Посох Асклепія

Цілий рік Делакруа пропрацював у підмайстрах мсьє Герена, перш ніж майстер дозволив йому стати учнем своєї «Школи образотворчих мистецтв». Ця подія настільки надихнула юного художника, що він був готовий повзати в ногах П'єр-Нарциса Герена, наче змій, аби йому дали можливість малювати з натури!

І незабаром така можливість надалася. Мсьє Герен був далеко не дурний і відразу зрозумів, що між Еженом Делакруа, юним художником, і дорослим малим Жаном Ла-Флером - величезна різниця. Якщо другий вже мав за плечима трирічний досвід малювання, два з яких припали на малювання полотен з натурників, які позують, то перший лише за рік практики без натури практично зрівнявся з ним.

Дорвавшись до можливості малювати натурників, Ежен весь вільний час проводив у майстерні, щоразу відточуючи свою майстерність. П'єр-Нарцис уважно спостерігав за зростанням професіоналізму Делакруа і якось запропонував юнакові відвідати Лувр. Це місце зібрало безліч картин, захоплених під час Наполеонівських воєн.

Саме тоді Ежен познайомився із ще одним молодим художником, Теодором Жерико. Здружившись, Теодор показав Ежену свої останні роботи: «Потоп» та «Пораненого кірасира». Делакруа виявився вражений майстерністю Жеріко.

Молодий художник так майстерно володів передачею світла та тіні, що створювалася ілюзія реальності. Ніби зараз вітер подує з полотна, донісши морського бризу, а м'яке сяйво західного сонця зігріє своїми променями! Цей ефект так схвилював Ежена, що художник довго приходив до тями, намагаючись освоїти цей прийом малювання. Відвідування Лувру та дружба з Теодором Жерико сильно вплинули на творчу дорогу Делакруа.

Одного дня, повертаючись додому з майстерні «Школи образотворчих мистецтв», Ежен помітив самотню постать, у якій відразу ж впізнав свого друга Олександра. Той стояв, озираючись на всі боки, ніби чекаючи на когось. Побачивши Ежена, Олександр розплився в посмішці і уклав друга в міцні обійми.

- Ежен, ти мені й потрібен! - Олександр поплескав Делакруа по плечу і швидко заговорив. – Мені треба з тобою поговорити, маю одну ідею, але я не знаю, що з нею робити.

- Ідемо, мій друже, у мене якраз завалялися запашні круасани мадам Бовардьє! - Усміхнувся Ежен, захоплюючи друга за собою в будинок.

Незабаром вони сиділи за столом, пили чай із круасанами і Олександр розповідав, що його турбує.

- Розумієш, Ежене, я хочу спробувати написати щось, якщо ти розумієш, про що я. Але я не можу визначитися з формою. Найближчим для мене це є повість, або п'єса. Але куди мені, голодранцю з п'єсою, потім податися?! Розумієш?

- Ну чому? У Парижі є театральні простори для літераторів. - Знизав плечима Делакруа. - А, враховуючи твої здібності та прагнення, я впевнений, що в тебе все вийде. Я, між іншим, тепер пишу на рівні Жана Ла-Флера, уявляєш!

- Ти теж подався до літератури? – здивувався Олександр. - Ти ж художник!

- Ой, дурню! - Закотив очі Ежен і розсміявся. – «Писати», це означає малювати картину, ніхто у колах справжніх художників не каже: «я малюю», це не комільфо, мій друже. Прийнято казати: «я пишу».

- А, я не знав, що це так важливо. - Тепер уже друг Делакруа знизав плечима. – А я ось думаю, написати історично-любовний сюжет, можливо, це буде цікаво людям. Як ти вважаєш?

- Думаю, так, суміш кохання та історії це може захопити, так. - Ежен замислився, згадуючи картини, на яких були зображені мотиви почуттів та війни. Ці картини, будучи написані майстерною рукою художника, викликали шквал емоцій, змушуючи захоплюватися мистецтвом майстра. – Зараз, як на мене, така суміш може бути добре прийнята читачами.

- Ось, я знав, що ти можеш не тільки пензлем огорожі фарбувати! - розсміявся Олександр і підвівся, знову ляснув Ежена по плечу. – Дякую, мій друже, твоя підтримка дуже важлива для мене.

- Ти невиправний, Олександре. - Усміхнувся Делакруа, але його друг вже стояв біля вхідних дверей. – І, так, я хотів би сказати…

- Так, Ежен? - Постать в дверях зупинилась, а його пишна крона волосся колихнулась.

- Писати, пишіть, але не забувайте про своїх близьких, мсьє Дюма. - Після фрази повисла тиша, яку порушив Деларкуа, зігнувшись навпіл від сміху. - Але ж, правда, Олександре, у тебе добре виходить, але ми, як творці, ніхто без підтримки близьких.

Дюма посміхнувся і швидко підійшов до Ежена. Поклавши руки на плечі художнику, юний літератор багатозначно кивнув і обняв друга.

- Дякую, ці слова дуже важливі для мене, Ежен. Ну, будь здоровий, друже мій! - З цими словами Олександр розвернувся і швидким кроком покинув будинок Делакруа. Ежен стояв і посміхався, дивлячись на двері, що зачинилися за Дюма. Захоплення та натхнення як художника, так і письменника залежить не так від прагнення самої людини, як від підтримки близьких на початку творчого шляху.