Посох Асклепія

- Розумієш, у чому річ? - Максим ходив по кімнаті номера, заклавши руки за спину. - Мені цей Жерар де Зіне видався дивним. Володіє однією з найунікальніших колекцій стародавніх артефактів, але, судячи з його поведінки, йому байдуже. Начебто йому начхати на ті давнини, що становлять цілі зали приватної колекції.

- Ну чому? Нічого він не дивний. - Аліса сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги. – Ти ж сам чув, як він назвав Посох Асклепія – палицею! Можливо, для нього колекція, лише спадщина його родини, так би мовити.

Дівчина потяглася, прогнувшись уперед. Груди натягнули футболку, ставши через це виглядати більшими. Хлопець кинув на Корснєву погляд, потім продовжив:

- Може, ти й маєш рацію, подруго. Ну, принаймні нам необхідно зустрітися з його племінником, цим Пилипом.

- Так давай не тягтимемо кота за хвіст, а сьогодні й відвідаємо цього племінника. - Аліса жваво підвилася з ліжка і схопила телефон, набравши номер Пилипа. Через хвилину гудків у трубці пролунав голос із хрипотою.

- Oui?

- Здрастуйте, мсьє Пилип! – дзвінко промовила дівчина англійською. - Вас турбує Аліса Корснєва, ми з приводу ... - Договорити вона не встигла, в трубці пролунав захоплений вигук Пилипа.

- Oh, mademoiselle Alise, bonjour! - У відповідь Аліса невпевнено хмикнула, вона погано знала французьку. Почувши збентеження в голосі співрозмовниці, Пилип перейшов на англійську. – Прошу мене пробачити, мадам Алісо, я не дуже говорю англійською.

- Та не наговорюйте на себе, ви розмовляєте англійською чудово! – засміялася дівчина. - У всякому разі, набагато краще, ніж я французькою.

- О, ви явно недооцінюєте свої можливості! - Пилип хрипко розсміявся. – Я так розумію, чи ви хотіли б зустрітися?

- Так, і якщо можна, то чим швидше, тим краще!

- Давайте сьогодні ввечері після шостої? - Запропонував Пилип. Було чути, що чоловік замислився, потім додав. – Краще о пів на сьому, добре?

- Да без проблем! – Корснєва покивала, наче співрозмовник міг бачити її реакцію. - Куди нам їхати, мсьє Пилип?

- О, не турбуйтесь, я скину вам адресу повідомленням! – вигукнув Пилип. - А тепер вибачте, не можу більше говорити, мадам Алісо! До скорого побачення!

- До скорого ... - Зніяковівши, пробурмотіла дівчина і подивилася на телефон, на якому висвітлилося табло викликів: Пилип вже відключився.

- Домовилася про побачення? – хіхікнув Квітка, який уважно спостерігав за розмовою.

- Та ну тебе! - Відмахнулася Корснєва. - Йому ж близько п'ятдесят, мабуть, яке побачення?

- А як же: кохання всі віки покірні? – засміявся Максим. - Чи ти так не вважаєш?

- Я не... постривай, це в тебе ревнощі, чи що? - Вразилася Аліса, уважно подивившись на Максима. Той стояв, схрестивши на грудях руки і хитро посміхався.

- Боже борони, подружко! Я на тебе перехворів, вибач. - Квітка практично сплеснув руками після питання Корснєвої. – Так, не ворушитимемо те, що засохло, щоб… я тут знайшов гарний ресторанчик. Хоч ми з тобою лише друзі, я все ж таки чоловік і можу запросити молоду красиву жінку в ресторан посеред Парижа? Збирайся!

- О, можеш, звісно. - Вразилася Аліса. Ця фраза, сказана після слів «перехворів, вибач», трохи підбадьорила дівчину. - Тим більше, часу ще повно! Вийди, я переодягнуся!

- Так, будь ласка! – пирхнув Квітка і вийшов із кімнати на балкон номера. Кремові штори приховували весь балкон, його не було видно зсередини, тому Аліса задовільно хитнула головою слідом за фігурою хлопця і почала переодягатися.

Максим стояв на балконі, дивлячись на вулички та роздумуючи. А, адже, минулі почуття можна було назвати такими лише по відношенню до тієї Аліси. Тієї, яка стала меркантильною сучкою, обравши у своєму житті гроші та забезпечених чоловіків. Ця ж Корснєва сильно відрізнялася від його Аліси. Та сама, що й десяток років тому, гарна, розумна, в міру скромна і рішуча. Зітхнувши, Квітка обернувся у бік балконних дверей і завмер.

З балкона, штори залишали крихітну щілинку, крізь яку було чудово видно, що діялося в кімнаті. Аліса стояла посеред номера перед дзеркалом, повертаючись то одним боком, то другим. З одягу на дівчині були лише чорні мереживні труси. Вибираючи, що одягти, дівчина прикладала до грудей то одну сукню, то іншу.

Так ось, куди вона поділася вчора! - Згадав Максим про вчорашнє зникнення подруги на десять хвилин. - Цікаво, вона купила ці сукні, або теж свиснула, скориставшись зупинкою часом? Але як тільки дівчина прибрала сукню, голову Квітке зайняли зовсім інші думки. Акуратні, правильної округлості груди Аліси знову прикули його погляд. Така сама гарна, як і десять років тому.

Така ж гарна, як і його Аліса.

Похитавши головою, Максим відчув збудження і поспішив відвернутися. Зробивши кілька глибоких вдихів, хлопець відкинув усі думки геть і придивився до яскравого паризького дня. Люди переміщалися, машини гули, не бажаючи пропускати туристів, що зазівалися.

- Ходімо, я вже готова! - пролунав ззаду голос Аліси. Квітка здригнувся і обернувся. Корснєва стояла у дверях балкона та посміхалася. На дівчині красувалася кремова сукня, що облягала її фігуру, білі туфлі з плетеними ремінцями на невеликих шпильках, і блакитна шаль, накинута на плечі.

- Вау! – хлопець втратив дар мови. - Ти виглядаєш неймовірно! Блін, а мені навіть одягти нічого, тільки мій светр та штани, в яких я прилетів сюди.

Було видно, що Максим засмутився. Аліса посміхалася, вичікуючи. Коли на обличчі Квітки промайнули всі емоції, починаючи від захоплення та радості і закінчуючи розладом та смутком, вона зглянулася.

- Не хвилюйся, я ж дбайлива і розумна жінка! - Корснєва спробувала сказати це серйозно, але під кінець розреготалася, зігнувшись навпіл. - Ой, не хвилюйся, я тобі підібрала дещо. Ось!

На ліжку лежав новенький костюм атласного чорного кольору, що відбиває світло при попаданні на тканину. Через це здавалося, що костюм то чорного, то сірого, то сріблястого відтінку.

- Який гарний! Блін, я б сам такий купив, якби побачив! – Максим захоплено оглядав подарунок, обмацуючи піджак та штани. - Дякую, подружко!

- Ти сам такий і купив на наше... моєму весіллі. - Аліса запнулася, і посмішка відразу злетіла з її губ. Вона сумувала за чоловіком, сумувала, чудово розуміючи, що може ніколи його більше не побачити.

- Гей, ти чого? - Хлопець побачив зміну в особі подруги і підійшовши до неї обійняв за плечі. - Не думай про погане, все буде добре! Дай мені переодягнутися, і підемо, меню ресторану обіцяє неймовірні смакові емоції!

- Гаразд, ти мене зацікавив! - Усміхнулася дівчина і вийшла в коридор.