Посох Асклепія

Прогулюючись набережною Бранлі, Аліса та Максим підійшли до акуратної човнової станції. Як виявилось, тут можна було перекусити. Дівчина затягла Квітку всередину, і вони посідали біля вікна з видом на Сену. Це відчуття буквально вибило Корснєву з колії. Дівчина згадала, як удома, у Києві, вони сиділи у схожому ресторанчику, який теж розташовувався на воді. Саме там Максим, її Максим, зробив пропозицію Алісі. Це сталося після того, як вони повернулися з Лондона, після всіх жахливих подій та перемоги над Ейзенхортом.

Я завжди шукатиму тебе.

Хрипкий голос, бридкий, наче незмащені петлі старих залізних дверей, різким відлунням виник у голові Аліси, коли вона дивилася на воду. Дівчина скрикнула і почала озиратися на всі боки. Квитка, що сидів поруч, скинув брови.

- Ти чого, подруго? - Хлопець не розумів, що відбувається.

- Ейзенхорт, його голос! Розумієш, Максе?! – Аліса стиснула долоні Квітки своїми. - Якщо до цього мені снилося щось за цю людину, але це було уві сні, коли мій організм розслаблений і занадто вразливий для будь-яких втручань ззовні, то зараз. Зараз я чула його голос. Коли не сплю, коли можу контролювати себе, розумієш?

- Виходить, тепер ми можемо сказати, що цей самий Ейзенхорт живий? - Максим поставив питання швидше самому собі, ніж Алісі. Вона кивнула головою.

– Саме! Але тепер я навіть не можу уявити, як від нього можна захиститися?

- Не хвилюйся, якби він хотів дістатися до тебе, то дістався б уже давно. – відмахнувся Квітка. - О, наше замовлення! Ану, подивимося, що тут за їжа!

- Тобі аби пожерти! - пирхнула Корснєва.

- Ти сама говорила – треба скористатися моментом! – засміявся Максим. - Гаразд, потім подумаємо про це. А зараз, дивись, яка краса! Мерсі! - подякував хлопець офіціантці, яка посміхнулася і прощебетавши щось по-французьки, пішла.

Повечерявши, молодики розплатилися і вийшли з надводного ресторанчика. Вийшли та завмерли. Поки Аліса з Максимом поїдали їжу, вечір опустився на місто, пофарбувавши все в темні кольори з блиском заходу сонця. Яскраві сполохи вогнів, що запалилися, і вивісок перетворили Париж.

Якщо вдень місто здавалося гарним, зі своїми будівлями, високою вежею та гладдю Сени, то зараз все виглядало зовсім по-іншому. Міст Єна буквально відсвічував ліхтарями, створюючи під собою світлову стежку. Сама ж будова вигиналася яскравою дугою, як електричний струм під високою напругою. Ейфелева вежа світилася, наче ялинка на новий рік. Ліхтарі підсвічували її повністю, створюючи ілюзію запаленого жовтого полум'я, яке охопило будівлю.

- Як гарно, Максиме! - Видихнула Аліса, дивлячись на місто, що перетворилося.

- Так, дуже гарно. - Квітка, який особливо не вирізнявся романтизмом, погодився з дівчиною. Корснєва обійняла хлопця за талію і стояла, насолоджуючись вечірнім Парижем. Погулявши ще трохи, молодики повернулися до свого номера в готелі.

Розташувавшись на ліжку, Максим почав переглядати фотографії щоденника Ежена Делакруа, поки Аліса полоскалася в душі. Коли дівчина вийшла з ванної кімнати, закутана в білий халат і з мокрим волоссям, Квітка сидів перед ноутбуком, хмурячись і чухаючи бороду.

- Що ти робиш? - Поцікавилася дівчина, підсівши поруч.

- Намагаюся розібратися у записах цього Делакруа. Поки що нічого не виходить. - Відповів Максим, передбачивши наступне питання Корснєвої. – Я не сильний французькою, а онлайн-перекладач видає якусь маячню. Єдине, що я зрозумів, нам потрібен переклад цих десяти сторінок.

Квітка відкрив папку, де лежало десять скріншотів щоденника Делакруа. Поклацавши їх, хлопець знизав плечима і закрив картинки.

- Прямо «Код да Вінчі» якийсь! - Усміхнувся Максим, важко зітхнувши. - Тільки ми з тобою не такі круті, як професор Ленгдон. Я принаймні так точно.

- Не переймайся. – Аліса поклала руки на плечі Квітке та посміхнулася. - Ми у всьому розберемося, як там говориться - ранок вечора мудріший? Ось, завтра на свіжу, як то кажуть, голову, подивимося. А зараз пропоную добре виспатися. У нас сьогодні був надто насичений день.

- Так, напевно, ти маєш рацію, подружко. - Кивнув Квітка і підвівся з ліжка. – Піду здійсню паломництво в душ, бо раптом не засну після такого дня. - Взявши свій бритвений верстат, хлопець з бурмотінням зник у ванній.