Посох Асклепія

Вона не пам'ятала, як дісталася дому. Вона не пам'ятала, як влетіла на свій поверх і відчинила двері. Шок сьогоднішнього дня розірвав сприйняття Аліси на міріади уламків, які кружляли у вихорі хаосу кожен сам собою. Вона сиділа і дивилася в одну точку, обхопивши коліна руками. І тільки коли вода стала нестерпно гарячою, а струмені душа стали обпалювати, дівчина прийшла до тями.

Корснєва сиділа в душовій кабінці, в майці та трусах, обхопивши коліна руками. Спершу вона не могла зрозуміти, що відбувається? Внизу, в кахельній підлозі струменіли витки червоної води, несучись в злив червоними завихреннями.

Кров? Звідки в мене кров? - Аліса стрепенулась і почала роздягатися. Майка Максима була стягнута та викинута через стінку кабінки. Туди ж полетіли і трусики, які дівчина стягла, щоб оглянути своє тіло. Ніде жодних ран чи порізів. Ніде, крім…

Корснєва спробувала встати, але біль пронизав ступні і вона знову плюхнулась на підлогу, ударившись кобчиком об трубу, що виступає. Взявши себе за кісточку, дівчина викрутила ногу і дивилася на ступню.

Вся шкіра ступні була поцяткована дрібними порізами і саднами, наче Аліса ходила по битому склу. Надивившись на праву ногу, Корснєва оглянула ліву. Теж саме. З мікропорізів сочилася кров, змішуючись із водою і несучись в слив.

Звідки в мене такі порізані ноги?

Аліса почала думати, де вона так поранилася і раптом згадала. Звички – страшна сила. Люди настільки звикають із зручністю та звичними елементами поведінки, що перестають їх помічати. Вони виходять з дому, тільки після того, як взулись і одягнулись. Люди включають телевізор пультом, а зараз більше голосовою командою, не замислюючись про це.

А сьогодні вона бігла з дому Макса босоніж, у трусах та футболці. І хто його знає, що потрапило під ноги, поки Аліса долала відстань, яка на машині займала близько півгодини?

Спробувавши знову стати на ноги, Корснєва знову зазнала поразки. Простогнувши від безсилля, дівчина виповзла з ванни рачки і знайшла два рушники для рук. Зав'язавши їх на ногах, мов шкарпетки, дівчина знову підвелася. Тепер було не так боляче – матерія пом'якшувала зіткнення з підлогою. Аліса пішла за аптечкою, вона чудово знала, де та знаходиться.

Але, вийшовши з ванни, Корснєва встала, як укопана. Квартира не була схожа на її затишне гніздечко. Скрізь було зроблено ремонт у якомусь кричачому клубному стилі! Замість дверей арки з круглим світлодіодним підсвічуванням. Кімнати обставлені, наче VIP-номери в рестораціях сумнівного змісту. У таких кімнатках зазвичай замовляли приватні танці самотні та багаті чоловіки.

Діставшись до кухні, Аліса видихнула - ні дати, ні взяти, барна стійка! Довгий стіл, дві конфорки в один ряд і два м'які крісла-подушки по кутах. Біля стійки присусілися чотири барні стільці.

- Якого біса… тут відбувається? - ледве чутно прошепотіла дівчина і зрозуміла, що вона навряд чи швидко знайде аптечку. Однак, на превелике подив Аліси, аптечка розташувалася в одному з кутів кухні, вписавшись невеликою шафкою з червоним хрестом в антураж кухні.

Обробивши рани і заваривши собі чай, Корснєва пішла у свою

чи свою?

кімнату. На рожевому столі стояв відкритий ноутбук останньої моделі. Дівчина крекнула - ноут теж виявився рожевого кольору. Підійшовши до нього, Аліса натиснула кнопку "play", екран моргнув і засвітився, видавши робочий стіл з запаморочливою красунею на шпалерах. Корснєвій знадобилося кілька хвилин, щоб упізнати в напівголій дівчині себе.

- Що?! Що за ... - Дівчина швидко поклацала по папках, але крім тупих ігор і кількох цифрових копій фільмів нічого не знайшла. Не надто розуміючи, навіщо, Аліса запустила браузер.

У Googl'і, що відкрився, засвітилися кілька вкладок - по одній на кожну з соцмереж. З подивом поклацавши їх, дівчина зрозуміла, що це її акаунти. Але вони несправжні. Точніше, відображають не її поведінку та життя. У всякому разі, не її справжнє життя.

Всі люди для тебе лише зручний матеріал у цьому житті.

Слова хльоснули по пам'яті, наче розжарений батіг. Аліса сама не помітила, що скрикнула і притиснула руки до обличчя. Цей голос вона ніколи не забуде. Голос божевільної, божевільної істоти, для якої люди – лише підручні засоби. Кошти задля досягнення власних цілей. Аліса думала, що цей голос замовк назавжди, тоді, в покинутій лабораторії, на диявольській «Псілектро»! Голос Чарльза Ейзенхорта.

- Ні, ні, ні… - Корснєва замотала головою, озираючись на всі боки. Дівчина в паніці чекала, що лікар зараз вискочить із шафи, або з-під ліжка і накинеться на неї. Але нічого. Тиша. Давляча, гнітюча тиша, яка виявилася ще страшнішою, ніж фізичний напад. Від нього ти хоч можеш втекти, зреагувати, якось протидіяти. А як протистояти тиші? Ніяк.

Аліса почала знову переглядати свої акаунти, намагаючись зрозуміти, що відбувається і чому все не так? За годину безрезультатних пошуків дівчина зрозуміла, що їй не обійтися без допомоги. І єдина людина, яка може їй допомогти – мало не спустила її зі сходів.

- Максиме, чому ти так поводишся? Чому ти інший… - Аліса шепотіла собі під ніс запитання і раптово схилилася.

Інший, ну звісно! Інше планування квартири, інше життя, інший Квітка та інші елементи у місті. Аліса почала згадувати те, чого її мозок не надав значення, коли вона сьогодні бігла додому. Містом височіли плакати, нові прикрашені ліхтарні стовпи та орнамент. Червоний на помаранчевому фоні.

Поговорити з Максом, треба поговорити з ним! - Корснєва стрибнула в коридор і скигля, опустилася на підлогу. З такими ногами їй зараз не можна бігати. Що ж, завтра спробуємо вирішити проблему з поведінкою Квітки. А зараз необхідно зайнятися лікуванням ступнів. Я ж лікар, чи де? - Аліса навіть усміхнулася своїм думкам.