Посох Асклепія

Марі Шато дивилася на цього бородатого чоловіка в пальті та капелюсі і не вірила своїм очам. Шарль де Зіне, її великий мсьє алхімік? Мадам Шато вже давно собі називала свого пана цим словом. Занадто таємничими були його вивчення, занадто багато містики стало навколо, коли Шарль почав заглиблюватися у вивчення ботаніки.

Приголомшення від того, що сталося, тривало у Шато лише хвилину. Взявши в себе в руки, жінка з незворушним обличчям кивнула де Зіне, що сидів біля дверей.

- Звичайно, мсьє Шарль, кава та круасани будуть готові за п'ять хвилин. З поверненням додому, мсьє. - при останніх словах домоуправляюча посміхнулася і пішла на кухню.

- Будинок, милий будинок… - буквально видихнув де Зіне, і, крекчучи, підвівся. Він навіть не уявляв, як вимотався останнім часом. Але те, що він знайшов, той артефакт, що стоїть тепер у його кабінеті – це лише підтверджувало, що напрямок вибраний вірно. Смерть і життя, це не просто процеси, це той самий шлях, лише в різних точках руху. Він повинен…

- Мсьє Шарль, кава та круасани готові. - голос Марі висмикнув де Зіне з роздумів, ніби вудка висмикує рибу, що зазівалася.

- Ходімо, Марі, покуштуємо вашої куховарства. Вам же, мабуть, цікаво – куди пропав миловидний вчений і чому його місце зайняв такий страшний бородач із палицею, так? - під кінець Шарль підморгнув мадам Шато і знявши плащ, капелюх і притуливши тростину, попрямував до кухні.

За хвилину вони сиділи за столом і пили гарячу каву. Як же де Зіне скучив за цим смаком! Насичений аромат домашньої кави, з легкою пінкою та тягучим післясмаком. Так, Марі вміє варити не тільки супи, а й каву, тепер він це точно знає. Адже ми не розуміємо, як важливі дрібниці, поки не втратимо їх, не викреслимо з повсякденного життя. Звички, що є головним злом. Звички змушують нас забути про значущість.

- Ви не розумієте, Марі! – де Зіне говорив із натиском, очі графа буквально горіли. - Те, що я зрозумів, не можна залишати лише для однієї людини! Потрібно провести велику дослідницьку роботу, зібрати більше інформації, люди повинні дізнатися, що смерть – не така погана. Що смерть – не кінцева життя.

- Але ж усі люди і так це знають, мсьє Шарль. – знизала плечима мадам Шато. – Після смерті душа людини підноситься на небо, до Бога. Ми безсмертні.

- Ось, люба Марі, і ви теж помиляєтеся. - Шарль підняв руку з чашкою кави вгору. – Суть не у піднесенні душі, а в смерті, як останньої точки нашого земного існування. Згідно з релігійними трактатами, раніше люди жили набагато довше. А зараз близько шістдесяти років, рідко хтось доживає до ста! Адже якщо згадати про перших людей, то тут уже сторічні старці здаються немовлятами! Адам, Мафусаїл, Ной – вони всі прожили понад дев'ять століть. Дев'ятсот років, Марі! Уявляєте, наскільки знизився рівень життя людей? Але чому? Я саме намацав шлях, який може привести мене до пояснення цього питання, дати відповідь на тортури людства! Чи це не головне зараз?

Мадам Шато слухала емоційні промови графа де Зіне і жахалася. Адже він хоче пізнати суть безсмертя, а це спричинить лише зло. Безсмертя дасть можливість рано чи пізно наблизитися до самого Бога! Як пам'ятається, раніше людство теж хотіло піднятись і що трапилося? Правильно, гнів Божий, руйнування Вавилонської вежі та розкол єдиного народу. Тому розмови Шарля лякали Шато, лякали більше, ніж його дивні містичні експонати, які алхімік привозив щоразу зі своїх подорожей.

Допивши каву, мадам Шато вибачилася, пославшись на домашні справи і поспішно пішла, залишивши мсьє де Зіне на самоті. Шарль ще трохи посидів, міркуючи про тему розмови, потім підвівся і твердим кроком подався до кабінету. Ті два експонати вабили його, наче магнітом.

На дні ящика, замотані в ганчірки і завалені тирсою, лежали два предмети. Один із них був картиною. На ній зображувався молодий чоловік, що стоїть у ореолі світла. У правій руці постать стискала змію. Ця картина відображала найбільшого бога для лікарів світу – Асклепія. Бог медицини, він поставив важливість людського життя вище за Бога, виліковуючи від хвороб і воскрешаючи померлих!

Другим предметом була книжка. Не просто книга, а старовинна гравюра, відтиснута на двох десятках сторінок, скріплених разом. Датована приблизно тисяча чотириста п'ятдесятими роками, книга була збіркою з двох трактатів. Загальна назва для непосвяченої людини звучала зловісно - "Мистецтво вмирати", або в оригіналі "Ars Moriendi". Глибокий аналіз смерті як явища і життя людини, викладений у текстах, дуже зацікавив Шарля і він, практично з боєм, виторгував книгу для своєї колекції.

Проте, хоч «Ars Moriendi» і була містичним і глибшим з погляду смертології артефактом, постать Асклепія зацікавила Шарля сильніше. Знайшовши інформацію, він знайшов згадку, що існує найголовніший артефакт для всіх представників медицини, окультизму та містиків сучасності. Це Посох Асклепія. Згідно з переказами, Посох дозволяє перейняти сили самого Асклепія та лікувати людей! Також ходили чутки про те, що Посох Асклепія дає владу не лише над життям, а й смертю – він дозволяє повертати померлих.

- Посох стане вінцем моєї колекції! - Промовив Шарль, тримаючи в руках картину з зображеним Асклепієм. Після цих слів ореол навколо фігури бога медицини наче запульсував.