Посох Асклепія

Колекціонер Шарль поправив комір свого пальта, - цей вид одягу він перейняв під час подорожей Іспанією, - погладив бороду і вийшов на вулицю. Настрій де Зіні світився, як лице Людовіка XIV. Його не могла затьмарити навіть смерть Генріха Орлеанського, сили якого виснажилися і він скорився своїй долі.

Все тому, що мсьє Шарль нарешті розібрався з проблемами трансмутацій рослин. Щоправда, для цього потрібно було обмежити себе в колекціонуванні та подорожах на довгі два роки! Зате цей рік, 1663-й, увійде в історію, як переломний момент для всієї Франції!

«Що там Франції, для всього світу! Тепер я знаю, як змінювати структуру живих рослин на клітинному рівні! Це змінить все!» – Шарль упевненою ходою попрямував у затишний «будинок відпочинку», як сам його називав. Там можна було непогано поїсти, розвіятися і роздумувати, не хвилюючись, що тебе хтось відволікатиме. Мадам Марі вже набридла Шарлю, її вічні голосіння, через його перерви в розпорядку дня і розсіяності виводили Колекціонера із себе.

Невже ця стара дурепа не може зрозуміти, що працююча людина, яка присвятила своє життя науці – не повинна звертати увагу на такі дрібниці, як обід за розкладом, чи забудькуватість?

А це містечко Шарль примітив давненько, близько півроку мсьє де Зіне заходив сюди, став уже постійним гостем. Сьогодні ж весь день виявився якимсь іншим. Немов справді сама природа оточення змінювалася, прагнучи запам'ятатися.

- Здрастуйте, мсьє Чарльз! - портьє чемно вклонився і привітно відчинив двері «вдома відпочинку».

- Здрастуйте, П'єр! Дякую! - Шарль де Зіне доторкнувся до свого капелюха і ввійшов усередину. Він не пам'ятав, навіщо представився «Чарльзом» під час першого відвідування, але тепер уже було пізно щось змінювати.

Пройшовши до свого улюбленого столика, Колекціонер помітив, що той зайнятий. За ним розташувалася ефектна молода жінка. Пишне волосся, що здавалося копицею збитих вершків, своїми кучерями притягувало зацікавлені погляди. Трохи овальне обличчя дихало свіжістю та молодою наївністю. Глибокі, насичені кольором очі зачаровували. Але найголовніше, що зацікавило Шарля, були губи незнайомки. Тонкі, з химерною формою, злегка червоного відтінку. Все разом чудово гармоніювало з легким рум'янцем на щоках та сукнею з відкритим декольте.

Шарль задивився на жінку і замислився. Замислився про те, що вже не такий і молодий. Всеж-таки йому вже цілих шістдесят три роки, нехай він і виглядає на півстоліття максимум.

Це все від правильних тренувань, свіжого повітря та маніпуляції… – де Зіне не встиг догадати думку.

- Месьє щось втратив? - голос незнайомки долинув до Колекціонера, немов крізь товщі води.

- Вибачте? - Скинувши наслання, він схилив голову в поклоні.

- Месьє так задумався, я вирішила, що ви щось загубили. - Знизала плечима жінка і посміхнулася, прикривши рот маленькою долонькою.

- Так, напевно, ви маєте рацію. - кивнув Шарль, потім стрепенувся. - Вибачте, мадмуазель, я не знаю вашого імені...

- Мадам, але... ми нікому не скажемо, правда? – хитрі вогники промайнули в очах красуні. – А звуть мене Марі-Мадлен-Маргарита Дре д'Обре. Можете звати мене Мадлен.

- Дозвольте представитися, мад ... Мадлен - Чарльз де Зіне, селекціонер і знавець давнини. Чи можна сісти?

- Дуже приємно, Чарльз. Сідайте та розкажіть, що привело вас у це місце?

«Тому що я завжди приходжу сюди і сідаю за цей столик!» – лютно хотів кинути Шарль, але натомість зніяковіло вимовив:

- Мабуть, щоб зустріти вас, Мадлен.

- Це так несподівано, мсьє Чарльз. – мадам д'Обре чарівно посміхнулася. – Розкажіть, що вас мучить? Я бачу, що ви надто задумливі.

- Це все не важливо, Мадлен, і не варто навіть крихти вашої уваги. Можливо, вина?

- О, мсьє Чарльз, вино так одразу? - Мадлен зробила здивоване обличчя, потім пирснула. - Так, якщо ви не проти, я випила б червоного сухого.

- Одну хвилину, Мадлен! - Шарль покликав дівчину і попросив принести келих червоного сухого вина. Собі ж Шарль замовив чашку кави та м'ясний рулет.