Посох Асклепія

Вранці вони прокинулися годині о восьмій. Нашвидкуруч прийнявши душ і випивши по дорозі каву з круасанами, Аліса та Максим поїхали до маєтку Пилипа Делакруа на вулицю Едмон Блу. Відпустивши таксиста, Квітка запропонував Корснєвій руку, і вони чепурно пішли у бік дому Пилипа.

Делакруа зустрічав їх, як завжди підтягнутий і з сяючою усмішкою. Розташувавшись під навісною терасою, Аліса витягла з кишені телефон та відкрила зображення картини Ежена Делакруа.

- Ось, ми вважаємо, це ключ до відповіді, де Ежен сховав Посох Асклепія! – на одному подиху вимовила дівчина. Очі Пилипа округлилися, чоловік взяв телефон і вдивився в полотно пращура.

- Мадам Алісо, ви вважаєте, що цей міфічний Посох все ж таки існує? - Збільшивши зображення пальцями, Делакруа погортав його з боку в бік. - Я так розумію, у вас питання щодо мостів Парижа? Давайте тоді я принесу ноутбук, то буде зручніше.

- А я все думав, що ми забули! - ляснув себе по стегну Квітка, коли Делакруа зник у будинку. – Очевидно, щось забули, а що, не міг згадати!

- Так, щось ми з тобою склеїли дурня. – кивнула дівчина. Але тут з дому вийшов Пилип з невеликим тонким ультрабуком.

- Так, давайте наново подивимося на це образотворче мистецтво. - Володар будинку відкрив ноутбук і застукав пальцями по клавіатурі. - Так, люди, вода, ви вважаєте, суть у цій картині у воді?

- Саме, але не так у воді, як у лінії горизонту. - Квітка підійшов ближче до Делакруа і тицьнув у екран. - Ось, подивіться, мсьє Пилип, ця лінія трохи вибивається із загальної структури картини, ви не знаходите?

- Хм, цікаво. – Делакруа придивився. - А, ви маєте рацію, мсьє Максе. Складається відчуття, що лінія має дещо інший художній настрій, якщо ви розумієте, про що я. Але це неважливо. Ви вважаєте, що нам потрібно шукати міст?

- Так, але виникла проблема - їх тільки в Парижі вісімнадцять штук! - Зітхнувши розвела руками Аліса.

- О, мадам Алісо, не переживайте. Нині ми з вами розберемося.

Через десять хвилин вивчення мостів Пилип Делакруа підняв руки, наче здаючись. В очах француза читалася гіркота розчарування.

- Здаюся, я не знаю, який міст нам потрібен, а вивчення всіх мостів забере тривалий час.

- Час, Пилипе! - Раптом вигукнула Корснєва. - Мсьє Делакруа, ви геній!

- Вибачте? - Чоловік незрозуміло дивився на дівчину.

– Час! Критерій відбору мостів, які можуть бути нам потрібні, це час! - Корснєва відкрила опис одного з мостів через Сену. - Дивіться, цей міст відкритий у тисяча вісімсот дев'яносто сьомому! А Ежен помер у шістдесят третьому, майже за тридцять років до побудови цього мосту!

- М-м-м, я починаю розуміти. – задумливо погладив бороду Максим. – Нам потрібно викреслити всі мости, збудовані після смерті Ежена Делакруа.

– Саме так! – кивнула Корснєва.

Пилип усміхнувся і, підсунувши ноутбук до себе, швидко застукав пальцями. Буквально за кілька хвилин він розгорнув екран до молодих людей і урочисто запросив їх подивитися на плоди своєї роботи.

- Прошу, панове! Тепер у нас лише чотири мости.

- Чудова робота, мсьє Делакруа! – подякував Квітку. – Чотири не вісімнадцять, уже добре. Але, як же ми шукатимемо серед них потрібний? Не плавати ж серед Сени?

- А це дайте мені, мсьє Максе! - Делакруа підвівся з-за столу і хитро подивився на молодих людей. – Відпочивайте, пийте, а я вас ненадовго покину.

Чоловік зник у будинку, залишивши Алісу і Максима з подивом дивитись у спорожніле крісло. Недовго думаючи, Аліса взяла пляшку вина і, присунувши до себе келих, наповнила його. Рідина сонячним промінням заграла в келиху, перекочуючись по стінках. Квітка хмикнув і наповнив собі келих червоним вином.

Максим не дуже любив вина, але якщо і пив, то виключно червоні, вони зігрівали його душу і розбурхували організм, наче ти вливаєш у себе порцію нової крові. Минуло хвилин двадцять після того, як Делакруа пішов у будинок, молоді люди вже випили по дві келихи вина і відверто нудьгували. Ні Аліса, ні Максим не розуміли, що мав на увазі Пилип, і куди він зник?

Корснєва тримала келих у руці і дивилася на усмішки сонячних променів, що розходилися. Це нагадало дівчині далеке дитинство, коли вона їздила у село до бабусі. Там був невеликий ставок, у якому сонце відбивалося так само яскраво, як у келиху вина.