Розділ 64
Три роки минуло з моменту смерті Ежена Делакруа. Олександр Дюма сидів удома і дивився на останню сторінку невеликого рукопису. Це була своєрідна брошура про старовинні руїни, таємниці підземних ходів і можливі приховані зали Парижа. Ідея написати щось подібне витала в голові Дюма давно, ще з п'ятдесятих років, але лише прихід Ежена в п'ятдесят восьмому дав поштовх для її розвитку.
Думки, викладені на цих сторінках, сильно відрізнялися від того легкого і невимушеного оповідання, властивого романам Дюма, що письменник вкотре подякував своєму другові за ідею підписати роман іншим ім'ям.
Взявши чистий аркуш, письменник вивів хитромудрими літерами посередині: «Стародавності минулого очима сучасних істориків». Небагато подумав і дрібним шрифтом додав ім'я автора – Р.С. Бахман. Рукопис вийшов невеликим, але щільним, з погляду інформації на квадратний аркуш паперу. Дюма відклав стопку аркушів убік і дістав пляшку вина. Плюхнувши в келих, він зробив ковток і глянув у стелю.
Делакруа, його близький друг, знав і розумів дуже багато речей, недоступних звичайним людям. Навіть після хвороби, що розгорілася, художник залишався вірним своїм баченням майбутнього людства, використовуючи його у своїх роботах, як основну нитку. Ежен передбачив революцію, але не влади, а моральну, що перевернула розуміння людей тим, чи іншим усталеним нормам.
Олександр підвівся і важко пройшовся кабінетом. Так, необхідно видати цю книжечку максимально непомітно для літературного кола, можливо навіть за власний кошт! Саме так він і вчинить, о так! Дюма посміхнувся і рішуче підняв голову – в його очах загорівся вогонь того самого юнацького завзяття, яким вони з Еженом відрізнялися від звичайних людей. Інші, дорослішаючи, позбавлялися його, вони ж до поважного віку залишили дещицю цієї якості.
Вже за тиждень дивна книга, віддана Олександром Дюма у маловідоме видавництво, проходила верстку. Видавець, мсьє Поль Бойє, здивувався тому, що такий маститий письменник, як Дюма, просить видати книжечку свого давнього друга без особливого галасу. Здавалося б, маючи в друзях такого автора, можна розраховувати на комерційний успіх уже через рекламу Дюма, але цей дивний Бахман хотів провести випуск книги тихо і непомітно.
Хоч це і дивувало мсьє Поля, але він побачив на своєму віку багатьох авторів, до яких у нього виникали різні питання. І в їхній адекватності в тому числі. Пообіцявши Дюма, що роман буде зверстаний і випущений у терміни максимально малим тиражем, Бойе взявся за роботу.
Дюма ж повернувся до недописаного роману про молодого офіцера Бенедикта Тюрпена. Волею долі Бенедикт став свідком антифранцузької кампанії в Берліні, де познайомився з німецьким офіцером Фрідріхом. Останні кілька місяців Олександр не міг зрозуміти, чим закінчити твір, думки про книгу про давнину минулого Бахмана заважали сконцентруватися. Зараз же, позбавившись цього вантажу, Дюма міг продовжити розмірковувати про фінал свого роману.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!