Посох Асклепія

Рік минув з моменту найбільшої церемонії відкриття храму Джесер Джесеру. Храму, який своєю структурою та помпезністю залишав далеко позаду всі споруди колишніх фараонів, включаючи піраміди та сфінкси! Вже рік, як ставлення єгиптян до самої Хатшепсут піднялося до божественного шанування. Але, у всьому позитивному завжди є щось, що затьмарює ці досягнення.

Хатшепсут ходила залом свого палацу, заклавши руки за спину. Усех, прикриваючи невеликі груди, брязкав при кожному кроці. Задумливий погляд цариці Єгипту ковзав декором залу.

Що трапилося? Чому Іскатот перестав приділяти їй належну увагу? Куди зник верховний жрець? Останніми місяцями Відкриваючий Небесну Браму практично не з'являвся ні в храмі Амона, ні в палаці. Занадто багато часу блакитноокий представник жрецтва став проводити в нижніх залах Джесер Джесеру!

Ціль досягнута, тепер можна і заспокоїтися. Жрецтво завжди використовувало владу фараонів для досягнення своїх цілей!

Ці думки вихором крутилися в голові Хатшепсут, але вона хмурилася і гнала їх геть. Іскатот не був таким. Цариця зрозуміла це тоді, коли зазирнула в його бездонну синю очей. Ніби блакитна рівнина льоду, що розбилася, але льоду обпікаючуго. Такої пристрасті та шанування Хатшепсут раніше ніколи не бачила. Вона означала для Іскатота набагато більше, ніж фараон, більше, ніж жінка. Як і він для неї.

Хатшепсут зупинилася і рішуче підвела голову. Вона сама знайде верховного жерця і вимагатиме пояснень. Чому він втікає від неї? Так, саме так, і зробити це потрібно прямо зараз.

Іскакот сидів за столом і стискав палицю. Дихання відновлювалося після страшного нападу спогадів. Ці спогади почали накочувати кілька місяців тому, лякаючи верховного жерця та викликаючи дискомфорт. Відкриваючий Небесну Браму не міг належним чином пояснити ці спалахи.

Він ховався в підземних залах, намагаючись не траплятися на очі Хатшепсут. Іскатот не міг пояснити свою поведінку, але останнім часом образ фараона викликав дивне бажання, відчуття, що вони знайомі набагато довше, ніж є насправді. Так довше, що Єгипту ще не було і близько, а вони вже були знайомі. Це почуття лякало верховного жерця, і він хотів його зрозуміти. Хатшепсут найбільша жінка за історію Єгипту, і він не може собі дозволити вносити смуту в її душу своїми простраціями.

Та й, власне, ці зали дозволяли відійти від усіх справ, наче відгородитися від звичайного життя. Дозволяли вникнути у суть сутності Амона. Неоднозначна постать бога світла і темряви займала у свідомості Іскатота всю його увагу. Але для повного розуміння необхідно було вигадати, як контролювати життєві процеси. Як зробити так, щоб у його руках виявився інструмент, який дозволяє вирішувати, кому жити, а кому померти?

Раптом пролунав звук, від різкості якого верховний жрець смикнувся. Піск. Бридкий писк, наче…

Чоловік уважно озирнувся. У кутку сидів, перебираючи лапками, невеликий щур. Видаючи звуки, що їли, тварина перебирала лапками, немов умивала мордочку і водила носом з боку в бік.

Щури, ну, звичайно! Ось воно! - Іскатот закусив губу. Думки заметушилися в голові, шикуючись у ланцюжок. Буквально за хвилину верховний жрець знав, що треба зробити і як досягти контролю між життям та смертю людей.