. - Як ваше ім'я, мадам?

- Ти чого, любий? – заплескала віями д'Обре. - Ти ж знаєш, хто я!

- Як ваше ім'я, мадам?! - Шарль стиснув зуби і стиснув рукою горло Мадлен. Очі жінки сповнились жахом.

- Мадлен д'Обре, ти ж знаєш, Шарль! - Мадлен стала задихатися, хватка Шарля стала сильнішою.

- Повне ім'я, мадам! Ваше повне ім'я, швидко! - В очах Колекціонера світилася холодна рішучість. Це була не агресивність, а саме рішучість. І Мадлен це побачила. Перемагаючи відсутність повітря і задихаючись, жінка з останніх сил прохрипіла.

- Марі-Мадлен-Маргарита Дре д'Обре, маркіза де Бренвільє ... - Рука Шарля відразу відпустила Мадлен і вона впала на підлогу, затискаючи горло і хрипучи. Чоловік же відійшов від жінки, що лежить на підлозі. Це страшне підтвердження виявилося надто сильним для нього. Навіть з огляду на те, що він давно підозрював щось схоже.

Мадлен часто пропадала з дому, переважно вечорами, казала, що ходить на вечірні прогулянки. Останнім часом її почали помічати в районах лікарень та шпиталів. Сама Мадлен жартувала, що вона допомагає бідним та нещасним. Тепер Шарль розумів, як! Багато значних людей Франції виявилися отруєні. Отруєні сильнодіючою отрутою, яка виникала невідомо звідки і зникала невідомо куди.

Хто приносив отруту, де її брав, як підмішував своїм цілям: ці питання так і залишалися висіти в повітрі. Тепер Шарль розумів, як мінімум, хто стоїть за всіма отруєннями. Зазвичай, після вдалих отруєнь писалося листа, що підтверджує вчинене. Багато листів було знайдено, але в жодному не вказувалося ні ім'я, ні опис, лише дивне звернення – маркіза. Тепер Шарль зрозумів, про яку маркізу йшлося у всіх листах.

- Навіщо, Мадлен? Навіщо це все?! - Шарль прийшов до тями і поставив прості питання, сплеснувши руками.

- Увага, мій любий. І влада. Увага та влада, Шарле! - Мадлен вже відновила подих, але хрипота в голосі ще залишилася. - Розумієш? Ти завжди в роботі, а якщо не в роботі, то в ліжку на мені, або в пошуках своєї тупої палиці!

- Посоха… - спробував заперечити де Зіні.

- Посох, палиця - яка різниця, Шарль? Я – жінка, і я не бажаю залишатися за спиною свого коханого! Я ж не костюм, який можна вдягнути під час виходу на бал! Я також хочу мати увагу до своєї персони. А влада… ну, це побічне явище. Чи тобі не знати, які можливості відкриваються, якщо ти маєш хоч трохи влади! Згадай, як легко ти зміг звільнити Жан Батіста? Зізнатися, я була вражена, я до кінця не була впевнена у позитивному результаті.

- Не тільки його одного… - буркнув Шарль, але Мадлен не почула його.

- А отрути... деяким людям треба допомагати. Не тільки позбутися кайданів Бастилії, не тільки висмикнути з чіпких лап злиднів, ні. Декому потрібно допомагати померти. Такі люди надто багато роблять і надто впливають на Францію, щоб дозволяти їм жити далі! Але, тобі, мабуть, цього не зрозуміти, любий мій Шарль! - Мадлен підійшла і чмокнула застиглого в шоці від почутого Шарля в щоку. – Тому я змушена піти. Не шукай мене, я не повернуся. Прощавай, мій любий Шарль!

Мадлен ластівкою випурхнула надвір і пішла. Де Зіне залишився стояти, як укопаний, не бажаючи вірити в те, що сталося. У нього склалося враження, ніби все, що їм було збудовано за ці роки, зруйнувалося. Немов той потужний кам'яний особняк виявився картковим будиночком і впав при першому подиху вітру.