Розділ 16
Делакруа потягнувся і простогнав, не розплющуючи очей. Вчорашній вечір ударив по голові, немов молот по ковадлі, залишивши неймовірний гул на ранок. Раптом йому на груди лягла рука, ніжно провівши вниз до живота. Від несподіванки Ежен скрикнув і сів на ліжку. Поруч лежала молода жінка, щойно прикрита шовковою ковдрою. Біляве волосся розкидалося по ліжку, а очі були заплющені. Маленькі тонкі пальці погладжували художника по грудях.
Видавши тихий стогін і видихнувши, Делакруа обережно вислизнув з обіймів білявки, і, нітрохи не бентежачись, вийшов із кімнати. Звиклий до оголеного позування, Ежен не замислювався в необхідності вдягатися у своєму будинку.
Наливши собі склянку води, художник залпом її випив і замислився. Той лікар, або, як він себе називає, хімік та вчений, Ейзенхорт, приходив кілька разів. Цей мсьє висловлював нездоровий інтерес до будь-якої з робіт Ежена, де можна було хоч трохи знайти посилання на смерть, або вбивство людей. Навіть «Пліт…» викликав у Ейзенхорта невимовний захват.
Спочатку зустрічі мали безневинний характер: Чарльз розпитував Ежена про роботи, цікавився, як давно Делакруа у живописі тощо. Але чим далі заходило їхнє спілкування, тим похмурішими ставали думки, які озвучував Ейзенхорт. Делакруа вже почав побоюватися цієї дивної людини.
В останні місяці Ейзенхорт все частіше згадував Посох Асклепія. За його словами, це рідкісний артефакт, який дозволить хімії як науці вийти на новий рівень! Реліквія, яка має за своїми плечима фундамент із сил, що дозволяють маніпулювати життям та смертю, дозволить зробити прорив у створенні нових лікувальних препаратів.
Прагнення дивного вченого здавалися вірними і такими потрібними для цього часу, але похмурість Чарльза лякала Делакруа. Художник не міг пояснити, чому, але Ейзенхорт ніби випромінював темряву. Кожним своїм словом, кожним жестом ця людина могла увігнати співрозмовника в жах, нічого такого не сказавши.
Озирнувшись, Делакруа переконався, що його подружка Сюзан все ще спить. Діставши з ящика столу щоденник, Делакруа почав швидко писати.
«Потрібно щось робити, цей дивний лікар починає лякати мене. Він несе темряву, мені не подобається його посил, який прагне занурити життя наше в морок. Я так більше не можу, необхідно позбутися тягаря цієї людини. Я не можу працювати через кошмари, які приніс він у моє життя. Господь, ось хто допоможе моїй душі знайти спокій!»
Відклавши щоденник, Ежен видихнув. Ці записи допомагали художнику виплеснути напругу, що накопичується, сумніви, або злість. Він, звичайно, не був видатним майстром слова, як його друг Олександр Дюма, але самі записи допомагали заспокоїтись і розібратися зі своїми думками. До речі, сам Дюма порадив Ежену вести щоденник, записуючи туди різні думки, немов скидаючи їх зі своїх плечей.
Наче підхоплений невидимим поривом, Делакруа став одягатися. Накинувши на себе пальто, митець впевненим кроком покинув будинок. Вже за півгодини Ежен входив у привітно відчинені ворота церкви Сен-Сюльпіс. Йому подобався цей храм. Він викликав спокій, ніби наповнюючи того, що приходить умиротворенням. Обрамлена грецькими колонами, церква ніби пропускала через душу того, хто увійшов саму віру, очищаючи його. Ежен прошепотів молитву і схилив голову.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!