Посох Асклепія

Тихі кроки та постукування держаком палиці по сходах. Фігуру верховного жерця розмивало від густої темряви, немов Іскатот намагався розчинитися в ній, опускаючись нижче і нижче сходами. Блакитноокий жрець спускався до своїх покоїв. Своєї підземної зали, збудованної під новим храмовим комплексом Хатшепсут.

Іскакот називав «Джесер-Джесеру» ім'ям фараона. Ім'ям жінки, яка означала для нього набагато більше, ніж будь-який з фараонів для єгиптян. Жінки, яка мала не лише владу, силу та красу, а й вплив на розум, наче містики та прихильники культів.

Спустившись донизу, Відкриваючий Небесну Браму підніс невеличкий смолоскип до стіни. Вогонь перекинувся на складну систему і побіг по вироблених улоговинах, оперізуючи неосяжну залу. Буквально за хвилину на стінах танцювали тіні, що відкидала архітектура підземного комплексу. Високі колони, кілька невеликих кімнат по кутках, із бронзовими ґратами замість дверей.

Круглий стіл вдалині, виготовлений у вигляді надламаного сонця. Немов замість шматка, що відколовся, зяяла пітьма. Іскатот наполіг, щоб стіл зробили саме так. Це дозволяло завжди пам'ятати, що не лише світло відіграє роль у житті людини, а й темрява… і не лише у житті.

Цей підземний зал Іскатот назвав до власного внутрішнього стану, коли сюди приходив – «Зал Істини». Конструкція кімнати дозволяла не просто розмірковувати та перебувати в прострації між дійсністю та ілюзією, а й проводити цілком конкретні роботи. Роботи з дослідження людської природи життя та смерті. Кожна камера була маленькою кімнатою з невеликим настилом зі шкур верблюдів на кам'яній плиті. Вмуровані у стіну масивні бронзові кільця дозволяли швидко перетворити кімнату на повноцінну камеру ув'язнення.

Сівши за стіл, Іскатот замислився. Якщо збагнути суть життя і смерті, можна контролювати ці процеси, що дозволить зміцнити Єгипет як ніколи раніше! Залишилося зрозуміти, як можна використовувати життя людини та її смерть на благо розуміння цієї самої суті?

Взявшись за палицю, верховний жрець покрутив держак між пальців і вдивився в очі змії над набалдашником. Раптом спалах спогадів захлеснув хвилею, залишивши по собі лише піщинки образів. Спогади виявилися надто сильними, настільки сильними, що Іскатот буквально до болю вп'явся пальцями в палицю. Немов цей шматок дерева був провідником у світ живих із забуття спогадів.