Посох Асклепія

Після того кошмару з маленькою Хатшепсут та порятунком із палаючого приміщення через просторовий розлом, Ексільї практично перестав навідуватися до художника. Так, хімік приходив кілька разів, але потім закинув ці відвідини. Тут було інше – треба було розібратися з розломами у минуле.

Півроку пішло на розуміння, як працює ця здатність. Ексільї Катотто був насамперед хіміком, а не біологом, і добре розумів хімічні процеси. Але просторові розломи відкривалися не завдяки хімічним властивостям, а певному емоційному стану самого Ексільї. Поки Катотто це зрозумів, минуло багато часу.

Як тільки хімік навчився контролювати місце і, найголовніше, час розлому, він поринув у вивчення всіх своїх кошмарів. Те, що він побачив, вразило Ексільї до глибини душі. Він, звичайно, пам'ятав, що випробував на собі еліксир, який розробляв для дружини Віоланти. Тоді потрібно було провести досліди, а під рукою нікого не було. Тоді Катотто випив цю мікстуру, щоб зрозуміти, чи працює вона.

Але, виявилося, його довголіття не через приймання того давнього еліксиру. О, ні, все набагато глибше! Судячи з переглянутих записів пам'яті, Ейзенхорт вводив собі сироватку, яка збільшувала ген регенерації організму багаторазово.

Адже, якщо розібратися, людський організм має властивість регенерувати. Волосся, нігті, затягування ран, нова шкіра – це явна регенерація організму! Так, люди не можуть знову відростити собі ногу, або руку, але що, якщо ця сила регенерації збільшена в сотні разів? Мабуть, Ейзенхорт зміг посилити цей ген настільки сильно, що клітини організму оновлювалися нескінченно, дозволяючи своєму носію жити майже тисячоліття!

Це усвідомлення розхвилювало Ексільї настільки сильно, що він навіть пробував перевірити, чи живе він довго через свій особистий хімічний еліксир, чи все ж таки він – Чарльз Ейзенхорт, який перебудував у своєму організмі ген регенерації?

Для цього Катотто замкнувся в кабінеті і, взявши кухонний ніж, силоміць провів лезом по передпліччю. Гострий ніж зрізав тіло, наче масло, розріз одразу ж забарвився червоним. Ексільї не шкодував зусиль і рана виявилася глибокою, хоч і не пошкодила вени та м'язи. Краї плоті розійшлися убік, коли хімік провернув лезо в рані. Біль вибухнув феєрверком спалахів у голові, змусивши його зуби заскрипіти.

Те, що сталося потім, виходило за всі межі розуміння. Як тільки Ексільї витягнув лезо ножа, краї плоті зійшлися, а кров продовжувала текти. Але тривало це недовго. Буквально на очах страшний розріз на передпліччі почав витончуватися, затягуючись, немов краплі води, що з'єднуються, в одне ціле на склі.

Цей маленький, але небезпечний експеримент над власним тілом дозволив дійти невтішного висновку, що кошмари – це трансформовані підсвідомістю переживання самого Эйзенхорта. Так, Ексільї став більше схилятися до того, що він і є Чарльз Ейзенхорт.

Дивна поведінка лякала його домоуправляючу, але Ейзенхорт не реагував на страхи немолодої жінки. Так минув ще рік. За цей час Чарльз повністю ототожнив себе минулого із собою із кошмарів, переродившись у Ейзенхорта сьогодення. Ця трансформація стала помітною тим, хто довгий час не бачив Катотто до цього.

Холодний блиск у блакитних очах, легка неголеність та жорсткий вираз обличчя. З'явилася нова риса в емоціях Ейзенхорта: він хижо скалився, піднімаючи верхню губу.

У двадцять четвертому році Ейзенхорт знову зустрівся з Еженом Делакруа. Це сталося після запаморочливого фурору молодого художника, який викликала його нова робота під назвою «Різанина на Хіосі». Картина відображала безвихідь та страждання вмираючих людей, протиставлені агресії та насильству. Емоційне забарвлення було настільки сильним, що Ейзенхорт вразився, як цей молодий майстер пензля може так добре розуміти життя і смерть?

Думки про те, що Делакруа приховав від нього знання про Посоху Асклепія, знову заполонили голову Чарльза. Він зустрівся з художником і одразу почав на нього тиснути, щоб Ежен повідомив йому про перебування Посоха. Делакруа відмахувався, що не знає, про що говорить Чарльз, він просто малює те, як сприймає життя довкола. Страх і втрати під час трагічної розправи над турками два роки тому справили на нього сильне враження! Після цього виникло бажання намалювати таку картину.

Ежен, звичайно, не відмовлявся від своїх слів, що він чув про міфологічний Посох Асклепія, але митець продовжував наполягати на тому, що це лише вигадка. Міф, який прийшов із глибини історії, як Геракл, Зевс та Німейський лев. Ейзенхорт похмуро слухав, але продовжував ставити питання, які пригнічували Делакруа і псували настрій. Під кінець їхньої розмови Ежен вибачився і пішов із майстерні, пославшись на погане самопочуття.

Чарльз залишився стояти серед мольбертів і картин, не пішовши за художником. Ейзенхорт не повинен був йти на приводу своїх емоцій. Хай біжить! Це означає, що він боїться. А якщо боїться, значить, його буде простіше дотиснути.