Розділ 57
Вони вже годину нишпорили храмом, уважно розглядаючи кожен камінчик і кожен кут. Корснєва роздратовано бурчала собі під ніс:
- Теж мені, колобок, дідько! "Від Делакруа я пішов, від Ейзенхорта я пішов, і від тебе, Алісо, теж піду"! Ну, Максе, ну і казкар…
Квітка намагався не звертати уваги на шпильки подруги, продовжуючи пошуки. Вкотре хлопець висвітлив променем ліхтарика статую Ісіди і замилувався нею.
- Але ж, Алісо, подумай! Якщо громадськості стане відомо про це місце, сюди одразу потече натовп туристів!
- Ну і добре, Франція підніме свою економіку! – буркнула дівчина.
- Це так, але тут не в економіці річ. – Квітка погладив бороду. – Від раптового та масового напливу людей, склепіння храму можуть обсипатися, печера впаде, і це все призведе до катастрофи. Можливо, навіть Ейфелева вежа піде під землю, розумієш?
- Ти сьогодні точно – дурко на базарі, друже мій. - Похитала головою Аліса. – Невже ти вважаєш, що європейська країна не зможе убезпечити цей історичний об'єкт?! Он, у світі вже збудували підводні зоопарки…
- Музеї та ферми. - Перебив її Максим.
- Ой, та ну тебе! – відмахнулась дівчина. - Ти краще скажи, що тепер робити? Як ти сам бачиш, Посох не кулька, і він не закотився подалі від п'єдесталу.
- Навіть не знаю, може, не все так погано? Подивися сама, світ у стані спокою, а та катастрофа, що здалася тобі в кошмарі, настане ще не скоро. Ми маємо час, щоб знайти Ейзенхорта.
- Ти зараз серйозно, Максим? - Здивувалася Корснєва. Вона підійшла до хлопця майже впритул і подивилася в очі. Квітка зробив крок назад, машинально. – Невже ти думаєш, що ми зможемо знайти Ейзенхорта зараз…
Раптом Аліса осіклася і затулила рота рукою, широко розплющивши очі. Наче вона щойно зрозуміла найважливішу суть цього життя. Приголомшення тривало довго, Максим навіть встиг занервувати.
- Ти чого? Гей, Алісо! - Хлопець поклав руки на плечі дівчини і злегка її струснув.
- Ти страшенно правий, Максиме! - Корснєва повела плечима, скидаючи руки друга і підняла палець угору. - Швидше за все, ми не зможемо відшукати Чарльза зараз, в цьому часі, все дуже заплутано і на пошук інформації можуть піти роки. Але, ми можемо знайти його тут, на місці! - Аліса буквально світилася від щастя. Від щастя та… чогось такого, що змусило серце Квітки стиснутись від жаху.
Хлопець побачив, лише на мить, як очі Корснєвої, ці очі нефритового кольору, що хвилюють його, миттю стали чорними. Ось зовсім, без зіниць і райдужної оболонки, тупо два чорні провали! Максим здивовано моргнув і різко видихнув – зелені очі дівчини опинилися на місці. Але, Квітка готовий був присягнути на що завгодно, що вони щойно були кольору справжнісіньких прірв. Немов на старих фотографіях, коли ти вирізав очі людини, яку ненавидиш усією душею.
- Ти що надумала, люба моя? - Максим наблизився до Аліси.
- Ми зловимо Ейзенхорта тут! Того самого дня, коли він спуститься сюди і захоче заволодіти Посохом! - на одному диханні видихнула Корснєва, люто жестикулюючи.
- Ти ж не хочеш... – почав було Квітка.
– Саме! - Вишкірилася дівчина. Вона схопила Макса за руку. - Нехай він і заволодів цим артефактом, але це ще нічого не означає, правда? І саме зараз я позбавлю його цієї можливості, зруйную його плани!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!